< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Етносоціологія і соціологія нації

Етносоціологія та предмет її дослідження

Визначення етносоціології

Етносоціологія - це порівняно молода спеціально соціологічна наука, що виникла на межі етнографії і соціології. Сам термін "етносоціологія" складається з двох слів різного походження: етнос (від грец. ethnos - народ) і соціологія (від лат. societas - суспільство і грец. logos - вчення). Тому буквально цей вислів означає вчення про суспільство та місце в ньому народів. Етносоціологію визначають як науку, Що досліджує походження, суть і функції різноманітних етнічних спільнот з метою виявлення основних тенденцій їх утворення, розвитку та взаємозв'язків з іншими етносами, а також механізмів входження їх у систему соціальних відносин.

Специфіка етносоціології як науки

Специфіка етносоціології полягає У тому, що вона вивчає особливості та форми суспільного (соціального) життя етносів, народів та інших етнічних утворень як сукупних історичних суб'єктів, тобто аналізує взаємозв'язок і взаємовплив соціального, з одного боку, й етнічного - з другого. Конкретніше (і в цьому ми погоджуємося 3 Думкою харківського соціолога В. Арбеніної) предметом дослідження етносоціології, притаманним лише їй, є етносоціальні спільноти і групи, які розглядають як цілісні соціальні утворення, а також закономірності їх формування та функціонування. Це відповідає специфіці соціології як неуки, що вивчає цілісність суспільства через функціонування його різноманітних підструктур, суб'єктів суспільного життя. У цьому випадку наголошується, що основним предметом етносоціології є дослідження життєдіяльності етнонаціональних спільнот і груп, насамперед, як соціальних суб'єктів, процес досягнення ними соціальної зрілості.

Предмет етносоціології

Відтак в центрі уваги етносоціології перебувають такі проблеми, як визначення природи і сутності різноманітних форм об'єднання людей на етнічній основі, процес набування номінальними групами властивостей колективного суб'єкта, рівні його соціальної зрілості. Серед інших проблем етносоціології можна назвати розвиток національної свідомості й самосвідомості, національної/етнічної ідентифікації, мобілізації та консолідації етнонаціональних груп, якісні і кількісні зміни, котрі відбуваються в їхньому складі та в основних сферах життєдіяльності. На думку В. Арбеніної, це означає, що традиційна для вітчизняної соціології проблематика зберігається, але набирає іншого ракурсу. Нині наголос ставиться на дослідженнях соціальної структури, трудової зайнятості, культурної діяльності, сімейно-побутової сфери тощо з позицій збереження, розвитку або деградації конкретних етнонаціональних груп. У колі основних проблем етносоціології перебувають також міжнаціональні відносини та чинники їхнього розвитку, виникнення міжнаціональної напруженості та її переростання у міжетнічні конфлікти, а відтак і такий порівняно новий напрямок в етносоціології, як організація управлінського впливу на виникнення конфліктних ситуацій та шляхи їх розв'язання. У підсумку це сприяє виробленню основних положень конструктивної етнонаціональної політики держави.

Радянська етносоціологія: кризові явища

У самостійну галузь соціологічного знання в колишньому СРСР етносоціологія виокремилась у середині 60 - на початку 70-х років XX ст. Це був час, коли закінчилася тимчасова "відлига" в суспільному житті країни в цілому та в суспільствознавстві зокрема і посилився тиск офіційної ідеології. Наслідками цього в етносоціології стали домінування соціального над етнічним і національним, свідоме виштовхування останніх на узбіччя наукового пошуку, штучне звуження простору наукових досліджень проблемами культурно-побутової та сімейної сфери. Фактично знімалися з порядку денного питання про носіїв етнічної специфіки та їхні сутнісні ознаки, етнічні спільноти як джерела саморозвитку і соціальних змін, принципи їх самоорганізації та самовдосконалення тощо. Практичними завданнями радянської етносоціології були пошук найпомітніших виявів національних особливостей і розробка рекомендацій щодо їх подолання, оскільки остаточною метою "розвинутого соціалізму" було формування нової безнаціональної спільноти людей - радянського народу з його єдиною радянською культурою, позбавленою національних ознак. Так, наприклад, у монографії "Соціально-культурне обличчя радянських націй", створеній на основі матеріалів етносоціологічних досліджень (Москва, 1986), міститься красномовний висновок: "У недалекій перспективі відбудеться повна ліквідація національних відмінностей у культурному житті націй".

Етнічний ренесанс

У той час як радянські соціологи пророкували занепад і зникнення всього національного, у західних країнах посилювалася думка про етнічний ренесанс, тобто етнічне відродження як феномен зростаючої активізації етнічних груп і процесів, з нею пов'язаних. Етнічний ренесанс, зафіксований у дослідженнях багатьох зарубіжних дослідників, доводить, що ані класова, ані професійна чи соціальна приналежність не в змозі витіснити зі свідомості людини уявлення про свою національну приналежність та інтереси своєї етнічної спільноти.

Етносоціологія на Заході

Термін "етносоціологія" впроваджений в науковий обіг зарубіжної соціології ще в 30-х роках XX ст. Р. Турнвальдом. Саме тоді в західній соціології починає свою роботу перша когорта етносоціологів на чолі з X. Сетон-Вотсоном, яка зосереджувала свою увагу переважно на соціальних процесах у доіндустріальних та примітивних суспільствах. Але з часом виявилося, що індустріалізація та пов'язані з нею урбанізація і зростання впливу засобів масової комунікації не лише не затушовують значення й ролі етнічності, а навпаки, посилюють прагнення людей до збереження етнічної ідентичності, що утворення багатонаціональних держав не означає етнічного нівелювання і повної асиміляції етнічних груп, а навпаки, посилює боротьбу за рівний доступ до соціальних і культурних благ, за досягнення рівноправного статусу в такому суспільстві. Сучасність дедалі більше демонструє перехід від питань збереження національної самобутності до вимог участі в органах влади і в розподілі суспільного продукту. У добу етнічного ренесансу великого значення набувають гасла автономії або самоврядування аж до побудови власної незалежної держави.

Переосмислення старих підходів до етнічного в західній соціології

Усе це змусило зарубіжних соціологів переглянути своє колишнє ставлення до етнічних проблем як до соціально незначущих або пов'язаних із примітивними суспільствами. Ще з часів К. Маркса вони були зайняті пошуками гідної відповіді на його вчення, тому в західній соціології увага приділялася, насамперед, таким темам, як удосконалення капіталістичного суспільства через здійснення реформ, процесам стратифікації та мобільності, соціальним конфліктам тощо. Оскільки К. Маркс вважав національне питання підпорядкованим соціальному, а націю - тимчасовим другорядним утворенням, приреченим на швидке розчинення і зникнення в історичній перспективі й не приділяв цій спільноті уваги, то й західні вчені випустили феномен національного з поля зору. Лише події 60-х років XX ст., пов'язані зі зростаючою активізацією етнічних чинників, змусили їх переосмислити старі підходи і впритул підійти до досліджень у площині етнічної проблематики.

Отже, видається можливим звести основні підходи до розгляду і розуміння етнонаціональних спільнот в узагальнену табл. 9:

Таблиця 9. Основні підходи до вивчення етнонаціональних спільнот

Основні підходи до вивчення етнонаціональних спільнот

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >