Семіотична основа художньої образності
Спеціальна мова мистецтва, образність пристосована для найбільш точного вираження різноманіття людських почуттів, роздумів та станів, адже образ є комунікантом, виступаючи носієм специфічної - художньої -інформації, одиницею мистецтва як системи видів - образно-семіотичних груп. Людський зміст буття, виражений сукупністю відношень та зв'язків, потребує знаків-посередників, здатних транслювати його через почуттєві канали - провідники духовної інформації. Та мистецтво здатне не тільки створювати знаки - пластичні, музичні, словесні, живописні тощо, а й використовувати в готовому вигляді вже створені і апробовані (міфологічні символи, називні образи тощо).
Кожний образ є знаком у тому розумінні, що окреслює собою множину значень, пов'язаних із певним явищем, його характерними ознаками. Абстрагуючись від деталей, він виступає загальною маніфестацією його смислу. Однак розкриття глибинного, сутнісного, смислу передбачає вихід образу за межі своєї предметної тотожності, вимагає узагальнення, що дозволило б з його позицій пояснювати різноманітні явища. Так народжується символ - діалектична єдність тотожності і нетотожності, адже, зв'язаний з вихідним смислом, він, водночас, є простором його багатозначного тлумачення, спрямованого на досягнення сутнісної прозорості. Стимулюючи співтворчість митця і його адресата, така смислова перспектива робить символ відкритим до нових і нових входжень.
Смисл символу, дійсно, "не даний, а заданий"1, його неможливо остаточно розтлумачити. "Якщо ми скажемо, що Беатриче у Дайте є Символом чистої жіночності, а Гора Чистилища є Символом духовного сходження, то це буде правильно", - писав відомий теоретик С. С. Аверинцев, - "однак залишені у підсумку "чиста жіночність" і "духовне сходження" - це знову Символ.......найточніший інтерпретаторський текст сам є новою символічною формою, що, у свою чергу, потребує інтерпретації, а не оголеним смислом, винесеним за межі інтерпретованої форми".
Семіотична варіативність мистецтва обумовила її типологізацію. Найбільш загальним є, як відомо, поділ художньо-образних знакових систем на іконічні, що відтворюють зовнішній вигляд предмету, і символічні, що визначають його умовно. У першому випадку образні знаки мають зображальний характер, що притаманно літературі, живопису, графіці, скульптурі, театру, у другому - незображальний, характерний для архітектури, музики, танцю, вжитковому мистецтву, дизайну. Високий рівень узагальнення та концептуалізації, полісемантичність у сприйнятті, характерні для знаків-символів, без сумніву, обумовили їх провідну роль у появі та розвитку художньої культури.
Поділ знаків за сенсорним впливом: на звернуті до слуху - аудіо-знаки, до зору - візуальні знаки - й аудіовізуальні, за характером і метою їх функціонування - знаки міри художньої умовності та правдоподібності, за установкою на сприйняття - попереджувальні знаки (супровідні написи, тексти, повідомлення, зокрема щодо видо-родо-жанрових характеристик), знаки приналежності до культури тощо свідчать про семіотичне багатство художньої образності.
Семіотична основа художнього образу, наділяючи його здатністю узагальнення, забезпечує, водночас, і зворотний процес - подальше "зчитування" згорнутого в ньому змісту у процесі його художнього сприйняття.
Художня комунікація вважається здійсненою, якщо твір сприйнято. Ланкою, що пов'язує митця з адресатом, виступає художньо-образна структура, розрахована на специфічне сприйняття. Від початку художник орієнтується на його естетичні можливості, керуючись прагненням до впорядкування дійсності як людського світу. Образ, відповідно, постає як одиниця такого впорядкування, як промінь проникнення у непізнане, незвідане, хвилююче, як засіб отримання певності у складному життєвому пошуку.
Результат переживання дійсності, образ єднає учасників творчого процесу - митця і реципієнта твору: стає для них новим життєвим відліком, звіреним з художнім ідеалом, стимулом до прийняття сенсожиттєвих рішень. При цьому існує пряма залежність між повнотою художнього сприйняття і обдарованістю та рівнем освіченості людини. Вона виявляється у загальному ставленні до мистецтва, а також у реакції на конкретний художній продукт - його оцінці та способі споживання.
Саме у процесі сприйняття образ якнайкраще розкриває свою цілісну природу: можливість уособлювати конкретний персонаж виявляється лише однією з його граней. Насправді ж він є загальним "паспортом" художнього в усіх існуючих і можливих його проявах - від структури окремого твору до художніх стратегій загальнокультурного розвитку: напрямів, методів, стилів. На кожному з цих рівнів образність виступає засобом реалізації потреби людини в іншій людині, яка здійснюється у довірливому спілкуванні з художником як другом і порадником. Вона виявляє унікальну здатність мистецтва навчати людському спілкуванню - через відображення різних його моделей, через контакт з художніми образами та їх творцями.
Сприймаючи твір, людина входить у процес спілкування персонажів, залучаючи свій життєвий досвід, займає особисту позицію, стаючи його віртуальним учасником. Картини пам'яті, призабуті з часом, набувають активності й чуттєвої конкретності. Низка власних асоціацій створює плетиво зв'язку з художнім образом, наділяючи його справжньою життєвістю. Прямуючи від форми до змісту, пронизане почуттями, сприйняття відтворює художньо-образний проект митця, та кожний раз - на рівні духовного масштабу глядача, читача, слухача. Цим обумовлена різна повнота його осягнення. Та за будь-якої інтерпретації сприйняття - це не перевірка прихованих за образом фактів, а пошук особистістю себе, задоволення людської "туги за ідеалом" (В. Бєлінський).
Прийняття (рецепція) художнього образу у власний внутрішній світ - складний і потайний процес. Його асоціативна основа будується не лише на життєвому, а й на культурному багажу: перший дає можливість ідентифікувати себе з персонажем, другий забезпечує його розуміння як іншого та формування оцінної дистанції у відношенні до нього. Взаємодія цих рівнів дозволяє збагатити свій досвід за рахунок програного в уяві чужого життя, відображеного в системі художніх образів.
Важливою для повноцінного художнього сприйняття є видова установка, що визначає домінантну групу почуттєвих аналізаторів: для музичних образів - слуху, для живописних - зору тощо, відповідно налаштовуючи реципієнта. Попри характерну для мистецтва синестезію - співпрацю всіх органів почуттів, яка сповнює сприйняття різнобарв'ям образних асоціацій, така установка забезпечує чистоту його знаково-естетичної відповідності, а, отже, продуктивність. Функцію установки виконує також і випереджальна інформація, якою є назва твору, анотація до нього, супровідні написи чи звернення, пояснювальні чи критичні зауваження тощо. Для художньо грамотної людини настановчими також стають характерний для митця художній напрям, стиль і жанр твору.
Процес сприйняття - це перебування у просторі, де об'єднані сьогочасний контакт з образом, власний минулий досвід, передбачення майбутнього розгортання образної структури. Така тривимірність збагачує естетичне переживання відчуттям просторово-часової свободи. Та взагалі свобода потрактування художнього образу не безмежна. Запас його потенційних інтерпретацій визначений закладеною автором програмою його можливого сприйняття, вихід за яку означає втрату його оригінального смислу.
Активний процес, рецепція образу є повноцінним художнім пошуком, побудованим на асоціаціях, спогадах, роздумах, переживаннях, є співтворчістю, що вимагає естетичних і моральнісних зусиль. Чим складніший образ, тим більшою є творча складова його сприйняття, яка посилює естетичну насолоду - ознаку креативного впливу мистецтва на людину. Вона стає ключем до виконання ним своїх численних функцій. З іншого боку, у процесі сприйняття мистецтва розкривається універсальна природа людини, яка не тільки створила його художнє багатоманіття, але й сформувала уявою - гарант його художнього сприйняття. Людська уява має всі ключі для декодування образу, для дешифрування образної мови як системи знаків, що створені для узагальнення, уподібнення та порівняння лише з однією метою - усвідомити сутність людини у багатоманітні її зв'язків зі світом.
