Агрометеорологічна характеристика весняних польових робіт

Основні весняні польові роботи розпочинають при настанні стиглості ґрунту, що в середньому припадає у південній частині зони на 1-5 квітня, а у північній — на 5-10 квітня. Супіщані ґрунти підсихають на 5-10 днів раніше, ніж середньосуглинкові, а важкосуглинні ґрунти, навпаки, на 5 днів пізніше. Строки настання стиглості ґрунту в західних та східних районах мало відрізняються, лише в південній частині Сумської області і північних районах Харківської вони затягуються до початку другої декади квітня.

При визначенні строків сівби, крім стану вологості ґрунту, слід враховувати і його температурний режим. Порівнюючи середні дати сталого прогрівання ґрунту на 5, 10 і 15 °С на глибині 10 см з датами настання фізичної стиглості ґрунту, можна помітити, що у північній половині зони перехід температури через 5 °С настає на 2-4 дні пізніше стиглості ґрунту, при якому умови для польових робіт помітно погіршуються, а сходи затримуються. У зв'язку з цим при сівбі теплолюбних культур не завжди доцільно чекати встановлення оптимальних температур, щоб не втратити вологу з ґрунту.

Отже, сівбу ранніх ярих зернових культур та цукрових буряків вісім років з десяти доцільно провадити у східних Лісостепових районах Харківської, Полтавської та Київської областей у другій декаді квітня, а в західних областях, де вологість ґрунту завжди достатня, краще сіяти у пізніші строки, а саме в третій декаді квітня.

Агрокліматичні умови для післяжнивних та післяукісних культур

Після збирання озимих та ранніх ярих зернових культур до кінця вегетаційного періоду в зоні Лісостепу залишаються ще значні теплові ресурси. В західних районах сума невикористаних активних температур становить 1100-1200 °С, а в центральних та східних — 1300-1400 °С. Тривалість періоду від закінчення збирання озимих та ярих культур до дати переходу середньої добової температури через 10 °С восени становить в межах зони 60-80 днів, а період вегетації холодостійких культур — близько 100 днів.

Продовж цього періоду тепла цілком достатньо для дозрівання найбільш скоростиглих сортів вівса, ячменю, гречки, гороху, а також для розвитку рослин до стану кормової стиглості (фаза цвітіння) середньостиглих сортів цих культур. Достатньо його і для вирощування деяких овочевих культур.

Ступінь вологозабезпечення в період сівби післяжнивних культур теж не може бути перешкодою для їх вирощування. Проте, необхідно враховувати, що умови вологозабезпечення після ярих зернових гірші ніж після озимини.

Теплозабезпечення післяукісних культур, які сіють після збирання на зелений корм, — кукурудзи, жита озимого, вико-вівсяної сумішки тощо, краща, бо строки їх сівби настають значно раніше, ніж строки сівби післяжнивних культур.

Загалом у лісостеповій зоні України ресурси тепла і вологи цілком достатні для вирощування післяжнивних і особливо післяукісних культур, що є одним з важливих засобів повного використання агрокліматичних факторів зони. Набір післяжнивних і післяукісних культур та їх чергування залежать від зони, спеціалізації господарства, рівня агротехніки, а також погодних умов року.

Насичення польових і кормових сівозмін проміжними посівами збільшує вихід продукції з одиниці площі та поліпшує її якість. За даними С.В.Бегея та І.А.Шувара польова сівозміна, насичена проміжними культурами на 20 % порівняно до контролю (без проміжних посівів) збільшила вихід кормових одиниць на 10,6-27, перетравного протеїну на 14-27%, кормова плодозміна: на 14,9-25,5 і 14-27; кормова конвеєрна на 11-25 і 12 -27%. Забезпечення кормової одиниці перетравним протеїном у перших двох сівозмінах було оптимальним і становило 104-112 г, у конвеєрній помітно вищим за оптимальний показник і дорівнювало 127-129г.