< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Офшорні банківські центри

Офшорні банківські (фінансові) центри - фінансові центри, де можна проводити операції, що не підпадають під національне регулювання і не вважаються складовою економіки.

Основна причина виникнення офшорних фінансових центрів (час їх появи - після Другої світової війни) передусім полягала в існуванні надто високих ставок податків на доходи банків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

Для багатьох країн і територій (наприклад, для Багамських островів), створення офшорних фінансових центрів стало єдиним шляхом розвитку економіки, ураховуючи практично повну відсутність там корисних копалин.

Причинами привабливості офшорних фінансових центрів як для іноземних, так і для місцевих суб'єктів господарювання є:

  • o виконання посередницьких функцій для позичальників і депонентів;
  • o мінімальне офіційне регулювання;
  • o практично відсутні податки і контроль за управлінням портфельними інвестиціями;
  • o діяльність іноземних банків на їх території сприяє збільшенню зайнятості місцевого населення;
  • o підвищення рівня життя в країнах розміщення офшорних банківських центрів завдяки накопиченню коштів від видачі ліцензій, витрат банків та інших платежів.

Міжнародний досвід свідчить, що офшорні банки створюються з метою:

  • o отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських відносин;
  • o забезпечення зовнішньоторговельних операцій материнської компанії та афілійованих фінансових і комерційних структур;
  • o розширення спектра банківських послуг національних банків;
  • o використання офшорних банків для роботи на національних ринках;
  • o кредитування національних комерційних і фінансових структур через офшорні банки з метою мінімізації оподаткування у країнах з високими ставками податку на прибуток;
  • o доступу до міжнародних фінансових організацій;
  • o емісії фінансових продуктів;
  • o оптимізації внутрішньофірмових фінансових потоків.

Існують три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:

I тип - нью-йоркська модель - передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, що належать до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо); може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорка, Токіо).

II тип - лондонська модель. У Лондоні, Гонконгу фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок - це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об'єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів.

III тип - "податкове сховище". До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.

Міжнародні фінансові центри

Світовий фінансовий ринок визначається як величезні міжнародні фінансові центри, що мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів.

Міжнародний фінансовий центр - це місце зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом.

Стадії розвитку міжнародного фінансового центру:

  • 1) розвиток місцевого ринку;
  • 2) перетворення в регіональний фінансовий центр;
  • 3) розвиток регіонального фінансового центру до стадії міжнародного фінансового ринку.

Для того щоб місцевий ринок зміг перетворитися у розвинутий міжнародний фінансовий центр, необхідно, щоб країна володіла всіма необхідними елементами підтримання як своїх, так і міжнародних операцій.

До найважливіших елементів існування міжнародного фінансового центру, якими має володіти країна, належать:

  • o стійка фінансова система та стабільна валюта;
  • o наявність інституцій, що забезпечують раціональне функціонування фінансових ринків;
  • o гнучка система фінансових інструментів, що забезпечують кредиторам та позичальникам різноманітність варіантів щодо затрат, ризиків, прибутків, строків, ліквідності та контролю;
  • o відповідна структура й достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру в міжнародних позичальників та кредиторів;
  • o людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки;
  • o здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохоплюючі й мобільні ринки, тобто існування комплексних ринків - як довгострокових, так і короткострокових, які надають позичальникам та інвесторам великі можливості;
  • o економічна свобода: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення та інвестування;
  • o найсучасніша технологія передавання інформації та засоби зв'язку, що дозволяють ефективно здійснювати безготівкові розрахунки та готівкові платежі.

Найбільш активно перелив фінансових ресурсів здійснюється у таких міжнародних фінансових центрах світу, як Нью-Йорк і Чикаго -в Америці, Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Женева, Люксембург - в Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн - в Азії.

У міжнародні фінансові центри перетворилися деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря - Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови. Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) обумовлена певною мірою нижчими податковими й операційними витратами, незначним державним втручанням та ліберальним валютним законодавством. У майбутньому міжнародними фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри - Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін.

До найважливіших міжнародних фінансових центрів, як зазначалося, належать Лондон, Нью-Йорк, Токіо.

Найбільш відомим і давно вже існуючим міжнародним фінансовим центром є Лондон. Його особливість - здатність до "виклику та відповіді" на будь-яку нову ситуацію і фінансові інновації.

Лондонський ринок довгострокового позичкового капіталу складається з:

  • 1. Первинного ринку, який включає:
    • o нові цінні папери, випущені урядом (першокласні цінні папери Об'єднаного Королівства) та фірмами Об'єднаного Королівства;
    • o єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.
  • 2. Вторинного ринку, організаційною основою якого є Міжнародна фондова біржа, що включає чотири ринки:
    • o ринок внутрішніх акцій, який, у свою чергу, складається із зареєстрованих на фондових біржах цінних паперів компаній, що мають добру репутацію; незареєстрованих цінних паперів малих, менш розвинутих фірм; "третій ринок" для молодих фірм, що зростають;
    • o першокласних цінних паперів і цінних паперів з фіксованою процентною ставкою - переважно це державні облігації, що випускаються Банком Англії;
    • o опціонів;
    • o іноземних акцій.

Лондонський ринок короткострокового капіталу - найстаріший ринок і водночас такий, що відповідає рівню сучасних вимог. Він складається з традиційного грошового ринку і додаткового (паралельного) грошового ринку.

Традиційний грошовий ринок є гарантованим. На цьому ринку Банк Англії реалізує свою контрольну функцію через використання кількох інструментів кредитного контролю:

  • o продаж казначейських векселів обліковим домам;
  • o купівля та продаж державних паперів через операції на відкритому ринку;
  • o операції з дисконту векселів, які можуть бути врахованими і неврахованими через "дисконтні вікна" (можливість отримання позики у центральному банку) для облікових домів;
  • o установлення резервних вимог щодо зобов'язань за стерлінговими депозитами у банках і ліцензованих кредитно-фінансових установ з приймання депозитів.

Паралельний ринок короткострокового капіталу (грошовий ринок - негарантований). Він включає:

  • o міжбанківський ринок;
  • o стерлінгові депозитні сертифікати;
  • o доларові депозитні сертифікати;
  • o цінні папери місцевої влади і фінансових компаній;
  • o міжфірмові цінні папери;
  • o короткострокові комерційні євровекселі та стерлінгові короткострокові векселі.

Характерними рисами негарантованого грошового ринку є:

  • o проведення ділових операцій головним чином по телефону та телефаксу (міжбанківський ринок);
  • o позики не забезпечені і не повинні покривати дефіцит;
  • o не існує останнього кредитора у критичній ситуації (останній кредитор у критичній ситуації - центральний банк);
  • o позичальники та кредитори мають більше альтернатив для досягнення своєї мети.

На валютному ринку Банк Англії контролює укладення угод і веде операції від імені урядів та центральних банків інших країн. Купівля і продаж іноземної валюти Банком Англії здійснюється для забезпечення стійкості фунта стерлінгів на валютному ринку. Валютний ринок тісно пов'язаний з негарантованим ринком короткострокового капіталу. Операції на Лондонському валютному ринку подібні до операцій на інших ринках: операції "спот" (ринок наявного товару), угоди на строк, ф'ючерси, опціони, арбітражні операції і валютні свопи.

Таким чином, Лондон є одним із найважливіших фінансових центрів світу завдяки:

  • o домінуючим позиціям на міжнародному євровалютному ринку;
  • o розміру його валютного ринку (оборот валюти складає до 300-500 млрд дол. за добу);
  • o міжнародному лістингу цінних паперів;
  • o відмінній мережі зв'язку;
  • o спеціальним знанням його учасників.

Об'єднаним Королівством були прийняті певні заходи зміцнення позицій Лондона у світі у зв'язку зі зростаючою конкуренцією у Європі, особливо після введення євро. Лондон намагається зберегти свої переваги на уніфікованому європейському ринку над іншими континентальними центрами, такими як Париж, Франкфурт-на-Майні та Цюріх.

Міжнародними фінансовими центрами, розташованими в Європі, є також Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за операціями із золотом, а також Люксембург, частка якого становить близько !4 всіх євровалютних кредитів. Париж - також один із відомих міжнародних фінансових центрів у Європі.

Нью-Йорк як міжнародний фінансовий центр. Нью-Йорк вважається другим за розмірами міжнародним фінансовим центром. Період формування його як фінансового центру припадає на 1914-1945 pp. Його становлення обумовлене розвитком національної економіки США. Взагалі, коли економіка країни розташування центру зазнає піднесення (зростання ВНП, зниження рівня інфляції і короткострокових ставок позичкового капіталу), відбувається і розвиток фінансового центру.

Фінансова система США складається з трьох основних елементів:

  • 1) фінансові інституції (фінансові посередники, агентські брокери, фондові біржі);
  • 2) фінансові ринки (довгострокові та короткострокові);
  • 3) фінансові інструменти (юридичні вимоги, захищені законом). Характеристика окремих сегментів Нью-Йорку як міжнародного

фінансового центру.

Ринок довгострокового позичкового капіталу включає:

  • o ринок облігацій і акцій;
  • o іпотечний ринок - вторинний ринок заставних документів, який відповідає 70 % ВНП. Великий позичальник на цьому ринку - Державне казначейство (Міністерство фінансів) США;
  • o ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів);
  • o ринок промислових облігацій - це високоприбуткові, але не надійні облігації із низьким рейтингом фінансових операцій злиття і поглинання в промисловості (податкове законодавство підтримує фінансування шляхом випуску нових облігацій, тому що сплата відсотків за облігаціями є податком, який необхідно відрахувати з податку на прибуток корпорації, а також тенденцію до зниження середньої вартості капіталу);
  • o цільові позики підприємствам;
  • o ринок закордонних облігацій - закордонні облігації Yankee Bonds (доларові облігації, що випускаються іноземцями в Нью-Йорку), канадськими провінційними урядами і Європейським інвестиційним банком.

Нью-Йорк - центр ринку капіталу США. Механізм ринку капіталу потребує: ефективних фінансових інституцій; значного обсягу заощаджень; стійкого попиту на капіталовкладення в землю, заводи, обладнання з метою підтримання і збільшення накопичення реального капіталу й економічної продуктивності.

До особливостей ринку капіталів Нью-Йорка можна віднести:

  • o на ринку капіталів діють усі великі інвестиційні банки світу, зокрема Salomon Brothers, Merrill Linch, Goldmen Sacns, Shearson Lehman, First Boston, Morgan Stanley. Вони гарантують розміщення цінних паперів на первинному ринку, а також діють як брокери для клієнтів на вторинному ринку;
  • o американський капітал ефективний завдяки тому, що національні фінансові інституції розподіляють нові випуски облігацій за нижчою ціною, ніж інші іноземні банки (вартість значного випуску облігацій у США становила 0,98 % від їх загальної вартості, Японії -3,5%, Англії -1,08%);
  • o на первинному ринку більш важливий випуск облігацій у зв'язку з великим їх обсягом, а на вторинному ринку важливішою є торгівля акціями через їх великий обсяг;
  • o країни, що розвиваються, мають обмежений доступ на нью-йоркський ринок капіталу через жорсткі вимоги Комісії з цінних паперів і бірж до надання компаніями звітів про свою діяльність.

Характеристика ринку короткострокового капіталу (грошового):

  • o грошовий ринок у 1990-х роках становив 41,9 % ВНГ США;
  • o для підтримання "економічного процвітання" необхідна ліквідність короткострокового ринку, тобто відбувається випуск великої кількості депозитних сертифікатів для фінансування позик діловим підприємствам;
  • o Нью-Йоркський банк Федеральної резервної системи займає стратегічні позиції у проведенні операцій на відкритому ринку;
  • o управління операціями на відкритому ринку здійснюється через щомісячні зустрічі Комітету з операцій на відкритому ринку і Наради керуючих Федеральною резервною системою у Вашингтоні;
  • o грошовий ринок є вільним від обмежень. Цей ринок надає багато можливостей довгостроковим кредиторам та позичальникам (інвестиційні фонди відкритого типу вкладають кошти тільки в короткострокові зобов'язання грошового ринку).

Ринок короткострокового капіталу Нью-Йорка включає:

  • o казначейські векселі;
  • o цінні папери федеральних агенцій США;
  • o перехідні сертифікати;
  • o угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;
  • o акцептовані банком векселі;
  • o комерційні короткострокові векселі;
  • o позики дилерам та брокерам.

Середньодобовий оборот валютного ринку Нью-Йорка сягає 200 млрд дол. (другий за розмірами після Лондона). Валютний ринок Нью-Йорка включає:

  • o угоди "банк-клієнт";
  • o угоди "банк-банк" (оптовий міжбанківський ринок);
  • o угоди, укладені сторонами безпосередньо чи через брокерів;
  • o операції центрального ринку з іноземною валютою. Ці операції включають інтервенцію на національний валютний ринок, валютні свопи з іншими центральними банками, а також угоди з МБРР та з МВФ.

У США, крім Нью-Йорка, с ще фінансові центри в Чикаго, Сан-Франциско, Маямі.

Таким чином, ринки грошей та капіталу США є найбільшими у світі завдяки величезному розміру економіки США, а також діяльності на них американських й іноземних кредитно-фінансових установ. Зараз надається "безпечна гавань" будь-якому американському чи іноземному емітенту, який пропонує незареєстровані цінні папери кваліфікованому інституційному інвестору. Це дозволяє США більш успішно конкурувати з міжнародним ринком єврооблігацій.

Токіо як міжнародний фінансовий центр, 3 часів Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни для відродження економіки Японія позичала іноземний капітал і технологію переважно у Великобританії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни - у США. 1 хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 р.. майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з кількох причин:

по-перше, на фінансові ринки Японії впливали скоріше не ринкові сили, а урядова політика, яка була спрямована на вирішення завдань національної економіки;

по-друге, у 1950-60-х роках Японія була капіталоімпортуючою країною;

по-третє, жорстке державне регулювання ринку цінних паперів не стимулювало іноземні кредитно-фінансові установи до розширення операцій на цьому ринку;

по-четверте, валютно-фінансовий контроль в Японії обмежував можливості іноземних позичальників та інвесторів.

Однак з часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися і були підкріплені змінами в національному і міжнародному становищі після 1970 р. "Нафтовий шок" 1974 р. змусив японський уряд збільшити сукупні витрати з мстою виведення національної економіки зі стану спаду. Зростання випуску державних облігацій стимулювало розвиток вторинного ринку, а також ринку перепродажу облігацій.

Збільшення обсягів випуску іноземними позичальниками у Токіо облігацій в єнах також стимулювало зростання ринку міжнародного капіталу в 1970-ті роки. Значні фінансові резерви Японії, які виникли в результаті активного сальдо торговельного балансу і високої норми персональних заощаджень, дали змогу залучити на національний ринок іноземних позичальників (наприклад, корпорації США) та міжнародні організації (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Азіатський банк розвитку та ін.).

Лібералізацією єни і токійського ринку капіталу в 1980-ті роки японський уряд відчинив двері іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними паперами. Для задоволення зростаючого внутрішнього і міжнародного попиту в 1983 р. на Токійській фондовій біржі була введена комп'ютеризована система здійснення операцій; після 1986 р. до роботи на Токійській фондовій біржі підключилася велика кількість іноземних фірм; у тому ж році було створено офшорні банківські ринки; у 1987 р. розпочалось укладання угод на строк.

Таким чином, завдяки "економічному диву", зростанню активного сальдо торговельного балансу і високому рівню приватних заощаджень, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим установам Токіо у 80-х роках XX ст. перетворився у конкурентоспроможний міжнародний фінансовий центр.

Розглянемо характеристику сегментів фінансового ринку Японії. Японський ринок довгострокового позичкового капіталу включає: ринок акцій; процентні державні облігації; дисконтні державні ноти і векселі; облігації муніципалітетів; енергетичні цінні папери, гарантовані державою; промислові облігації; іноземні облігації в єнах; конвертовані облігації; облігації з підписними сертифікатами.

На ринки облігацій нові випуски здійснюються переважно в державному секторі, насамперед за рахунок дисконтних державних нот і векселів, що купуються приватними особами.

Євро-єнові облігації зазвичай випускаються японськими корпораціями в Європі з метою:

  • o запобігання обмеженням на вітчизняному ринку капіталу;
  • o збільшення обсягу зарубіжних коштів для фінансування своєї діяльності на міжнародній арені та в Японії за нижчою ціною.

Японський ринок короткострокового капіталу включає:

  • o первинний та вторинний ринки державних облігацій;
  • o ринок Генсаки - ринок узгоджень про купівлю державних цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;
  • o ринок казначейських векселів;
  • o обліковий ринок векселів;
  • o ринок депозитних сертифікатів;
  • o ринок іноземних короткострокових комерційних векселів;
  • o ринок євро-єнових депозитних сертифікатів;
  • o ринок онкольних позик - це ринок, де відбувається позичання коштів банками міст у регіональних банків та інших кредитно-фінансових установ для регулювання їхніх позицій у сфері ліквідності.

Токійський валютний ринок характеризується високим добовим оборотом іноземної валюти (до 130 млрд дол.), особливо угод в парі "єна/долар". Як наслідок Токіо став третім валютним ринком світу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >