< Попер   ЗМІСТ   Наст >

СУЧАСНА БІОЛОГІЧНА КАРТИНА СВІТУ


Життя як особлива форма руху матерії

Концепції сутності життя

Життя — одна з найважливіших форм руху, що закономірно виникла в процесі розвитку матерії. Уявлення про специфіку живого поступово накопичувалися в процесі пізнання природи. Першорядну роль у цьому відіграв розвиток природознавства, яке крок за кроком вводило наукові критерії життєвих функцій. У зв'язку з розширенням природничо-наукового пізнання життя розвивалося і філософське його розуміння. Філософсько-концептуальний підхід до проблеми життя має світоглядне значення, оскільки він відбиває віковічну боротьбу матеріалізму та ідеалізму, науки й релігії. Звертаючись до минулого, варто підкреслити, що як ідеалістичні, так і матеріалістичні уявлення про сутність життя мають давнє походження.

Основоположником ідеалістичної концепції сутності життя вважають давньогрецького філософа Арістотеля (IV ст. до н. е.), який ствержував, що в основі живого лежить особливе нематеріальне начало — "ентелехія". Ці уявлення пізніше модифікувалися в концепцію віталізму.

Основним положенням віталізму є визнання особливої "життєвої сили" (vis vitalis), або "душі", властивої всім тілам живої природи. Із цих уявлень випливало визнання повної автономності органічного світу як світу одухотвореного. Значного поширення віталізм набув у XVII-XVIII століттях у зв'язку з популяризацією цієї течії німецьким хіміком і лікарем Г. Шталем (1660-1734), який стверджував, що будь-який організм складається з речовин, які легко розкладаються; розпаданню цих речовин перешкоджає душа. Вона керує всіма процесами, і доти, поки душа знаходиться в організмі, останній є живим тілом. Але як тільки душа залишає тіло, речовини, які знаходяться в ньому, починають розкладатися. Життєва сила як особлива нематеріальна субстанція вважалася незалежною від матеріального світу, тому найбільш послідовні прихильники віталістичної концепції вважали, що вона є проявом божественного начала. Звідси — уявлення про душі, яке є близьким до релігійних вірувань у загробне життя.

Завдяки теорії еволюції Ч. Дарвіна в науці переміг історичний погляд на природу, однак віталістичний принцип далеко не відразу був витіснений із природознавства. Для обґрунтування своїх поглядів віталісти висували два основні положення. Перше полягало в тому, що в організмах виробляються особливі органічні речовини. Оскільки ці речовини створює життєва сила, то штучно відтворити їх неможливо. Друге положення заперечувало застосовність закону збереження енергії до живих тіл.

Перше із цих положень вдалося спростувати ще в 1828 p., коли німецький хімік і лікар Ф. Велер встановив, що речовина, яку він синтезував раніше із ціановокислого амонію, є сечовиною. Це був перший синтез органічної речовини з неорганічної. З того часу в цій галузі досягнуто великих успіхів, і список органічних речовин, синтезованих з неорганічних (понад 100 тисяч), зайняв би багато сторінок. Досить нагадати, що здійснено штучний синтез таких складних органічних речовин, як поліпептиди. Саме вони як первинна структура лежать в основі будови білкової молекули, а без білка життя просто неможливе.

Друге положення вдалося спростувати завдяки розшифруванню механізму фотосинтезу, у процесі якого за участю живих організмів відбувається перетворення сонячної енергії на інші види енергії. Як виявилося, закон збереження енергії застосовний і до живих тіл.

Уявлення про те, що життя має матеріальну основу й перебуває в єдності з неорганічною природою, ми знаходимо в античних мислителів. Але пізніше, зокрема в "похмуру епоху" середньовіччя, у зв'язку із значним поширенням релігійних поглядів і найжорстокішим придушенням "інакомислення" (суд інквізиції), це уявлення було відкинуто. І лише у XVIII столітті, яке ввійшло в історію науки як "епоха Просвітництва", під впливом французьких філософі в-матеріал істі в поширюється матеріалістичний погляд на природу. Однак його прихильники, виступаючи проти ідеалістичного трактування сутності життя, зводили всі прояви життя тільки до фізичних і хімічних явищ. Звідси виникло однобічне уявлення про організми як про тіла, які. відрізняються не якісною своєрідністю, а тільки складністю будови. Така механістична концепція виявилася неспроможною вирішити проблему сутності життя, тому що її автори не розуміли специфіки живих тіл природи.

Діалектико-матеріалістичний підхід до проблеми сутності життя включає дві основні вимоги:

  • 1) розглядати життя як закономірний етап у розвитку матерії, тобто як природний, матеріальний процес;
  • 2) виявити якісні закономірності життя, що характеризують його як особливий ступінь розвитку та спадкоємності форм руху матерії.

Саме з таких позицій ще в 19 столітті Ф. Енгельс охарактеризував життя як якісний стрибок у розвитку матерії, який відбувся "при переході від звичайної хімічної дії до хімізму білків, що ми називаємо життям" ("Анти-Дюринг", 1957, с. 63). У визначенні життя, яке дав Ф. Енгельс, сутність життя розглядається як функція певного матеріального субстрату: "Життя є спосіб існування білкових тіл, і цей спосіб існування полягає по своїй суті в постійному самовідновленні хімічних складових частин цих тіл" ("Анти-Дюринг", 1957, с. 77).

Успіхи молекулярної біології значно розширили уявлення про хімічний субстрат життя. До його складу поряд з білковими молекулами входять такі найважливіші хімічні речовини, як нуклеїнові кислоти. Сучасна наука виявила також ряд істотних властивостей життя. Зокрема, було доведено, що життя пов'язане зі складним колоїдним станом протоплазми; що йому властивий не тільки обмін речовин, але й перетворення енергії.

Таким чином, життя можна визначити як спосіб існування відкритих колоїдних систем, які, перетворюючи речовини та енергію зовнішнього середовища, виявляють здатність до саморегуляції, відтворення й розвитку на основі біохімічної взаємодії білків, нуклеїнових кислот та інших сполук.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >