< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Основні риси тоталітаризму

Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих та ін.

Загальна ідеологія. Ідеологія в тоталітарній державі становить офіційну теорію, що дає відповідь на всі питання життя людини, включає тлумачення історії, економіки, майбутнього політичного та соціального розвитку суспільства, здійснює філософське тлумачення проблем політики, економіки, соціальної сфери тощо. Ідеологічні постулати, виступаючи своєрідною "біблією" тоталітарного режиму, можуть, однак, бути підкорені кон' юнктурним тлумаченням. Правом вільного кон'юнктурного тлумачення політики, проблем економіки, соціальної сфери життя суспільства володіє політичний лідер. Маніпуляція ідеологічними нормами, що завжди залишаються "чорно-білими", надто показова в політичному тлумаченні та практиці тоталітарних режимів і систем.

Наприкінці 30-х років радянським людям повідомлялось, що нацистська Німеччина більше не ворог соціалізму, ворогом Рад є "неправдива демократія буржуазного Заходу". Пояснювались такі варіації тим, що реалії суспільного ладу тоталітарної політичної системи відрізняються від ідеальних теоретичних побудов. Ще Володимир Ленін практичні дії політичної сили, якою він керував, виправдував "революційною доцільністю". Тимчасова угода Гітлера зі Сталіним також пояснювалась "доцільністю безпеки соціалізму" тощо. Монополія влади на інформацію, повний контроль за засобами масової інформації пояснюються ідеологізацією всього суспільного життя. Витіснення з політичної арени і з культурно-духовної сфери ідейних опонентів і просто підозрілих, "ненадійних" опонентів супроводжується масовим наступом на загальнолюдську мораль і цінності, яким або зовсім відмовляють у праві на існування, або підпорядковують інтересам доцільності та практичної користі. Політичні лідери і активісти, що виступають прихильниками панівної ідеології, стають основною керівною силою в процесі впровадження ідеологічних норм у повсякденне життя. Стрижнем або ядром такої політичної системи, політичного режиму стає політична партія.

Монополія однієї політичної партії. В умовах тоталітаризму існує легально одна політична партія, що виступає стрижнем всієї політичної системи, політичного режиму. На чолі такої партії стоїть лідер, який підводить загальну доктрину і долю держави до та-кого ступеня, що, доки він стоїть при владі, навколо нього створюється культ особистості. Муссоліні - в Італії, Гітлер - в Німеччині, Мао Цзедун - в Китаї, Сталін - в СРСР, Кім Ір Сен - в Кореї, Чаушес-ку - в Румунії та ін. здаються беззаперечними авторитетами. Але ця вимога обов'язкова навіть в тому разі, якщо особистість не у всьому відповідає якостям лідера. Досвід обов'язкового створення атмосфери винятковості навколо лідера політичної партії привів до появи цікавої ситуації "культу без особистості" (Леонід Брежнєв, Михайло Горбачов та ін.). Пояснюється така ситуація кризою тоталітарної системи і переходом її до посттоталітаризму. Бюрократична організація партійної структури, окрім принципу "фюрерства", "вождізму", тобто незмінюваності політичного лідера, - друга особливість тоталітаризму. Винесені на фасад державного правління виконавчі органи дублюються партійним апаратом. Партійні кадри відповідають в обов' язковому порядку за дотримання хоча б зовні ідеологічних канонів і вимог, ведуть політичне виховання, відповідають за моральний вигляд громадян в усіх первинних колективах. На володіння всенародною підтримкою і відображення справжньої, єдино можливої форми демократії, претендує будь-який тоталітарний режим. Формальні процедури, характерні для демократичної форми правління, уміло використовуються владою. Часто-густо вибори фальсифікуються владою або ж проходять формально. Використовуються і силові засоби для впровадження в суспільне життя колективістського початку. Суспільні засоби виробництва перетворюються на державну власність, вводиться рівність в розподілі тощо.

Контроль за економікою. В умовах тоталітарного режиму економіка і виробництво перебувають під жорстким централізованим контролем держави. Це забезпечує могутність держави, можливість мобілізувати всі ресурси та зосередити пріоритети в економічній сфері на створенні та розвитку військовопромислового комплексу, вимушено або свідомо жертвуючи інтересами інших галузей економіки. Сферу економічної діяльності держава використовує і як засіб політичного управління. Здійснювані націоналізація (одержавлення) засобів виробництва і регулювання всім господарським життям дозволяють тоталітарному режиму маневрувати трудовими ресурсами країни для реалізації актуальних політичних, соціально-економічних і духовних проблем. Така ситуація робить можливою і реалізацію великих економічних проектів (наприклад, індустріалізація в СРСР). Може дати відчутні та ефективні результати і зосередження зусиль на важливих, основних для держави напрямках господарської та соціально-духовної діяльності. Однак, складається парадоксальна ситуація, коли успіхи в освоєнні космосу супроводжуються дефіцитом і нестачею найнеобхідніших товарів народного споживання і продовольства, які режим змушений імпортувати з-за кордону. Показово, що найефективнішим сектором сільськогосподарського виробництва в Україні, Китаї, Угорщині, Польщі, Білорусі залишається особисте присадибне господарство, а не великі сільськогосподарські колективи або радгоспи. Тоталітарні системи формують у громадян особливе розуміння цінностей, пріоритету суспільного розвитку саме як загальнодержавного розвитку. Ідеологічний апарат формує почуття гордості за гігантські звершення в суспільстві і державі, жорстко протиставляючи їх антицінностям індивідуалізму.

Методи та засоби примусового контролю і регулювання в економіці використовували і країни західної демократії. Але це завжди викликалося кризовими і гострими ситуаціями, що складалися в цих державах. Так, у ситуації економічної кризи на початку 30-х років федеральний уряд США розробив серію директивних програм розвитку окремих галузей економіки і безпосередньо контролював зайнятість робочої сили. Заходи обмежувально-розподільчого характеру вводилися в період другої світової війни в США і Англії для забезпечення населення продуктами харчування та товарами повсякденного попиту - аналогічно "трудовій повинності" і примусовій експропріації майна і житла для потреб воюючої армії. Але такі заходи і втручання держави в економіку і соціальну сферу - тимчасові. Тоталітарні режими перетворюють "надзвичайщину" на повсякденну нормальність суспільного і державного життя.

Організований терор. При тоталітарному режимі в життя суспільства терор проникає не стільки внаслідок настанови на "знищення класових ворогів", що прямо декларувалося, а як вимушений засіб примусових заходів для встановлення "ідеальних" порядків, суспільного ладу, проголошених політичною силою, яка прийшла до влади. Органи охорони суспільного порядку і державної національної безпеки трансформуються в таємні політичні розшуки і органи збереження ідеологічних устоїв. Виникають такі політичні явища як політичні злочинці - інакомислячі та ін. Синдром терору супроводжується в тоталітарних режимах установою ідеологічно спрямованого законодавства, а в' язниці, колонії, табори - пенітенціарна система - офіційно розглядаються як місця примусового перевиховання тощо. Практика всіх тоталітарних режимів показує, що логіка боротьби з ідеологічними супротивниками засобами правоохоронних органів веде до втрати почуття законності в суспільстві, до свавілля і непідконтрольнос-ті силових правоохоронних структур і органів.

Тоталітаризм правого толку. Після першої світової війни Німеччина стала виплачувати величезні репарації. Почуття переможеної і приниженої нації породжувало настрої реваншу та компенсації. В країні постійно зростало безробіття, гіперінфляція перетворила на прах заощадження, нагромадження бюргерів (власників крамниць і лавок), чиновників державного апарату і кваліфікованих робітників. На шляху до влади Гітлер обіцяв відновити в країні порядок, забезпечити зайнятість населення, покінчити з інфляцією, здійснити великі державні соціально-економічні програми і, разом з тим, відгороджувати власність від націоналізації і одержавлення тощо. Звернення і обіцянка Гітлера стосувались промисловців, військових кіл, великого числа дрібних приватних власників, які й стали його масовою опорою. ідея відновлення національного престижу Німеччини стала фактором, який згуртував, об' єднав все німецьке суспільство. В таких умовах тоталітаризм правого толку не ставив метою докорінний злам суспільства, а був спрямований на зміцнення існуючих порядків в суспільстві, зосереджувався на звеличуванні держави. Саме тоді в гітлерівській Німеччині на озброєння була взята теорія переваги арійської раси і обґрунтування фізичного знищення "неповноцінних" і небезпечних для істинних арійців народів, а також народів, за природою ворожих і небезпечних. Тоді-то в Німеччині і пізніше - в захоплених, окупованих країнах знищувалися цигани, євреї та інші національні меншості. На досягнення національної величі спрямовувалась і економічна політика. Зберігаючи існуючі в економіці структури, тоталітарний режим прагнув підпорядкувати їх контролю з боку держави, впроваджуючи регулювання і навіть допускаючи експропріацію картелів, національно-промислових і фінансових корпорацій тощо. В середині 30-х років у Німеччині здійснюється націоналізація капіталу, транспорту, що належали іноземним (американським) фірмам та компаніям та ін. Аналогічні події і політичні, соціально-економічні процеси тоді відбувалися і в фашистській Італії.

Тоталітаризм лівого толку більш радикальний і ставить на меті докорінне перетворення соціально-економічної структури суспільства. Відомо, що після приходу до влади в Росії більшовиків здійснюється націоналізація підприємств великих власників і капіталістів. Одержавлення і великого, і середнього, і дрібного промислового і сільськогосподарського виробництва стає ідеальною ситуацією в умовах тоталітаризму. Специфіка і конкретні історичні обставини різних країн змушують в умовах тоталітарного режиму вдаватися до тимчасових відступів тощо (допущення приватного сектора в усуспільненій економіці і вкладання іноземного капіталу в різноманітні галузі господарства). В 20-х роках в СРСР введено нову економічну політику, що допускає приватну власність та іноземний капітал, в сучасних умовах - економічні реформи Ден Сяо Піна в Китаї. В країнах із тоталітарним режимом лівого толку через перерозподіл благ між заможними і біднотою досягається забезпечення соціальної рівності громадян суспільства. Встановлення комуністичних режимів, що поступово переросли в тоталітарні, сталося якраз не в передових, індустріально-розвинених країнах, як вважав Карл Маркс, а в країнах з перехідною економікою і середнім або невисоким рівнем розвитку індустрії. Схильними до тоталітарного режиму виявляються країни, де є незадоволення недемократичною владою тощо. Кінець XX ст. охарактеризувався крахом тоталітарних політичних систем і переходом суспільств до демократичного устрою або, принаймні, авторитаризму.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >