< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Християнство як світова релігія та його роль в історії і сьогоденні

Тема 6. ХРИСТИЯНСТВО:ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Тема 7. ПРАВОСЛАВ'Я

Тема 8. КАТОЛИЦИЗМ

Тема 9. ПРОТЕСТАНТИЗМ

Тема 10. РЕЛІГІЯ І ЦЕРКВА В УКРАЇНІ СЬОГОДНІ


Християнство:загальна характеристика

1. Становлення християнства. Основні етапи розвитку та географія поширення християнства. Біблія як священна книга християн і культурно-історичний феномен.

Становлення християнства. Основні етапи розвитку та географія поширення християнства. Біблія як священна книга християн і культурно-історичний феномен

Приступаючи до вивчення християнської релігії, необхідно враховувати, що за доктринальною, культовою й етичною простотою приховується досить складний релігійний феномен.

Релігія під назвою "християнство" - зародилася в четвертому десятилітті першого століття нашого літочислення у східній провінції Римської імперії - Палестині. Особа її засновника Ісуса Христа ще не так давно вважалася вченими (представниками міфологічної школи) фантастичною, легендарною. Сьогодні домінує точка зору прибічників історичної школи, котрі мають як прямі (джерелознавчі та археологічні), так і непрямі докази земного життя куса.

Для того щоб адекватно сприймати й орієнтуватися у всіх питаннях цієї світової релігії, треба зробити крок у бік пояснення її ідейних витоків. Християнство виникає і початково розвивається у середовищі іудеїв діаспори, які сповідували іудаїзм, а потім і язичників. Тому зрозуміти його витоки можна лише звернувшись до релігійного світогляду давніх євреїв, їх національно-конфесійної писемності (Старий Завіт) та до їхньої оригінальної культурної традиції. Можна сказати, що ідейний комплекс, закладений у Старому Завіті, визначив обрій розвитку ідейної структури християнської релігії.

До основних старозаповітних ідей слід віднести: 1) ідею теїзму, яка послідовно проводиться, тобто світогляду, що стверджує буття єдиного, "живого" й особистісного Бога; 2) ідею креаціонізму, відповідно до якої Бог "з власної волі" є Творцем усього сущого, включаючи людину; 3) антропоцентричну ідею, тобто виділення Богом людини як такої (образ і подоба Божі), функції якої, притаманні лише людині; 4) ідею "первородного гріха", або порушення першими людьми волі Бога, надаючи перевагу "зла" - "добру", "розрив" із Богом, що спричинив викривлення безсмертної і блаженної природи людської, тобто хвороби і смерть; 5) ідею заповіту Бога з людиною (зокрема - з богообра-ним народом), яка повинна нормувати і регулювати морально бездоганні відносини з Творцем і людей одне з одним; 6) ідею спокутування людей від "первородного гріха" і відновлення первородного блаженного стану, гармонії з Богом і світом; 7) ідею Месії (помазаника) - спасителя, посередника між Богом і людьми (перша версія), або Богом і обраним народом (друга версія), власне, християнство конституювалося в лоні цієї релігійно-культурної традиції, але в прямому діалозі з нею, а також з іншими релігійними і філософськими системами елліністичної культури (язичницької за своїм характером).

Священне Писання - "Новий Завіт" (Бога з людьми) та Священний Переказ християн, тобто сукупність церковних документів, богословських текстів, досвіду життя подвижників благочестя, де розкриваються істини християнської віри, - містять фундаментальні віросповідні принципи.

В ідейному плані християнство послідовно теїстично затверджує персоніфіковане розуміння Абсолюту. Цей принцип закріплено в двох догматах: догматі про Божественну Триєдність (Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий) і догматі про Боговтілення. Перший догмат встановлює сутнісну єдність Бога за наявності Трьох іпостасей і внутрішніх відносин між ними. Бог-Отець є безначальний творець і мислитель, Бог-Син (Ісус Христос, Логос) є Спокутувач (людства), Бог-Дух Святий є Утішник "живодатель". Тим не менше, Бог християн неподільний. Єдність трьох іпостасей, прозорість стосунків між ними досягаються любов'ю. На відміну від античних уявлень про любов , християнство запропонувало іншу перспективу в її розумінні. Тут любов постає у вигляді ауостсг), - жертовної любові-самовіддачі (Син Божий через любов до людей набуває людської подоби і розпинається за людські гріхи, взявши цей тягар на себе), самознищення (кєусооіО Бога заради спасіння роду людського в межах всякої стражденної істоти. Ця любов Божа звернена до всіх людей, включаючи останніх грішників, отже, вона втілює в собі найвищу моральну мудрість і свідчення благодаті. Вона "є виконання закону" (Рим, 13,10).

Любов тут є не лише одним із атрибутів самого Бога, а також показником якості відносин людини з Богом і людей одне з одним (заповідь любові. - Мф. 22, 37-39). Відносно людини християнство вчить про особливу цінність будь-якої особистості, вбачаючи в ній безсмертне духовно-матеріальне єство, створене Богом за своїм образом і подобою і покликане наслідувати Царство небесне. В силу цієї обставини життя людини на землі має підкоритися меті обожнення. Слід врахувати, що в християнстві показником обожнення людини в земному, грішному житті є плоди Святого Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, благость, милосердя, віра, покірливість і стриманість.

Моральна доктрина християнства є універсальною, оскільки, по-перше, в ньому проголошений принцип етичної рівності всіх людей (у їх ставленні до Бога, який любить усі свої творіння), скасовуючи усі попередні національні і майнові, статеві тощо рамки; по-друге, християнство проголосило рішучу боротьбу з частиною природи людини, яка поневолена гріхом (до так званих смертних гріхів належать гордість, скупість, нечистота, заздрість, нестриманість, гнів, лінощі); по-третє, християнство апелює до гідності та доброчесності людини, закликає її наслідувати заповіді "блаженства" (Мф. 5, 3-14), здолати зло добром, не відповідати насильством на насильство, любити ворогів.

Крім того, в християнській релігії міститься ідея воскресіння (яка передбачає воскресіння плоті і душ людей) для наступного блаженства у вічному просвітленому світі. Однак лише праведники можуть стати спадкоємцями Царства Божого, і показниками їх праведності є головні цінності християнства - віра, надія, любов.

Говорячи про становлення християнства як світової релігії, слід звернути увагу на основні етапи в його розвитку та географію поширення. Існує думка, що християнська релігія проходить три фази становлення: 1) початковий - апостольський етап (і ст.), що співвідноситься з першими кроками нової релігії в лоні іудаїзму і характеризується простими уявленнями і правилами (наприклад, віра в спокуту, вільну жертву Месії Ісуса), общинним способом організації релігійного життя, спільними моліннями і трапезами, активною трудовою діяльністю на благо общини. На цьому етапі виникає Церква (грец. єккЛєаіа) як містичне об'єднання людей різноманітних етнічних груп, які сповідували Ісуса розіп'ятого і воскреслого, віруючих в Його обітування і чекаючи на швидке Друге Пришестя Спасителя; 2) період раннього християнства (ІІ-ІІІ ст.) відрізняється двома процесами - становленням єпископальної Церкви (інституціоналізація і закріплення ієрархії "всередині" церковної організації: диякон або диякониса - пресвітер - єпископ, кожний з яких мав певні повноваження і функції) і розривом з іудаїзмом (подолання іудео-християнства) у вигляді зміни уявлень про Закон, заміни святкування суботи в недільний день, відмова від обрізання і заміна його водним хрещенням, корекції змісту свята Пасхи на християнське, тобто святкування Воскресіння Ісуса Христа). Важливо відзначити також, що саме в цей період Церква в особі апостолів та їхніх учнів зуміла зібрати (створити) Священне Писання християн - Новий Завіт. Новий Завіт у своєму канонічному вигляді має 27 книг і розбитий (подібно до Старого Завіту) на три частини: "Євангеліє" (грецьк. ЕиаууєЛдш^ блага звістка), книгу історичну - "Діяння" та послання апостолів і єдину пророчу книгу, яка стосується остаточної долі світу і людства - "Одкровення".

На цьому етапі відбувається не тільки оформлення організації Церкви, а й її локалізація в різних місцях Римської імперії (наприклад "Одкровення" Іоанна Богослова повідомляє про сім общин у грецьких містах Малої Азії, а книги "Діяній апостольських" і окремих послань - про общини в інших містах, включаючи столицю імперії Рим). Слід зауважити, що життя християн в перші століття існування світової релігії було відзначене гоніннями з боку римської влади та язичників. Не говорячи про причини переслідування християн (розпочатих імператором Клавдієм і припинених при Костянтині Іліцинії (Міланський едикт 313 р.), відзначимо, що мучеництво за віру (у Христа) стало важливим фактором утвердження нової релігії.

Якщо до V ст. християнство поширювалося переважно в межах Римської імперії і на територіях, на які вона здійснювала культурно-політичний вплив (наприклад Арсенію, що стала першою християнською державою в 303 р.), то пізніше воно проникає до язичницьких народів (германських, кельтських, слов' янсь-ких племен). Подальше еволюціонування християнства пов' язу-ється з набуттям ним державного статусу в Римській імперії, поділом імперії на Західну і Східну (395 р.) і створенням поміс-них церков зі своїми центрами управління. Головні єпископські кафедри існували в Римі, Єрусалимі, Антіохії, Олександрії і після створення нової політичної та релігійної столиці у східній частині Римської імперії - у Константинополі. Відомо, що протистояння (з ІХ ст.) двох найбільш впливових кафедр - Риму і Константинополя завершилося розколом Церкви на католицьку (римо-католицьку) і православну (східну) в 1054 році. Пізніше (в XVI ст.) відбувся розкол уже в католицизмі, від якого поступово відмежувався протестантизм - третя гілка християнства.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >