< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Платіжний баланс - основний інструмент регулювання зовнішньоекономічної діяльності країни

Платіжний баланс - це статистичний звіт, в якому відображені всі міжнародні операції резидентів країни з нерезидентами за певний період часу. Платіжний баланс характеризує співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. До платіжного балансу входять розрахунки за зовнішньою торгівлею, послугами, неторговими операціями, доходи від капіталовкладень за кордоном, торгівлі ліцензіями, від фрахтування та обслуговування кораблів, туризму, утримання дипломатичних і торговельних представництв за кордоном, грошові перекази окремих осіб, виплати іншим країнам за позики тощо. Платіжний баланс включає рух капіталів, інвестиції та кредити.

Платіжний баланс є інструментом узагальнюючої оцінки економічного стану країни та ефективності її міжнародних зв'язків. Складання платіжного балансу держави, створення методологічної та методичної баз для його аналізу і прогнозування та проведення відповідних розробок покладена на Національний банк України. Розробка і складання платіжного балансу є обов'язковою умовою для всіх країн - членів Міжнародного валютного фонду і ґрунтується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації.

Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснювані між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель створюється для розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу та прогнозу стану товарного та фінансового ринків, дво- та багатосторонніх порівнянь, наукових досліджень тощо. На основі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародними фінансовими установами, зокрема Міжнародним валютним фондом, приймаються рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту.

За формою складання платіжний баланс визначається як зведений статистичний звіт (за певний період часу) про здійснення між країною-складачем та іншими країнами світу операцій з товарами, послугами і капіталом, трансфертних операцій, руху валютних коштів, факти зміни власності, про зміну стану вимог та зобов'язань, резервів та кількості монетарного золота.

Виходячи із світової практики, інформаційна база платіжного балансу ґрунтується та таких основних джерелах:

  • - даних банківської системи про надходження платежів із-за кордону і здійснення платежів за кордон (фінансові операції з нерезидентами);
  • - інформації про пересування товарних потоків через кордон (міжнародна торгівля);
  • - статистичних обстеженнях підприємств та організацій з метою збору повної або додаткової інформації (статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів та одержувачів іноземних інвестицій тощо).

Організація збору інформації для складання платіжного балансу у кожній країні має певну специфіку, пов'язану з її загальнодержавним упорядкуванням. Нині в Україні закладено основу всіх трьох складових інформаційної бази платіжного балансу і розпочато роботу щодо збору інформації та складання балансу відповідно до стандартної класифікації Міжнародного валютного фонду.

Для досягнення Україною подальшого прогресу та реалізації концепції побудови платіжного балансу за повною схемою необхідно зосередити зусилля на таких основних напрямах:

  • - визначення системи показників для складання платіжного балансу України;
  • - досягнення деталізації банківської звітності стосовно операцій з нерезидентами;
  • - розповсюдження звітності на всі підприємства, які мають рахунки в закордонних банках;
  • - фіксація повного обсягу всіх товарів, що перетинають кордони з країнами колишнього СРСР;
  • - одержання повної інформації про експортно-імпортні операції з товарами і послугами військово-технічного призначення;
  • - опрацювання системи вартісної оцінки бартерних операцій та гуманітарних вантажів;
  • - розширення інформаційної бази про експорт та імпорт послуг, насамперед транспортних, туристичних та державних;
  • - застосування якісної системи контролю за достовірністю даних про умови поставок за контрактом (ФОБ) під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємств, а також правильного відображення у звітності курсових співвідношень основних валют під час розрахунків;
  • - розробка методичного забезпечення та запровадження збору, опрацювання та узагальнення інформації про прямі та портфельні інвестиції;
  • - визначення методичних питань обчислення зовнішньоекономічного боргу, вдосконалення інформації про міжнародні кредитні угоди, а також про терміни і умови їх реалізації;
  • - методичне обґрунтування та відповідне використання експертних оцінок і розрахунків, даних спеціальних обстежень для характеристики окремих позицій платіжного балансу;
  • - методологічне і методичне опрацювання питань проведення систематичного аналізу та прогнозу даних платіжних балансів України відповідно до стандартів Міжнародного валютного фонду, адаптація вихідних даних та запровадження аналітичних розробок;
  • - створення банку даних із статистики платіжного балансу. Практична реалізація цих заходів створює передумови для переходу до складання географічних платіжних балансів основних країн - партнерів України, застосування широкого спектра аналітичних і прогнозних методів, надання конкретних, обґрунтованих рекомендацій щодо оптимізації співвідношення поточного та капітального рахунків, розробка ефективної курсової політики. Якщо надходження валютно-фінансових коштів через кордон перевищують платежі за кордон, то платіжний баланс вважають позитивним і навпаки (табл. 16.3).

Зведений платіжний баланс включає складові.

І. Баланс поточних операцій (поточний платіжний баланс), який показує позитивне або негативне сальдо зовнішньоеконо-

Таблиця 16.3. Прогноз платіжного балансу України, млн дол. США

Прогноз платіжного балансу України, млн дол. США

Прогноз платіжного балансу України, млн дол. США

Прогноз платіжного балансу України, млн дол. США

мічних операцій з товарами, послугами і поточними трансфертами.

II. Баланс фінансових операцій з капіталом, який відображає рух капіталів (позик, кредитів, іноземних інвестицій) за кордон і через кордон. Трансферт - односторонній переказ (надходження). У зовнішньоекономічній діяльності служить для урівноваження операцій, які не мають адекватної компенсації, зокрема гуманітарна допомога. Наприклад:

Кредит Дебет

Імпорт (гуманітарна допомога) - 100

Трансферти (поточні перекази) 100 -

Платіжний баланс складається за методом подвійного запису міжнародних операцій, тобто кожна операція подана двома записами, одна з них реєструється як "кредит" і має позитивний знак, а інша - як "дебет" і має негативний знак. їх сума повинна дорівнювати нулю. Наприклад:

1) експортер отримав за свій товар іноземну валюту:

Кредит Дебет

Експорт 100 -

Валютні активи банків - 100

2) вивезення обладнання за рахунок оплати статутного капіталу підприємства, створеного за кордоном:

Кредит Дебет

Експорт (гуманітарна допомога) 100 -

Прямі інвестиції за кордоном - 100

При складанні платіжного балансу у графу "Кредит" заносять експорт товарів і послуг, дохід, що отримується, збільшення пасивів або зменшення активів. У графу "Дебет" заносять імпорт товарів і послуг, борг, що сплачується, зменшення пасивів або збільшення активів, Іншими словами, для активів (матеріальних і фінансових) кредитова проводка означає зменшення (вивезення), а дебетова проводка спричиняє збільшення активів, тобто їх ввезення.

У пасивах (зобов'язаннях) закономірність протилежна. Наприклад, якщо країна "X" займає 100 грошових одиниць у валюті у країни "У", де вони зараховуються на рахунок країни "X" в банку, то проводка має вигляд:

Кредит Дебет

Актив (сальдо банківських рахунків

в країні "У") 100 -

Пасив (боргові зобов'язання

перед країною У) - 100

Різниця між резидентами та нерезидентами під час обліку всіх операцій є основним принципом побудови платіжного балансу. Резидент - це фізична особа, яка має постійне місце проживання в певній країні; підприємства й організації, створені відповідно до законодавства певної країни та розміщені в цій країні. Резидентами також є: дипломатичні та інші офіційні представництва країни за кордоном; зарубіжні філіали та представництва підприємств і організацій-резидентів.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) розробив уніфіковану схему платіжного балансу, яка дає змогу зіставляти найважливіші економічні показники розвитку між різними країнами. Стандартна схема платіжного балансу країни включає уніфіковані елементи. Класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ ґрунтується на різноманітності двох основних розділів: І. Рахунок поточних операцій (поточний платіжний баланс) і П. Рахунок руху капіталу та фінансів (так звані капітальні статті).

У свою чергу, рахунок поточних операцій поділяється на три широкі категорії: товари та послуги (нефакторні), надходження від факторних послуг і поточні перекази. Поточний рахунок відображає операції з реальними ресурсами (товарами, послугами, доходами), а рахунок руху капіталу показує фінансування руху потоків реальних ресурсів. При цьому трансферти включаються у поточний рахунок, оскільки є балансуючими статтями за поточними операціями, а не формою їх фінансування. Сальдо платіжного балансу за поточними операціями дорівнює сумі сальдо торговельного балансу (експорт-імпорт) і сальдо "невидимих операцій" (послуги, некомерційні операції, включаючи прибутки і платежі за інвестиціями, а також трансферти).

Рахунок руху капіталу та фінансів включає в частині рахунку руху капіталу тільки перекази капіталу (але не інвестиції) і операції з іншими активами невиробничого та нефінансового характеру (такі, як патенти та авторські права). Вся інша маса операцій з фінансовими активами та зобов'язаннями (інвестиціями та резервними активами) включається в рахунок фінансів. Рахунок руху капіталу (капітальні статті) використовує класифікацію за типом капіталу (прямі та портфельні інвестиції, інший капітал і резерви), традиційний розподіл на довгострокові активи (фінансові вимоги резидентів до нерезидентів) і пасиви (фінансові вимоги нерезидентів до резидентів), а також розведення відповідно до інституціональної належності (державні органи, фінансова влада, інші банки та ін.). Інші інвестиції - залишкова категорія, в якій враховують капітал, що не увійшов до складу прямих і портфельних інвестицій і резервів. Сюди належать комерційні кредити постачальників, аванси, прострочені платежі, а також довгострокові кредити МВФ.

До резервних активів належать певні активи - державний золотий запас (монетарне золото), резервна позиція країни в МВФ, активи в іноземній валюті та інші активи, які перебувають в розпорядженні центральних грошово-кредитних органів для цілей регулювання платіжного балансу. Важливим аспектом угрупування статей і визначення сальдо платіжного балансу є визначення відмінностей між основними та балансуючими статтями. Згідно з сучасною концепцією МВФ сальдо балансу за поточними операціями та капітальними статтями (за винятком офіційних резервів) класифікується як підсумковий баланс, який урівноважується операціями з офіційними резервами. Крім резервних активів, у аналітичних цілях (в рамках так званого аналітичного подання платіжного балансу) до балансуючих статей можуть бути віднесені операції в межах так званого виняткового фінансування дефіциту платіжного балансу. У цьому разі фінансування дефіциту платіжного балансу складається зі змін резервних активів, з прострочених і перенесених платежів з обслуговування зовнішнього боргу та використання зарубіжних позик органами державного управління.

Платіжний баланс відповідно до принципів побудови повинен бути збалансованим. У структурі загального платіжного балансу виділяють:

  • 1) сальдо торговельного балансу, тобто різницю між експортом та імпортом товарів (без урахування послуг); воно може бути негативним і позитивним. Оцінку позитивному або негативному сальдо можна дати тільки після аналізу чинників, які його зумовили. Наприклад, якщо негативне сальдо (це результат скорочення експорту), то можна говорити про зниження конкурентоспроможності національних товарів і економіки взагалі. А якщо негативне сальдо Викликане зростанням імпорту внаслідок припливу прямих інвестицій у країну, то це позитивний результат, спрямований на зміцнення національної економіки;
  • 2) сальдо балансу за поточними операціями - основне сальдо платіжного балансу, за яким визначають потребу країни у фінансуванні. Позитивне сальдо поточного платіжного балансу означає, що країна є кредитором щодо інших держав та інвестує частину національних заощаджень за кордоном замість того, щоб нарощувати внутрішнє накопичення капіталу. Негативне сальдо означає дефіцит за поточними операціями, тобто країна є боржником, зобов'язаним платити за імпорт товарів і послуг та фінансувати трансферти;
  • 3) сальдо руху капіталу та фінансів показує фінансування потоку реальних ресурсів;
  • 4) сальдо балансу офіційних розрахунків включає всі статті, крім статті "Резервні активи" і служить підсумковим (загальним) сальдом платіжного балансу. Це сальдо показує збільшення (зменшення) ліквідних вимог до країни з боку нерезидентів або збільшення (зменшення) офіційних резервів країни (в іноземних ліквідних активах), тобто мобільність активів балансів, що забезпечує своєчасну оплату їх зобов'язань. Ліквідні активи - це цінні папери, особливо державні. їх можна легко та без істотних втрат обміняти на гроші.

Негативне сальдо балансу офіційних ресурсів свідчить про збільшення зобов'язань країни перед іншими державами або скорочення резервів (за фіксованих валютних курсів). Отже, стабільне позитивне сальдо балансу за поточними операціями зміцнює національну валюту, дає змогу говорити про надійну фінансову базу для вивезення капіталу з країни. Стабільно негативне сальдо ослаблює позиції національної валюти та змушує країну залучати іноземний капітал.

Якщо приплив іноземного капіталу здійснюється через додаткові державні та приватні банківські позики (а не через довгострокові підприємницькі інвестиції, прямі та портфельні), то це призводить до зростання зовнішніх зобов'язань, що швидко збільшує зовнішній борг і країна починає жити в кредит. Різке збільшення позитивного сальдо за поточними операціями призводить до зростання грошової маси, стимулюючи інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо викликає падіння обмінного курсу, що негативно впливає на зовнішньоекономічні операції країни (вносячи плутанину). Основна мета державного регулювання платіжного балансу полягає у забезпеченні рівноваги платіжного балансу, яка заснована на відсутності дефіциту поточного платіжного балансу. Значне коливання сальдо балансу за поточними операціями негативно позначається на економіці всієї країни.

До основних методів регулювання платіжного балансу належать:

  • 1) прямий контроль через: регламентацію імпорту (кількісне обмеження на ввезення); митні та інші збори; заборону або обмеження на перекази за кордон доходів за іноземними інвестиціями і грошовими трансфертами приватних осіб; різке скорочення безвідплатної допомоги; вивезення коротко- та довгострокового капіталу;
  • 2) дефляція (тобто боротьба з інфляцією), що веде до поліпшення стану платіжного балансу. При цьому необхідно враховувати наслідки дефляції для України: зниження обсягів виробництва; зниження обсягів інвестицій і доходів; скорочення імпорту; зростання резервів із метою збільшення обсягу експорту.

За умов дефляції підвищується реальна процентна ставка, що залучає в країну короткостроковий капітал (за умови розвиненої банківської системи і низького політичного ризику), тоді:

  • а) дефляція скорочує обсяг експорту та збільшує обсяг імпорту;
  • б) підвищує обмінний курс національної валюти, поліпшуючи умови імпортерів;
  • в) для експортерів високий курс національної валюти означає, що при обміні експортної виручки вони отримають менше національної валюти;
  • 3) зміни обмінного курсу допомагають органам державної влади регулювати рівновагу платіжного балансу. Розрізнюють стисло-, середньо- та довгостроковий вплив змін в обмінному курсі на платіжний баланс. У середньо- та довгостроковому плані девальвація (зниження курсу однієї валюти щодо інших валют) трохи скорочує національний імпорт, а ревальвація значно збільшує його обсяг. Зміна обмінного курсу слабо відбивається на ввезенні довгострокового капіталу та значно відображається на ввезенні короткострокового капіталу. Ввезення капіталу збільшується перед можливою ревальвацією, а після ревальвації збільшується вивезення капіталу. Ревальвація - підвищення курсу національної валюти щодо інших валют шляхом збільшення золотого змісту грошових одиниць. Здійснюється державою в офіційному порядку.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >