Управління нововведеннями в організації

Управлінська діяльність є основою функціонування і розвитку підприємств, підвищення їх конкурентоспроможності та прибутковості.

Далеко не всі організації і підприємства, що почали свою історію від радянської системи управління, змогли швидко налаштуватися на нові форми господарювання і діяльності. Не менших труднощів в організаційних змінах зазнають зараз і відносно молоді компанії, що прагнуть динамічно видозмінювати свою структуру відповідно до вимог і законів ринку.

Інноваційний менеджмент сьогодні в Україні реалізується в системі взаємодії з традиційним і бюрократичним управлінням, що характеризує перехід від моделі "керівництва" до моделі "координації" і від "технократичного" до сучасного "соціократичного" стилю мислення.

Відповідно до першого, "технократичного" підходу, стратегія організаційних змін на підприємстві побудована на застосуванні формальних норм І стилю керівництва, орієнтованого на завдання. Організаційні поліпшення починаються з прийняття рішень про зміни штатного розкладу, режиму роботи, доган за запізнення, контролю відвідування тощо. Насильницьке нововведення рідко досягає бажаного результату. Як правило, зміщується природний порядок, черговість циклів змін. На місце прогресивних процесів приходять регресивні, поступово виявляються приховані форми опору.

Відповідно до другого підходу, "соціократичного", методика впровадження нововведення в організаційну структуру підприємства представляє "окрему науку".

При цьому проявляються такі характерні риси, як більш демократичне відношення до персоналу, облік, чи, точніше, спроба обліку людського фактора у виробництві, ідеалізація принципів колегіального управління та ін.

Адміністративні інновації відносяться до змін в організаційних структурах і адміністративних процесах і, як правило, прямо пов'язані з управлінням фірмою.

Більше того, якщо технологічні інновації багато в чому формуються в "технологічному ядрі" організації (виробничі підрозділи, технічні і підтримуючі служби) І поширюються "знизу вверх", то адміністративні інновації виникають, в основному, в "управлінській надбудові" І поширюються зазвичай "зверху вниз".

Відмінність між продуктовими і процесними інноваціями базується на відмінностях між сферами та видами діяльності усередині фірми. Продуктові Інновації - зміни в товарах та послугах фірми, що реалізуються на користь клієнта. Процесні інновації - зміни в інструментах, пристроях і знаннях, які вкладені в процеси переходу від вихідної сировини до корисних результатів.

Очевидно, що власне організаційні нововведення характеризують пункти переліку інноваційної діяльності.

Процес реформування економічної системи України та побудова відкритого суспільства з високим рівнем соціальної орієнтованості обумовлює необхідність пошуку в стислі терміни рішень, що дозволять принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації та стимулювати всебічний розвиток регіонів країни. Перехід до ринкової економіки зумовлює підвищення ступеня інтеграції національної економіки у світовий господарський комплекс, технологічну та структурну перебудову виробничого потенціалу за рахунок залучених вітчизняних та іноземних інвестицій.

Отже, оскільки потреби суспільства та його членів практично необмежені, а економічні ресурси відносно обмежені, суспільство не в змозі повною мірою задовольнити власні потреби. Але воно може впливати на ступінь відповідності між потребами і ресурсами, домагатися підвищення рівня задоволення потреб за наявних ресурсів. Досягти цього можна підвищуючи ефективність використання всіх наявних ресурсів, що забезпечить підвищення ефективності функціонування національної економіки в цілому.

Під ефективністю економіки розуміють відношення між її результатами та витратами, яке характеризує зв'язок між обсягом ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів, одержаних у результаті використання цих ресурсів. Зростання кількості товарів та послуг, одержаних від даної величини витрачених ресурсів, означає підвищення ефективності, зменшення обсягу продукції, одержаної відданої величини ресурсів, свідчить про зниження ефективності.

Основні способи підвищення ефективності національної економіки на макрорівні можна об'єднати за такими напрямами [64]:

• 1. Забезпечення повної зайнятості ресурсів. Повна зайнятість ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг. Неповна зайнятість ресурсів викликає певні втрати для економіки, знижує її ефективність.
• 2. Досягнення повного обсягу виробництва. Економічні ресурси мають використовуватись найраціональніше, відповідно до їхнього призначення. Під повним обсягом виробництва розуміють такий його обсяг, коли продуктивні можливості ресурсів використовуються якомога повніше на даному рівні науки та технології.
• 3. Досягнення найраціональнішого розподілу наявних ресурсів між виробництвом окремих видів продукції, між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. У першому випадку найвища ефективність економіки забезпечується за умови досягнення рівноваги між попитом і пропозицією за відсутності як надвиробництва, так і дефіциту. В другому випадку найвища ефективність економіки досягається тоді, коли забезпечено баланс між поточними й перспективними потребами.
• 4. Зростання технічного рівня виробництва. На цій основі забезпечується підвищення ефективності економіки через поліпшення якості товарів й удосконалення технології їх виробництва. Підвищення ефективності економіки забезпечує у даному випадку збільшення обсягу виробництва продукції за незмінної кількості ресурсів, що рівнозначно її збільшенню.

Таким чином, в умовах зростання потреб й обмеженості ресурсів підвищення ефективності економіки й досягнення на цій основі вищого рівня споживання є головною проблемою суспільства.

Розглянемо фактори, що зумовлюють сталий розвиток національної економіки в довгостроковому періоді. У цьому зв'язку виникає необхідність визначити поняття "економічне зростання" і "економічний розвиток".

Економічне зростання представляє збільшення обсягів реального валового внутрішнього продукту (ВВП) в поточному періоді порівняно з базовим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні певної номенклатури товарів і послуг з використанням незмінної технології.

На відміну від економічного зростання економічний розвиток можна визначити як перехід від одного стану економіки до іншого, коли в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а має місце й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.

Економічне зростання і економічний розвиток тісно взаємопов'язані. Але необхідно зауважити, що економічне зростання може відбуватися і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання неможливий принципово.

Отже, економічне зростання є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком, оскільки розвиток економіки створює передумови для збільшення обсягів виробництва на якісно новій основі. Можна стверджувати, що економічне зростання становить сутність економічного розвитку та є його складовою частиною. Якщо економічне зростання відображає суто кількісні зміни в економіці, то економічний розвиток - це якісне економічне зростання.

Економічне зростання розглядається як важлива економічна ціль тому, що завдяки забезпеченню економічного зростання можливо Збільшення рівня споживання. Збільшення споживання через економічне зростання відбувається на основі виробничого нагромадження, яке сприяє розширеному відтворенню. Зростаюча економіка здатна більшою мірою задовольнити нові потреби суспільства і вирішувати соціально-економічні проблеми як в самій країні, так і на міжнародному рівні. Економічне зростання полегшує рішення проблеми обмеженості економічних ресурсів.

Економічне зростання класифікують за темпами і за типами. За темпами зростання розрізняють високі і низькі. За умов високих темпів економічного зростання слід також проаналізувати якість продукції та структуру виробництва. Якщо у структурі ВВП є велика частка засобів виробництва, а частка товарів споживання незначна, то високі темпи зростання не можна вважати задовільними в довгостроковій перспективі.

Окрім цього, вимогами до економічного зростання є його пропорційність і безперервність. Світовий досвід свідчить, що нормальними темпами економічного зростання для стабільної економіки є річні темпи на рівні 4-5 % на рік.

Якщо економічне зростання уповільнюється і протягом не менше, ніж одного року стає нижчим від середньорічних темпів зростання за період попередніх п'яти років то, можливо, в економіці спостерігається початок рецесії економічного циклу.

Класифікація за типами розрізняє екстенсивне та інтенсивне економічне зростання. Сутність екстенсивного типу економічного зростання полягає в тому, що збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в економіці не змінюється. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується тим, що приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності.

В реальному процесі розширеного відтворення неможливо розмежувати один тип економічного зростання від іншого, бо вони співіснують, поєднуються. Тому можна говорити про переважно інтенсивний або екстенсивний тип.

Перехід від переважно екстенсивного до переважно інтенсивного типу економічного зростання - це процес, пов'язаний із зрушеннями в структурі суспільного виробництва та викликаний зміною пріоритетів економічного розвитку. Під час переходу від одного типу до іншого відбувається уповільнення темпів економічного зростання, але при цьому активізуються структурні зрушення. Саме по собі уповільнення не слід розглядати як негативне явище, якщо здійснюється перебудова відтворювальних пропорцій. Навпаки, негативним слід вважати таке падіння темпів економічного зростання, яке супроводжується консервацією структури відтворення в умовах незбалансованої економіки і тому обумовлює уповільнення динаміки суспільного виробництва.

Темпи економічного зростання, його якість повністю визначаються факторами зростання. Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу [64].

Фактори пропозиції включають: кількість і якість природних ресурсів; кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу (основні фонди); нові технології.

Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливими є фактори попиту і фактори розподілу.

Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва необхідна для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

Очевидно, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, циклічне безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на наукові дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

Збільшення реального продукту і доходу можна одержати або шляхом залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх використанням. У кінцевому підсумку величина реального ВВП визначається як добуток трудових витрат на продуктивність праці. Величина трудових витрат залежить від чисельності зайнятих та середньої тривалості робочого тижня. У свою чергу, кількість зайнятих залежить від загальної чисельності населення в працездатному віці та частки в ньому того населення, яке бере активну участь у суспільному виробництві. Середня тривалість робочого тижня визначається діючими в кожній країні законами про працю, колективними договорами, структурними особливостями економіки тощо. Продуктивність праці перебуває під впливом багатьох факторів, серед яких головними є технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили.

Вважається, що коли розвинуті країни застосовують однакові технології, то можна очікувати приблизно однакових темпів їхнього зростання. Але якби країни, що розвиваються, застосували однакові високі технології, темпи зростання в них були б різними через різне сприйняття цих технологій.

Останнє є дуже важливим для України, де однаково актуальними є питання і економічного зростання, і впровадження сучасних технологій. Початковий поштовх у вигляді інвестицій і нових технологій може дати різні наслідки.

Найбільш потужним фактором економічного зростання є технічний прогрес. Він тісно пов'язаний з інвестиційною політикою. Інвестиції по-різному можуть впливати на економіку, наприклад, трудозберігаючі інвестиції призводять переважно до економії витрат праці та збільшення витрат в основні фонди. Інші інвестиції, навпаки, є фондозберігаючими. Якщо перші призводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то другі - до збільшення зарплати стосовно прибутку.

Поряд з факторами, що зумовлюють економічне зростання, існують і такі, які стримують його. До них належать: законодавча діяльність держави в сфері оплати праці, охорони праці, навколишнього середовища, діяльність профспілок та ін.

Економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики держави. Тому його темпи залежать від ефективності заходів цієї політики.

Ефективне функціонування національної економіки досягається як на базі саморегулюючих властивостей ринкового механізму, так і через державний механізм регулювання економіки заходами фіскальної та грошово-кредитної політики. Серед загальновизнаних цілей економічної політики необхідно особливо виділити підвищення економічної ефективності виробництва на базі науково-технічного прогресу, що сприяє мінімізації витрат обмежених виробничих ресурсів для виробництва певного обсягу товарів та послуг.

Практично всі галузі економіки схильні до економічних коливань, але найбільшою мірою коливання виробництва та зайнятості стосуються галузей промисловості, що випускають засоби виробництва й споживчі товари довгострокового користування. Це пояснюється тим, що в коротких циклах мають місце значні коливання розмірів інвестицій у товарно-матеріальні запаси. Вони збільшуються, коли обсяги виробництва і запасів зростають відповідно до зростаючого попиту на ринку, і зменшуються, коли обсяги виробництва і запасів скорочуються. У даному випадку скорочення інвестицій зумовлює зниження доходів і прибутку, зайнятості і зменшення ВВП взагалі.

Більшість економістів вважають, що цикли є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи в темпах технічних винаходів і нововведень.

Причинами коливання інвестицій є зовнішні фактори (технічні нововведення, динаміка приросту населення, відкриття нових територій), а також внутрішні фактори, що зумовлюють розширення Інвестицій у виробництві засобів виробництва, яке має кумулятивний характер. Це пов'язано з тим, що працівники, зайняті у галузях, які створюють інвестиційні товари, частину своїх доходів витрачають на придбання споживчих товарів, що дає поштовх до економічної активності ділових кіл і призводить до розширення інвестицій у цій сфері виробництва. А це, в свою чергу, збільшує попит на інвестиційні товари, викликає подальше зростання їх виробництва і доходів працівників даного виробництва, що дає новий поштовх діловій активності.

Аналіз чинників економічного циклу показує, що протягом тривалого часу, незалежно від досягнутого рівня доходу, запас інвестиційних товарів відповідатиме цьому рівневі, а нові чисті інвестиції можуть скоротитися до нуля, якщо не відбудеться зростання доходу, вдосконалення техніки або зниження відсоткової ставки.

Перший з цих процесів (зростання доходу) показує, що попит на інвестиції може бути спричинений за умови зростання продажу товарів і доходу, і може бути визначений за допомогою принципу акселерації.

Суть принципу акселерації полягає в тому, що коли продаж товарів, які випускає підприємство, зростає на кілька відсотків, то виробництво машин і обладнання для випуску цих товарів збільшується у декілька разів. Це і є ефект прискорюваного або акселеративного впливу змін у споживанні на рівень інвестицій. Він означає, що відносно невеликий приріст продажу споживчих товарів зумовлює великий приріст інвестиційних витрат. Але тепер, щоб не зменшилися інвестиції, слід підтримувати зростаюче споживання. Якщо його зростання припиниться або встановиться на якомусь рівні, то чисті інвестиції впадуть до нуля, а валові інвестиції суттєво скоротяться. Величина акселератора характеризує зв'язок між зміною доходу (споживання) і чистими інвестиціями у вигляді відношення приросту чистих інвестицій та приросту доходу (споживання). Із сутності акселератора випливає висновок, що рецесія може виникнути саме через те, що скоротилися темпи зростання споживання, навіть якщо його абсолютна величина не зменшилась, а лише встановилася на високому рівні. За відсутності інвестування почнеться скорочення виробництва у галузях, які виробляють машини й обладнання, що призведе там до зменшення доходів, а також витрат працівників на придбання споживчих товарів. У кінцевому підсумку за рахунок кумулятивного ефекту все це може призвести до стагнації економіки.

Обмеженість розміру ресурсів в сучасних умовах визначає особливу важливість розробки пріоритетних інвестиційних програм, для реалізації яких доцільно вибирати території, які мають для цього найбільш сприятливу інфраструктуру та геоекономічні чинники, які можуть забезпечити їх прискорений розвиток та досягнення необхідних результатів. За рахунок концентрації матеріальних ресурсів, кадрового та науково-технічного персоналу, а також, у першу чергу, інноваційних ресурсів, науково-технічні зони здатні відігравати роль точок росту, що надалі ініціюють активізацію економіки країни в цілому.

Слід зазначити, що особливе значення в організації та управлінні нововведеннями належить маркетингу. Кожне десятиріччя фахівцям у цій галузі доводиться переглядати цілі та методи маркетингу. Через стрімкі зміни, що відбуваються в наш час у світі, стратегія, яка ще вчора була найкращою, спроможна сьогодні стати ледь не шкідливою. Сьогодні компанії занепокоєні зміною цінностей у споживачів, застійними явищами в економіці, погіршенням стану довкілля, зростанням конкуренції у глобальних масштабах, а також цілою низкою інших економічних, політичних і соціальних проблем.

На сучасному етапі економічний розвиток країн визначається не природними ресурсами і не обсягами промислового виробництва, а

сукупною здатністю суб'єктів господарювання до впровадження нових ідей з метою задоволення споживчого попиту в певних товарах чи послугах. Пошук цих ідей є реакцією підприємців на зменшення доходу від своєї діяльності, що спричинене насиченням ринку відповідними товарами, а втілення цих ідей у життя залежить від ресурсних та інноваційних можливостей суб'єктів господарювання і від загального рівня науково-технічного розвитку країни.

Результатом спрямованості підприємства на задоволення досить мінливих запитів споживачів є виведення на ринок нових товарів або освоєння нових ринків. Маркетингова діяльність на ринку нововведень базується на використанні нових ідей з поліпшення товарів, послуг, технологій з метою максимального задоволення потреб і запитів клієнтів та одержання переваги над конкурентами.