< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості філософського пізнання в епоху Середньовіччя

Характерна особливість Середньовічної філософії - це яскраво виражений релігійний характер, оскільки вона ґрунтується на вірі в Єдиного, ідеях християнського монотеїзму, на ідеї божественного творення. Джерелом усього сущого виступає Бог, як ідеальна потойбічна істота. Бог - вічний, незмінний, всемогутній. Він створив світ з нічого актом своєї волі. Створений богом світ є повністю залежним від нього.

Людина, її роль та місце у світі оцінюється двоїсто. З одного боку, вона - вершина божеств, творіння створене за образом і подобою Божою. З іншого боку, внаслідок гріхопадіння перших людей та вигнання їх з Раю, людина трактується як істота слабка, повністю залежна від волі Бога.

У пізнанні сущого середньовіч філософи виділяють два рівні:

Перший рівень - вищий - знання надприродного. Головний спосіб пізнання - одкровення - передача людям істин, які виходять від Бога і відображають його волю. Бог є не тільки абсолютне благо, але і абсолютна істина, тому один раз отримане в одкровенні знання є догматом, тобто положенням, що не вимагає доказу або аналізу, а прийнятим на віру. У християнстві основними видами одкровення є тексти Біблії або Євангелія. Тільки релігійна віра, тлумачення священних текстів можуть нам дати знання про світ.

Другий рівень - нижчий - знання єства, яке відшукується людським розумом. Тут зразком, нормою вважали тексти Платона і Аристотеля, а також коментарі їх арабських філософів.

Співвідношення цих двох рівнів пізнання інтерпретувалися в середньовічній філософії у проблемі співвідношення розуму і віри, науки, філософії і теології.

Основні етапи становлення середньовічної філософії та їх характеристика

У розвитку філософії Середньовіччя можна умовно виділити такі етапи: апологетика (I-II ст.); патристика (II-XI ст.); схоластика (XI - XV ст.);

Розпочинається становлення філософії Середніх віків періодом апологетики. За умов, коли християнство становило переслідувану меншість Римської імперії, коли з нового вчення глузували, представники апологетики зверталися до римських імператорів або широкого загалу із посланнями на захист християн. У таких зверненнях апологети почали розглядати та розробляти важливі світоглядні ідеї, такі як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння, природи та сутності віри, співвідношення віри та знання.

На зміну активності апологетів прийшла діяльність отців церкви, розпочався етап патристики. Одним з найвідоміших її представників вважається Аврелій Августин. На цьому етапі становлення філософії Середніх віків спостерігається обґрунтування положень християнського віровчення, розширення його серед людей. Пріоритет в осмисленні християнських догм віддається вірі, а не розуму.

Поступово у Середньовіччі з'явилась філософська схоластика. За уявленнями схоластів, світ існує не самостійно, а лише в причетності до Бога. Не слід шукати істину, оскільки її подано в божественному одкровенні. Філософія має за допомогою розуму лише обґрунтувати і викласти цю істину. У цілому, схоластичне філософствування було зосереджене на доведенні реального існування універсалій та буття Бога. Учасники дискусії з цих питань відповідали на них по-різному.

Одні, реалісти, доводили реальне існування тільки загального. Відповідно до кожної конкретної речі існує загальне поняття - універсалій, який існує поза нею, є її причиною, породжує її.

Інші, номіналісти, навпаки, заперечували реальне існування універсалій. Вважали, що справжніми є лише речі, що суттєво сприймаються, а не їх ідеї - універсалії.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >