< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Правовий режимі майно та земель державних сільськогосподарських підприємств

Виходячи із правосуб'єктності державного сільськогосподарського підприємства, воно має на праві господарського відання майно та на праві постійного користування земельні ділянки, на яких здійснює сільськогосподарську діяльність. Майно державного сільськогосподарського підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд державного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання.

Право господарського відання є речовим правом державного сільськогосподарського підприємства, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Статтею 136 ГК України передбачено, що суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника. Майновий стан державного сільськогосподарського підприємства визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності. Зміна правового режиму майна державного сільськогосподарського підприємства здійснюється за рішенням власника (власників) майна. Також правовий режим майна державного сільськогосподарського підприємства може бути змінений шляхом приватизації майна державного підприємства. Правовий режим майна таких підприємств може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

Державні сільськогосподарського підприємства зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів. Джерелами формування майна цих підприємств є: грошові та матеріальні внески власника (власників); доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від здачі в оренду майнових об'єктів (комплексів), придбання майна інших суб'єктів господарювання; кредити банків та інших кредиторів.

Державні сільськогосподарські підприємства не мають права передавати безоплатно закріплене за ним майно іншим підприємствам, організаціям, установам і громадянам, крім випадків, передбачених законодавством; відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних засобів, закріплених за підприємством. Відповідно до свого правового становища державні унітарні комерційні сільськогосподарські підприємства можуть створювати дочірні підприємства здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних підрозділів підприємство може лише за згодою органу державної виконавчої влади, до сфери управління якого воно належить. Державні сільськогосподарські підприємства формують виробничі програми, визначають перспективи свого економічного і соціального розвитку, вибирають постачальників і споживачів з урахуванням доведених до них в установленому порядку державних замовлень і державних контрактів. Прийняття і виконання таких замовлень і контрактів для державного підприємства є обов'язковим.

Державні сільськогосподарські підприємства всі свої основні виробничі -й невиробничі витрати повинні покривати за рахунок власних доходів (прибутку, амортизаційних відрахувань) або банківського кредиту. Фінансування з боку держави їхніх витрат здійснюється тільки на певні цілі, зокрема на інвестиції (капітальні вкладення) під конкретні інвестиційні проекти.

Державні сільськогосподарські підприємства мають земельні ділянки на праві постійного користування. Зокрема ст. 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності" у тому числі й державні унітарні комерційні сільськогосподарські підприємства. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Статтею 126 ЗК України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом.

Право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та оренди землі. Так, власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), тоді як постійні користувачі такої можливості позбавлені. Однак у їхньому праві користування землею є ряд особливостей і переваг. Перш за все, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди" і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством. Права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і, на відміну від орендних земель, не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені). Постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати.

У постійне користування земельні ділянки передаються у порядку відведення безоплатно з подальшим посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою. У таких випадках оплаті має піддягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, яке здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Державне сільськогосподарське підприємство як постійний землекористувач має: право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; право самостійного господарювання на землі; використання у встановленому порядку для власних потреб наявних на земельній ділянці загальнопоширених корисних копалин, торфу, лісів, водних об'єктів, а також інших корисних властивостей землі; право споруджування жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд. Також державні сільськогосподарські підприємства мають право одержувати пільгові короткострокові та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податковими пільгами при здійсненні зазначених заходів; вимагати компенсації шкоди, завданої належним йому природним ресурсам іншими суб'єктами, а також усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів.

До обов'язків державного сільськогосподарського підприємства як землекористувача входять: забезпечення використання землі за цільовим призначенням; додержання вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасна сплата земельного податку або орендної плати; підвищення родючості грунтів та зберігання інших корисних властивостей землі; своєчасне надання відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;, дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; збереження геодезичних знаків, протиерозійних споруд, мереж зрошувальних та осушувальних систем.

Складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок державним сільськогосподарським підприємствам проводиться після перенесення на місцевість меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки. Розробку технічної документації зі складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою здійснюють суб'єкти господарювання, які отримали ліцензії на провадження господарської діяльності щодо проведення землевпорядних робіт, або територіальні органи земельних ресурсів.

Стаття 149 ЗК України визначає, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >