Страхування відповідальності за екологічне забруднення довкілля

Сутність та необхідність розвитку страхування екологічних ризиків

Протягом усього історичного періоду творення сучасної цивілізації людство постійно вступає в суперечки з природою з приводу задоволення своїх найрізноманітніших та всезростаючих потреб у природних ресурсах. Разом з тим, неврегульованість механізму відповідальності суб'єктів господарювання, особливо підприємств з підвищеною небезпекою - винуватців аварій, держава бере на себе асигнування значних бюджетних коштів на подолання негативних екологічних явищ. У вирішенні цих проблем особливої актуальності набуває проблема розвитку екологічного страхування як засобу захисту економічних, екологічних та соціальних інтересів громадян та юридичних осіб у випадку забруднення елементів довкілля.

Екологічне страхування - це порівняно нове явище у фінансово-економічному житті не лише України, а й усього світу. Його вік сягає трохи більше десяти років. За цей короткий проміжок часу ця інституція привернула до себе значний науковий та практичний інтерес.

В економічній історії цивілізації екологічне страхування вперше визначило єдину до теперішнього часу форму взаємодії, в якій завдання охорони навколишнього природного середовища та економічні інтереси виробників знаходять достатньо ємну точку зіткнення. Всі досі прийняті нормативні документи та акти, які встановлюють економічним суб'єктам вимоги та умови охорони довкілля, так чи інакше носять вимушений характер. Екологічне страхування забезпечує в цьому найдавнішому протиборстві екології та економіки нехай невелику, але суттєву зону взаємопереходу, будуючи перший міст на шляху вирішення найважливіших еколого-економічних проблем людства.

У науковій літературі екологічне страхування як сукупність отримання певних ефектів, які проявляються у такому:

• 1) економічний ефект від страхування екологічних ризиків включає фінансову стабілізацію, зростання виробництва, заснованого на дотриманні норм екобезпеки, підвищення інвестиційної привабливості та вирівнювання стартових умов товаровиробників, стабілізацію якості факторів виробництва, зменшення соціальних державних виплат, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, у т.ч. за рахунок підвищення екологічності товару й стимулювання використання вторинних ресурсів;
• 2) екологічний ефект здобувається за рахунок стабілізації якості навколишнього середовища;
• 3) соціальний ефект формується за рахунок росту зайнятості населення й гарантування відшкодування збитків;
• 4) медичний ефект припускає зменшення рівня захворюваності від екологічно обумовлених хвороб та зростання тривалості життя населення;
• 5) культурно-естетичний ефект обумовлюється збереженням фонду флори й фауни.

Системне уявлення про екологічне страхування відображається у працях російських вчених, зокрема: Моткина Г.О.; Гусєва A.A.; Рюміної Є. В. Екологічне страхування являє собою сукупність видів страхування, спрямованих на створення страхового захисту, на випадок спричинення застрахованим (третім особам) збитків внаслідок непередбаченого забруднення навколишнього природного середовища.

Економічна природа екологічного страхування зумовлена перерозподілом фінансових ресурсів між зацікавленими особами (потенційними або реальними підприємствами-забруднювачами), господарська діяльність яких несе загрозу життєдіяльності людини та навколишньому природному середовищу, страховими організаціями (комерційними організаціями або товариствами взаємного страхування), які забезпечують процес проведення екологічного страхування в рамках діючого законодавства, та третіми особами (реципієнтами навколишнього середовища), на користь яких укладається договір екологічного страхування на випадок непередбачуваного погіршення якісних або кількісних параметрів навколишнього середовища.

Стратегія екологічного страхування спрямована на функціонування потужного інструментарію управління та мінімізації екологічних ризиків, а також забезпечення належного страхового захисту юридичних та фізичних осіб в умовах забруднення навколишнього природного середовища.

Екологічне страхування - необхідний елемент суспільних взаємовідносин, що виникають між підприємствами-природо-користувачами, державою, страховими організаціями та третіми особами у контексті забезпечення економічної, екологічної та соціальної безпеки в країні. Використання механізму страхового захисту пов'язано з процесом відшкодування збитків потерпілим реципієнтам, які постраждали внаслідок виникнення та реалізації аварії (катастрофи) природного або техногенного характеру. Специфікою цього виду страхування є те, що суб'єкти господарювання, які здійснюють емісію шкідливих речовин і тим самим забруднюють навколишнє природне середовище, мають бути економічно зацікавленими у передачі відповідальності за можливі наслідки аварійного забруднення страховику; страхувальник зацікавлений у зниженні ризикогенності своєї виробничої діяльності, а також матеріальної відповідальності перед третіми особами у випадку прояву негативного екологічного ефекту на реципієнтів довкілля.

Реалізація основних постулатів екологічного страхування спрямована на мінімізацію небезпек, пов'язаних з функціонуванням об'єктів підвищеної небезпеки та можливістю виникнення на цих об'єктах аварій та катастроф екологічного або техногенного характеру. У забезпеченні протидії цим руйнівним явищам і процесам з адекватним рівнем соціального захисту громадян, а також у збереженні основних властивостей навколишнього середовища полягає основне призначення та завдання системи екологічного страхування.

Ефективність та цілеспрямованість функціонування системи екологічного страхування можлива лише у випадку надання якомога ширшого асортименту страхових послуг та забезпечення страхового захисту, який задовольнив би потреби у страхуванні як страхувальників, так і третіх осіб, на користь яких укладається договір екологічного страхування. Сукупність суб'єктивних та об'єктивних факторів, що визначають попит на страховий захист, відображені у табл. 13.1.

Принциповим питанням є оптимальний вибір форм проведення екологічного страхування. Вибір форми страхування повинен залежати від об'єктів страхування й категорій страхувальників. Обов'язкове екологічне страхування проводиться на випадок екологічних аварій (катастроф), які можуть статися у результаті виробничої та невиробничої діяльності, стихійних лих, що призвели до значних разових перевищень рівнів викидів (скидів) забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище порівняно з встановленими нормативами, а також у зв'язку з погіршенням стану сховищ твердих та рідких відходів (їх переповнення, розгерметизація тощо); з виявленням фактів підвищення забруднення ґрунтів, підземних вод у зоні сховищ із витіканням шкідливих речовин внаслідок аварії сховищ та транспортних систем; з аварійними зупинками або зниженням потужності очисних і вловлювальних засобів та споруд.

Таблиця 13.1. Фактори, що визначають попит на страховий захист у системі екологічного страхування

В обов'язковій формі має здійснюватись страхування відповідальності підприємств, які є джерелом підвищеного екологічного ризику, за збитки, заподіяні третім особам.

У добровільній формі всіма без винятку підприємствами можуть страхуватися інші види екологічної відповідальності, зокрема, відповідальності за збитки, заподіяні здоров'ю та життю персоналу підприємств-винуватців екологічних аварій, а також є прямі та непрямі витрати, пов'язані з ліквідацією шкідливих екологічних наслідків. Конкретні види добровільного екологічного страхування та їх умови мають визначатися страховиком. До цього слід додати, що такого підходу щодо вибору форм страхування мусять дотримуватися всі підприємства незалежно від форми власності й підпорядкування.

Процес проведення екологічного страхування передбачає наявність, як правило, двох сторін - об'єктів та суб'єктів страхування. Об'єктом екологічного страхування є екологічні інтереси, які потребують страхового захисту. За своєю суттю ці інтереси являють собою природні та соціально обумовлені потреби осіб у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища й забезпечення екологічної безпеки, які випливають зі змісту норм екологічного законодавства та поки що не забезпечені системою юридичних засобів захисту.

До суб'єктів екологічного страхування належать:

• а) страхувальники (застраховані особи) - громадяни та юридичні особи, діяльність яких пов'язана з підвищеною екологічною небезпекою;
• б) страховики - юридичні особи, зареєстровані у встановленому порядку, до обов'язків яких належить виплата страхового відшкодування особам, яким заподіяні збитки діяльністю страхувальника;
• в) вигодонабувачі - громадяни, юридичні особи, органи державної влади та місцевого самоврядування, яким може бути заподіяна шкода внаслідок порушення екологічної рівноваги, на користь яких укладається договір екологічного страхування.

В екологічному страхуванні страховим ризиком є екологічний ризик, який треба розуміти як можливість випадкового (раптового й ненавмисного) забруднення довкілля, у разі настання якого заподіюється шкода екологічним інтересам громадян, юридичних осіб, а в окремих випадках і суспільству (державі).

Принциповим є питання визначення розміру страхової премії, яку підприємство сплачує страховій компанії. Величина страхової премії в першу чергу залежить від розміру страхової суми, тобто від розміру можливих збитків, які підприємство реально може спричинити навколишньому середовищу у випадку техногенної аварії на виробництві.

Одним з базових показників у страхуванні є ставка страхової премії (страховий тариф). Термін "страховий тариф" означає встановлений розмір плати за послуги страхування, за використання страхового продукту та за передачу ризику чи його частини страховику. Страхові тарифи встановлюються у відсотках до страхової суми за певний період. Періодом, прийнятим за основу для встановлення тарифів, служить один рік.

Специфіка відшкодування збитків у екологічному страхуванні відрізняється від класичної моделі покриття збитків у страхуванні. Так, у традиційному страхуванні, як правило, мають справу з прямими майновими збитками (наприклад, пошкодження або втрата майна у результаті пожежі чи протиправних дій третіх осіб), хоча в окремих випадках страхуванням можуть покриватися й непрямі збитки, завдані настанням страхового випадку (наприклад, збитки, зумовлені простоєм транспортного засобу, якому заподіяно шкоду протиправними діями третіх осіб), але характер таких збитків зовсім інший порівняно з характером збитків в екологічному страхуванні, де їх неможливо поділити на прямі й непрямі (побічні), коли йдеться про шкоду, заподіяну забрудненням природі, природним об'єктам (атмосферне повітря, водні об'єкти, ґрунт, тваринний та рослинний світ), і шкоду, заподіяну громадянам та юридичним особам.

У разі настання страхового випадку та визначення розміру збитків, оформлення всіх необхідних документів (заяви страхувальника, страхового акту й екологічної експертизи) страховик виплачує страхове відшкодування юридичним та фізичним особам відповідно, до укладених страхових договорів.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру реальних збитків, заподіяних третім особам аварійним забрудненням навколишнього природного середовища, а також лімітів відповідальності страховика.

Розмір збитків, заподіяних аварійним забрудненням навколишнього природного середовища, визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань навколишнього природного середовища (до справи також залучаються незалежні експерти) на основі затверджених Кабінетом Міністрів України нормативно-методичних документів щодо оцінки збитків юридичним, фізичним особам та території від аварійного забруднення навколишнього природного середовища.

Важливим завданням проведення екологічного страхування є поєднання інтересів усіх зацікавлених сторін у раціональному природокористуванні:

• o держави - представника інтересів всіх верств населення й гаранта забезпечення оптимальних умов життєдіяльності;
• o третіх осіб (юридичних та фізичнім), на користь яких укладається договір екологічного страхування, які можуть понести збитки в результаті непередбачуваного аварійного забруднення навколишнього природного середовища;
• o підприємств-забруднювачів (страхувальників), з вини яких сталося раптове забруднення;
• o страхових компаній, яким у випадку аварійного забруднення навколишнього середовища необхідно відшкодовувати збитки третім особам або самим страхувальникам.

Подальший розвиток екологічного страхування в Україні доцільно спрямовувати на розширення ринку страхових послуг за даним видом страхування, зокрема впроваджувати майнове страхування екологічних ризиків та відповідного особистого страхування громадян.

Виходячи з наведеного вище, можна класифікувати екологічне страхування таким чином:

• 1. Обов'язкове страхування відповідальності - здійснюється суб'єктами господарювання, що офіційно віднесені до переліку об'єктів підвищеної небезпеки.
• 2. Добровільне страхування відповідальності - здійснюється суб'єктами та громадянами, що внаслідок своєї діяльності можуть ненавмисно спричинити шкоду навколишньому природному середовищу.
• 3. Майнове страхування - здійснюється власниками майна, яке може бути знищене внаслідок екологічної катастрофи або інші аналогічної події, що може статися з причини негативного впливу діяльності людини на довкілля.
• 4. Обов'язкове особисте страхування - здійснюється суб'єктами господарювання, що офіційно віднесені до переліку об'єктів підвищеної небезпеки, та транспортними підприємствами, що забезпечують перевезення небезпечних вантажів, стосовно власного персоналу.
• 5. Добровільне особисте страхування - здійснюється громадянами та суб'єктами господарювання стосовно працюючого персоналу. Комплексне використання вищезгаданих видів страхування дозволить створити дійову систему страхового захисту майнових інтересів громадян, та юридичних осіб.