< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Характеристика окремих правопорушень, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку

1. "Дрібне хуліганство" (ст.173 КУпАП України)

Дрібне хуліганство за диспозицією ст. 173 КУпАП трактується як: нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.

Слід зазначити, що цей адміністративний проступок, на думку переважної більшості вчених, є одним із найнебезпечніших адміністративних правопорушень. По-перше, дрібне хуліганство найбільш живуче та поширене у соціальному середовищі. По-друге, у кримінологічній теорії дрібне хуліганство розглядається як "початкова школа" злочинності, особливо насильницької. По-третє, дрібне хуліганство - це засіб виявлення особою своєї явної неповаги до оточуючих та суспільства в цілому.

Щодо об'єктивної сторони складу дрібного хуліганства, то можна зазначити, що хуліганські дії завжди мають активний характер і не можуть виявлятися у формі бездіяльності. Диспозицією ст. 173 КУпАП обумовлено, що до діянь, які кваліфікуються як дрібне хуліганство, належать:

  • а) нецензурна лайка в громадських місцях;
  • б) образливе чіпляння до громадян;
  • в) інші подібні дії.

Найбільш поширеною формою дрібного хуліганства, безумовно, є нецензурна лайка у громадських місцях. Як вважає Д. М. Бахрах, нецензурна лайка - "це одна з грубих форм неповаги до громадської моральності, непристойні висловлювання, один із найогидніших різновидів словесної брутальності".

Однак на практиці за нецензурну лайку, якщо вона не пов'язана із скандалом або дебошем, винні притягуються до відповідальності порівняно рідко. Відповідно до цього у правовій літературі справедливо зазначається, що незалежно від того у зв'язку з якими обставинами особа висловлює своє роздратування у формі нецензурної лайки, вона скоює проступок, за який підлягає відповідальності в адміністративному порядку.

Звичайно, словесне хуліганство не загрожує життю та здоров'ю людей, проте використання нецензурних слів виявляє, перш за все, грубе, образливе ставлення до оточуючих. Воно, знижуючи рівень людського спілкування, завдає морального зиску суспільству, шкоду духовному самопочуттю людей, затьмарює настрій та ображає їх людську гідність, породжує зневажання етикою та мораллю.

Іншою формою цього правопорушення є образливе чіпляння до громадян. Чіпляння - це докучлива поведінка, пов'язана з діями щодо ображання, які зневажають честь і гідність людини та утискають чию-небудь волю, причому у грубій розв'язній манері. Це може бути: хапання за одяг, насильницьке утримання за руки, демонстративний зрив головного убору, навмисне загороджування виходу або проходу, вимога дати цигарку або пускання в обличчя диму від неї, утримання дівчини з непристойною пропозицією та інші подібні дії. Для всіх подібних випадків характерним є ігнорування волі та бажання оточуючих, прагнення нав'язати свою волю, а точніше - свавілля.

У законі немає вичерпного переліку протиправних дій, які можна кваліфікувати як дрібне хуліганство. І це не випадково, оскільки конкретні прояви цього правопорушення надзвичайно різноманітні. Таке розмаїття законодавець назвав терміном "інші подібні дії".

До поняття "інші подібні дії" слід віднести такі прояви дрібного хуліганства, як:

  • - насильницьке вторгнення в громадські місця всупереч забороні певних осіб, покликаних слідкувати за порядком;
  • - безпідставне порушення спокою громадян телефонними дзвінками, лихослів'я по телефону;
  • - співання нецензурних пісень, розповідання вульгарних анекдотів групам людей;
  • - вигуки, свист під час демонстрації кінофільмів;
  • - гвалт, крики з хуліганських мотивів біля вікон громадян у нічний час;
  • - публічне справляння природних потреб у невідведених для цього місцях;
  • - поява у громадському місці в оголеному вигляді;
  • - самовільне без потреби зупинення комунального транспорту;
  • - нанесення непристойних малюнків на тротуари, стіни, паркани, двері чи вчинення написів нецензурного змісту;
  • - неправдиве повідомлення про смерть родичів, знайомих, якщо це не потягло тяжких наслідків;
  • - грубе порушення черг, яке супроводжується ображанням громадян та проявом неповаги до них;
  • - знищення або пошкодження з хуліганських мотивів якого-не-будь майна у незначних розмірах;
  • - зривання афіш, плакатів, газет, оголошень зі стендів;
  • - умисна (з бешкетництва) швидка їзда на автомобілях та мотоциклах по калюжах поблизу тротуарів, зупинок, інших місць скупчення людей тощо.

Способи вчинення хуліганських дій, що посягають на моральність, вельми різноманітні: слово, жест, руйнування, підпал, шумові ефекти тощо.

Суб'єктом адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство є фізична осудна особа, що на момент скоєння правопорушення досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона дрібного хуліганства полягає у неповазі до суспільства, у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Умисний прояв винним явної неповаги до оточуючих - головний момент, що визначає зміст і сенс поведінки хулігана. За відсутності такого мотиву не може бути дрібного хуліганства.

Необхідно зупинитися на відмінностях кримінально-карного хуліганства від такого, що розглядається в адміністративному порядку (ст. 173 КУпАП України). У практичній роботі органів внутрішніх справ, суду й прокуратури іноді важко відмежувати ці два види хуліганства.

Так, в абз. З Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22 грудня 2006 р. "Про судову практику у справах про хуліганство" вказується, що при вирішенні питання про відмежування кримінально-караного хуліганства від дрібного слід виходити з того, що відповідно до ч. 1 ст. 296 КК України хуліганство - це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Якщо таке порушення не супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, його необхідно кваліфікувати як дрібне хуліганство за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Отже, головним критерієм відмежування дрібного хуліганства як адміністративного проступку від кримінально-карного, передбаченого ст. 296 КК України, є ступінь суспільної небезпечності скоєного діяння. Останній виявляється в їх характері. Слід погодитися з точкою зору на це питання О. Шишова, який зазначив, що відмінність дрібного хуліганства від кримінально-карного варто шукати в ступені їх суспільної небезпечності, яка виявляється в неоднаковому характері злісності й інтенсивності прояву до суспільства.

Чи був хуліганський прояв грубим порушенням громадського порядку або малозначним - це питання повинно вирішуватися шляхом оцінки всіх обставин справи.

Аналіз і узагальнення судової практики дозволяють виявити ті ознаки хуліганства й обставини його вчинення, що істотно впливають на ступінь суспільної небезпечності цього виду злочинів і тому повинні враховуватися під час кваліфікації діяння.

Хуліганські дії характеризуються, насамперед, своєю формою, змістом тих мотивів, котрим керувався винний, обстановкою, у якій вони відбувалися, тривалістю, викликаними наслідками.

Такі хуліганські дії, як нецензурна лайка в громадських місцях і образливе чіпляння до громадян, належать до дрібного хуліганства. Ллє у той же час було б неправильним вважати, що названі форми хуліганських проявів властиві лише дрібному хуліганству. Такі дії можуть визнаватися дрібним хуліганством за умови, що вони за своїм характером не тягнуть за собою застосування заходів кримінального покарання.

Це означає, що суспільна небезпечність хуліганських дій значною мірою визначається їх тривалістю. Та ж сама нецензурна лайка (що є в принципі дрібним хуліганством) переростає в кримінально-карний його вид, якщо буде тривалою і тому надовго порушить спокій громадян.

Під обстановкою вчинення хуліганських дій розуміється час, місце й інші умови, за яких вони відбуваються. Обстановка вчинення хуліганських дій істотно впливає на ступінь їх суспільної небезпечності. Нецензурна лайка, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, з дрібного хуліганства переростають у кримінально-карне, якщо вони скоєні в такій обстановці, що вимагає від членів суспільства винятково пристойної поведінки (наприклад, в обстановці урочистого засідання, поховання людини тощо). Під час конкретизації наслідків хуліганських дій важливо, зокрема, враховувати кількість осіб, відпочинок яких порушений винним, характер їх занять, стан здоров'я, вік останніх, можливість інших побічних наслідків тощо.

Відмежування кримінально-карного хуліганства від дрібного варто проводити залежно від обстановки (місця, часу події), тривалості, характеру (заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв, пошкодження або знищення майна тощо), а так само реального результату (наслідків) хуліганських дій (ступінь і тяжкість тілесних ушкоджень, розмір матеріальної шкоди). Відмежовуючи дрібне хуліганство від кримінально-карного, характер хуліганських дій, обстановку їх учинення, спричинені ними наслідки, а також особливість винного потрібно враховувати в їх сукупності.

Необхідно також відмежовувати хуліганство, пов'язане з опором представникам влади або громадськості, від адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП "Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця".

Пленум Верховного Суду України вказав, що, на відміну від злісної непокори, передбаченої ст. 185 КУпАП, учинення опору полягає в активній фізичній протидії здійсненню представником влади або представником громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, обов'язку охорони громадського порядку. Такі дії утворюють склад злочину, передбачений ст. 342 КК України.

Опір, на відміну від злісної непокори, може полягати в таких діях, наприклад, як спроба вирватися при затриманні, перешкоджання законному застосуванню сили, тобто застосуванню сили з боку правопорушника. Опір під час хуліганства має такі ознаки: 1 ) він полягає в активних діях; 2) дії винного полягають у застосуванні до потерпілого фізичної сили; 3) дії винного перешкоджають (протидіють) потерпілому у виконанні його функцій, реалізації повноважень; 4) дії винного вчинено під час хуліганських дій; 5) потерпілий виконував службові або громадські обов'язки з охорони громадського порядку або припиняв хуліганські дії.

Таким чином, непокора, тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразових вимог громадян, представників влади або громадськості припинити хуліганські дії, не є опором і не визнається кваліфікуючою ознакою ч. З ст. 296 КК України.

Також необхідно відмежовувати злочин, передбачений ч. 4 ст. 296 КК України, за ознакою застосування вогнепальної зброї від проступку, передбаченого ст. 174 КУпАП "Стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку". За основні критерії варто взяти відмінність:

  • 1. Ступеня суспільної небезпеки.
  • 2. Об'єктів: у ч. 4 ст. 296 КК України - основним є громадський порядок, у ст. 174 КУпАП - громадська безпека.
  • 3. Мотивів: у ч.4 ст. 296 КК явна неповага до суспільства, у ст. 174 КУпАП - нехтування порядку поводження з вогнепальною зброєю.
  • 4. Способів та мети використання зброї: у ч. 4 ст. 296 КК України - будь-яке фактичне використання зброї для фізичного або психічного впливу на потерпілого, у ст. 174 КУпАП - лише стрільба з неї, з порушенням установлених правил.

Отже, дії адміністративного правопорушника не завдають суспільним відносинам, які охороняються законом, суттєвої шкоди і не мають, таким чином, значної суспільної небезпечності. Вони малозначні і не містять ознак явної неповаги до суспільства, тому караються правовими нормами, що передбачають адміністративну відповідальність.

2. Склад правопорушення "Вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми" (ст. 17З КУпАП)

Ця стаття встановлює відповідальність за вчинення насильства в сім'ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений.

Суспільна небезпека цього правопорушення полягає, перш за все, у його значній поширеності. Так, за даними дослідження, проведеного в Україні Київським міжнародним інститутом соціології у 2010 р. на замовлення Світового банку, більше 30 % жінок зазнавали у житті фізичного насильства, причому 61 % з них-у сім'ї. За даними іншого дослідження, проведеного у 1995 р., близько 70 % жінок піддаються різним формам приниження і знущання в родині. Серйозну проблему становить насильство в сім'ї для органів внутрішніх справ; так, у 2010 р. вбивства, скоєні на сімейно-побутовому ґрунті, складали у Дніпропетровській області 43,3 % всіх умисних убивств. У середньому по Україні ця частина становить 22,4 %. Саме тому впродовж останніх років було прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на протидію насильству в сім'ї. Так, у 2001 р. прийнято Закон України "Про попередження насильства в сім'ї", який дає поняття насильства в сім'ї як будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї стосовно іншого як людини і громадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психічному здоров'ю.

У травні 2003 р. Верховна Рада України доповнила Кодекс про адміністративні правопорушення ст. 1732 "Вчинення насильства в сім'ї". Зараз ця стаття має іншу назву, а саме "Вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми".

Родовим об'єктом складу цього правопорушення є встановлені в суспільстві моральні засади функціонування сім'ї.

Безпосереднім об'єктом є фізичне, психологічне здоров'я та економічне благополуччя членів сім'ї.

Об'єктивна сторона діяння полягає у діях фізичного, психологічного чи економічного характеру, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений.

Роз'яснення щодо термінології, яка використовується у статті, викладено у ст. 1 Закону України "Про попередження насильства в сім'ї".

Так, під фізичним насильством у сім'ї слід розуміти умисне нанесення одним членом сім'ї іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності.

Психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдатися або завдається шкода психічному здоров'ю.

Економічне насильство полягає в умисному позбавленні одним членом сім'ї іншого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я.

Це правопорушення може вчинятися також шляхом невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений.

Під захисним приписом слід розуміти спеціальну форму реагування служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх щодо захисту жертви насильства в сім'ї, яким особі, що вчинила насильство в сім'ї, забороняється вчиняти певні дії щодо жертви насильства в сім'ї.

Суб'єктом адміністративної відповідальності за насильство в сім'ї може бути фізична осудна особа, що на момент скоєння правопорушення досягла 16-річного віку та є членом цієї сім'ї. Членами сім'ї можуть бути:

  • - подружжя;
  • - батьки (мати, батько) й дитина (діти);
  • - усиновителі (усиновитель) і усиновлений (усиновлені);
  • - дід (бабуся) і онук (онука);
  • - вітчим (мачуха) і пасинок (падчерка);
  • - брати і сестри;
  • - фактичні вихователі і вихованці.

Суб'єктивна сторона цього правопорушення полягає у навмисних діях фізичного, психічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо).

Необхідно звернути увагу на необхідність відмежування насильницьких дій у сім'ї від аналогічних дій, які кваліфікуються як злочини і відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

3. Розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законам місцях або поява у громадських місцях у п'яному вигляді (cm. 178 КУпАП)

Стаття 178 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і появу в громадських місцях у п'яному вигляді.

Диспозиція ст. 178 КУпАП визначає, що до цих діянь належать: "розпивання пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в інших заборонених законом місцях, крім підприємств торгівлі і громадського харчування, в яких продаж пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв на розлив дозволена відповідним органом місцевого самоврядування, або поява в громадських місцях у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль".

Суспільна шкідливість цього правопорушення полягає, перш за все. у його значній поширеності. Наприклад, за даними ДАСМ УМВС України в Дніпропетровській області (аналіз здійснено за період 2008-2010 pp.) до адміністративної відповідальності за ст. 178 КУпАП щорічно притягається близько 36,8 тис. громадян, що дорівнює 36 % від загальної кількості адміністративних правопорушень. Законодавець також не лишив поза увагою суспільну небезпечність цих діянь, адже до кваліфікаційних ознак віднесено їх подвійну повторність та послідовне підвищення рівня санкцій від попередження до адміністративного арешту.

Диспозиція цієї норми права містить об'єктивну сторону, що складається з двох самостійних, хоча й дещо взаємопов'язаних діянь, -"розпивання спиртних напоїв у громадських місцях" та "поява в громадських місцях у п'яному вигляді". Розглянемо їх по черзі.

Об'єктивна сторона діяння "розпивання спиртних напоїв у громадських місцях" полягає виключно в активних діях щодо вживання спиртних напоїв, які (дії) негативно впливають на загальний стан, насамперед, громадської моралі: утворення ненормальної обстановки для відпочинку громадян, надання негативного прикладу щодо виховання підлітків та молоді, публічне нехтування інтересами інших членів суспільства.

На думку Д. М. Бахраха, протиправним є розпивання будь-яких спиртних напоїв-горілки, коньяку, вин, самогону чи інших алкогольних напоїв домашнього виготовлення. Що ж стосується розпивання у громадських місцях одеколонів, лосьйонів, політури та інших одурманюючих рідин на спиртовій основі, то такі дії також слід розцінювати як проступок.

У 2010 р. законодавець значно розширив коло напоїв, вживання яких в громадських місцях тягне відповідальність за ст. 178 КУпАП, прийнявши Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв". Так, до такого переліку спиртних напоїв було включено: слабоалкогольні напої - алкогольні напої з вмістом етилового спирту від 1,2 до 8,5 відсотка об'ємних одиниць та екстра-активних речовин не більш як 14,0 г на 100 куб. см, виготовлені на основі водно-спиртової суміші з використанням інгредієнтів, напівфабрикатів та консервантів, насичені чи ненасичені діоксидом вуглецю; пиво - насичений діоксидом вуглецю пінистий напій, отриманий під час бродіння охмеленого сусла пивними дріжджами, що належить до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2203.

Свого часу Є. В. Додіним та В. К. Шкарупою була висловлена слушна думка з приводу того, що адміністративне законодавство не знає таких стадій розвитку правопорушення, як підготовка та замах, але стосовно саме розпивання спиртних напоїв, відповідальність за ці дії доцільно було б увести. Тобто адміністративна відповідальність настає й тоді, коли вчинені певні дії, спрямовані на розпивання алкогольних напоїв, -і не обов'язково, щоб сам процес був певним чином закінчений. На думку П. А. Дубовця, достатньо "здійснення замаху на правопорушення, наприклад, спиртне налите у стакани".

З розпиванням спиртних напоїв у громадських місцях тісно пов'язана і поява у громадських місцях у п'яному вигляді. Сам факт перебування конкретної особи у будь-якому громадському місці у п'яному вигляді означає, що порушник моральних надбань суспільства принижує свою людську гідність, зневажає громадську мораль. Як, наприклад, зазначає Д. М. Бахрах, "діяння п'яного кваліфікуються як адміністративний проступок, якщо він перебуває у громадському місці у непристойному стані, викликаючи бридливість та почуття огиди в оточуючих", що, на наш погляд, є зайвим доказом того, що об'єктом правопорушення є моральність. З другого боку, він же і небезпідставно вважає, що "не можна притягувати до адміністративної відповідальності тільки за сам факт появи у п'яному вигляді у громадському місці, якщо у поведінці громадянина більш нічого недостойного немає". Коментуючи цю думку, зазначимо, що внесення 21 січня 2010 р. змін до ст. 178 КУпАП у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв" визначило склад правопорушення ст. 178 КУпАП як формальний, тобто для притягнення до адміністративної відповідальності достатньо появи в громадських місцях у п'яному вигляді. Протиправні наслідки у вигляді "ображання людської гідності та громадської моралі", сьогодні не є обов'язковими для настання відповідальності. Однак, на нашу думку, при кваліфікації такого діяння слід все ж враховувати поведінку особи, що знаходиться в "п'яному стані", адже очевидним є те, що зміст такого стану і проявляється в тому, що особа під впливом вживання спиртних напоїв, з'являючись у громадському місці, своєю ганебною поведінкою, діями та зовнішнім виглядом ображає людську гідність і громадську мораль.

При цьому не має значення вид вжитого напою, що містив алкогольну складову (це можуть бути і пиво, і слабоалкогольні напої на шталт "джин-тоніку", та інші).

Суб'єктом складу такого правопорушення, як розпивання спиртних напоїв у громадських місцях та поява у п'яному вигляді у громадських місцях, може бути будь-яка фізична особа, що досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона дій, що охоплюються диспозицією ст.178 КУпАП, характеризується як умисністю, так і необережністю. Як і при аналізі об'єктивної сторони, розглянемо елементи цієї складової проступку по черзі (окремо "розпивання спиртних напоїв" та "появу у п'яному вигляді").

Із суб'єктивної сторони розпивання спиртних напоїв у громадських місцях може бути здійснено як умисно, так і необережно. Причому, свідомістю суб'єкта правопорушення повинні охоплюватися не тільки характер дій, але й обстановка, у якій він діє. Закон передбачає його прямий обов'язок до особливої обачливості, насамперед, до з'ясування питання щодо можливості розпивати спиртні напої у даному місці. Зрозуміло, що найбільш поширеною формою вини під час розпивання спиртних напоїв у громадських місцях є умисна вина, за якої особа розуміє аморальний характер свого проступку, критично оцінює його, але свідомо припускає можливість настання негативних наслідків. Мотиваційні моменти суб'єктивної сторони складу неправомірного розпивання спиртних напоїв не впливають на кваліфікацію конкретних дій і, як наслідок, на міру адміністративного стягнення.

Із суб'єктивної сторони, поява у громадських місцях у п'яному вигляді, що ображає людську гідність та громадську мораль, може бути пов'язана як з умисною, так і з необережною виною. Для притягнення до адміністративної відповідальності форма вини не має суттєвого значення. І за умов умисної, і за умов необережної вини порушник має достатньо чітке уявлення про антигромадський, аморальний характер своєї поведінки, про негативну оцінку її громадськістю, наслідки, що можуть виникнути у зв'язку із скоєним. Для правильної кваліфікації конкретного правопорушення не мають суттєвого значення і такі елементи суб'єктивної сторони складу проступку, як мета та мотив. Як правило, поява у громадських місцях у п'яному вигляді буває настільки безцільною, наскільки ж і безмотивною, адже правопорушник звичайно не прагне бути об'єктом прискіпливого інтересу з боку громадськості.

Розпивання спиртних напоїв та, особливо, поява у п'яному вигляді у громадських місцях е адміністративним правопорушенням із формальним складом, де сам факт розпивання чи появи у п'яному вигляді у громадському місці вже є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності.

4. Склад правопорушення "Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пуншах і громадських місцях" (ст. 182 КУпАП).

З об'єктивної сторони це правопорушення характеризується порушенням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях. З недавнього часу всі вищевказані вимоги регламентуються Законом України №1745 від 3 червня 2004 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту населення від впливу шуму". Вказаним Законом внесено зміни до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", у ст. 24 якого визначено, що органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-яких видів діяльності з метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров'я населення шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів зобов'язані:

  • - здійснювати відповідні організаційні, господарські, технічні, технологічні, архітектурно-будівельні та інші заходи щодо попередження утворення та зниження шуму до рівнів, установлених санітарними нормами;
  • - забезпечувати під час роботи закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, культури, при проведенні концертів, дискотек, масових святкових і розважальних заходів тощо рівні звучання звуковідтворювальної апаратури та музичних інструментів у приміщеннях і на відкритих площадках, а також рівні шуму в прилеглих до них жилих і громадських будівлях, що не перевищують рівнів, установлених санітарними нормами;
  • - вживати заходів щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, у таких приміщеннях і на таких територіях (захищені об'єкти): 1) жилих будинках і прибудинкових територіях; 2) лікувальних, санаторно-курортних закладів, будинків-інтернатів, закладів освіти, культури; 3) готелів і гуртожитків; 4) розташованих у межах населених пунктів закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу; 5) інших будівель і споруд, у яких постійно чи тимчасово перебувають люди; 6) парків, скверів, зон відпочинку, розташованих на території мікрорайонів і груп житлових будинків.

Зазначеними законами забороняються і кваліфікуються за ст. 182 КУпАП такі діяння:

  • - у нічний час, із двадцять другої до восьмої години на захищених об'єктах гучний спів і викрики, користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проведення салютів, феєрверків, використання піротехнічних засобів;
  • - проведення на захищених об'єктах ремонтних робіт, що супроводжуються шумом, у робочі дні з двадцять першої до восьмої години, а у святкові та неробочі дні - цілодобово. Власник або орендар приміщень, у яких передбачається проведення ремонтних робіт, зобов'язаний повідомити мешканців прилеглих квартир про початок зазначених робіт. За згодою мешканців усіх прилеглих квартир ремонтні та будівельні роботи можуть проводитися також у святкові та неробочі дні. Шум, що утворюється під час проведення будівельних робіт, не повинен перевищувати санітарних норм цілодобово.

Передбачені вимоги щодо додержання тиші та обмежень певних видів діяльності, що супроводжуються шумом, не поширюються на випадки: 1) здійснення в закритих приміщеннях будь-яких видів діяльності, що супроводжуються шумом, за умов, що виключають проникнення шуму в прилеглі приміщення, у яких постійно чи тимчасово перебувають люди; 2) здійснення в закритих приміщеннях будь-яких видів діяльності, що супроводжуються шумом, за умов, ЩО виключають проникнення шуму за межі таких приміщень; 3) попередження та/або ліквідація наслідків аварій, стихійного лиха, інших надзвичайних ситуацій; 4) надання невідкладної допомоги, попередження або припинення правопорушень; 5) попередження крадіжок, пожеж, а також виконання завдань цивільної оборони; 6) проведення зборів, мітингів, демонстрацій, походів, інших масових заходів, про які завчасно сповіщено органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування; 7) роботи обладнання і механізмів, що забезпечують життєдіяльність жилих і громадських будівель, за умов ужиття невідкладних заходів щодо максимального обмеження проникнення шуму в прилеглі приміщення, у яких постійно чи тимчасово перебувають люди; 8) відзначення встановлених законом святкових і неробочих днів, днів міст, інших свят відповідно до рішення місцевої ради, проведення спортивних змагань; 9) проведення салютів, феєрверків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехнічних засобів у заборонений час за погодженням із уповноваженим органом місцевого самоврядування в порядку, передбаченому правилами додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях.

Правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях затверджуються сільськими, селищними, міськими радами, якими з урахуванням особливостей окремих територій (курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, заповідні тощо) установлюються заборони та обмеження щодо певних видів діяльності, що супроводжуються утворенням шуму, а також установлюється порядок проведення салютів, феєрверків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехнічних засобів.

5. Склад правопорушення "Заняття проституцією" (ст.181 КУпАП).

У червні 1987 р. Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнено статтею 181і "Заняття проституцією".

Об'єктом посягання проституції, на думку Л. В. Коваля, є моральне здоров'я суспільства. Ю. Є. Фомін вважає, що вона посягає на принципи моралі. П. Н, Бєлий об'єктом правоохорони ст.1811 КУпАП вважає громадський порядок та принципи моралі'. Ми ж вважаємо, що об'єктом правової охорони цього правопорушення є громадська мораль.

У загальному вигляді об'єктивну сторону такого діяння, як проституція, можна охарактеризувати як активні дії осіб, пов'язані з наданням відплатних сексуальних послуг невизначеним партнерам.

Проституція у буквальному перекладі з латинського означає "осквернення, збезчещення", що якнайкраще виражає аморальну сторону цього явища.

А. П. Дьяченко дає таке визначення проституції: "проституція це діяння, спрямоване на добування матеріальної вигоди, яке здійснюється у вигляді промислу шляхом вступу у статеві зв'язки"; або "систематичний (у вигляді промислу) вступ у статевий зв'язок за винагороду, який служить основним чи суттєвим додатковим джерелом засобів для обраного способу життя", або "професійне задоволення сексуальних потреб клієнта за плату".

З об'єктивної сторони проституція характеризується наявністю певних ознак. Але, як бачимо, більшість аргументів, наведених вище, стосуються виключно проституювання жінки з чоловіками. Ми ж дозволимо собі стверджувати, що на сучасному етапі поширене як чоловіче (джиголо), так і жіноче (повія) проституювання, причому як у гетеросексуальному, так і у гомосексуальному вигляді.

Отже, основні ознаки об'єктивної сторони проституції такі. По-перше, повинен бути наявним елемент відкритого продажу тіла. По-друге, проституція-це промисел, тобто джерело існування. По-третє, відсутність у проституйованої особи вільного статевого вибору. По-четверте, доступність проституйованої особи будь-якому бажаючому володіти нею за матеріальну винагороду. По-п'яте, це систематичність сексуальних відносин з різними партнерами. По-шосте, попередня домовленість щодо оплати (хоча ціна може бути заздалегідь і не названою). По-сьоме, емоційна байдужість до статевого партнера.

При цьому слід ураховувати, що: сексуальні послуги - це дії, які спрямовані на задоволення статевих потреб людини; оплатність - оплата статевим партнером проституйованої особи такого роду послуг на підставі попередньої домовленості; різні особи - два або більше одночасних статевих партнери; неодноразовість - виконання дій, що складають сутність проституювання, більше одного разу.

Суб'єктом цього правопорушення може бути будь-яка особа як жіночої, так і чоловічої статі, що досягла на момент його скоєння шістнадцятирічного віку.

Із суб'єктивної сторони, проституція скоюється з прямим умислом. Проституйована особа усвідомлює, що вона займається проституцією, бажає цього з метою отримання зиску.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >