< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Економіка підприємництва

Підприємство - головна ланка економіки держави

Народне господарство України слід розглядати з точки зору сукупності підприємств (об'єднань), галузей і територій, які розвиваються під впливом регуляторної політики держави.

Закономірності внутрішнього функціонування системи прийнято вивчати за допомогою показників структури, під якою розуміється мережа відносин і зв'язків між її елементами. У даному випадку будемо мати на увазі економічні відносини і зв'язки ланок системи, що реалізуються під впливом певних змін, які відбуваються в інших її ланках. Зв'язок існує в разі наявності у ланок системи певної тотожної властивості, яка є основою зв'язку. Як правило, у різних ланок економічної системи основи зв'язків різні, а оскільки всі вони взаємопов'язані, то й економічні відносини між ними теж різні. Тому при дослідженні економічної системи процес взаємодії різних її ланок розкладають на однобічні впливи. Слід також виділити типи цих зв'язків, визначити їх економічний зміст і взаємозалежність. Наприклад, якщо взаємодію розглядати як внутрішній стійкий зв'язок причини і наслідку, то цей зв'язок можна зобразити в формі тенденції або ж закону. Якщо той самий зв'язок аналізувати з погляду єдності певних властивостей і боротьби протилежностей, то в даній взаємодії!" вбачатиметься суперечність. Нарешті, якщо розглядати взаємодію з боку його носіїв (виробників і споживачів), то можна виділити відповідні форми економічних відносин і інтересів. Таким чином, зазначені види зв'язків відображають істотно різні аспекти в загальному понятті взаємодії. Оскільки зв'язки між різними структурними ланками системи характеризуються певними співвідношеннями, то необхідно проаналізувати показники їх пропорциональності.

Слід мати на увазі, що економічні взаємозв'язки мають, як правило, багатоланковий характер. Ці взаємовідносини і взаємозв'язки можуть мати прямий і зворотний характер, бути безпосередніми і опосередкованими, технологічними, економічними, демографічними, транспортними, правовими тощо. Для того щоб виник зв'язок, необхідні відповідні об'єктивні умови і економіко-організаційні передумови, до складу яких можна віднести форми власності, її структуру, економічні форми і методи її реалізації; наявність системи управління (народного господарства, галузей, територій, підприємств і об'єднань); цілі і потреби економіки і населення, ресурси і можливості задоволення ними. Слід мати на увазі, що зв'язок - це економічна категорія, що відображає конкретне економічне явище (рух матеріальних, духовних цінностей або моральні та творчі стимули для підтримки процесу відтворення в єдності всіх його фаз).

В умовах існування ринкових відносин і різних форм власності в Україні необхідно аналізувати всю сукупність виробничо-економічних зв'язків народного господарства, а не обмежуватися тільки їх розглядом між двома або кількома підприємствами (об'єднаннями), бо таке обмеження неминуче призведе до недоврахування економічних інтересів підприємства, міністерства, території і держави та появи суперечностей між ними.

Принципи регіонізації системи управління мають реалізовуватися на всіх рівнях - від підприємств до міністерств, центральних економічних органів і Уряду - при розмежуванні прав і відповідальності кожного рівня управління, організації їх чіткої взаємодії. На всіх рівнях необхідно здійснювати перехід від переважно командно-адміністративних до переважно економічних методів управління. Важливо відзначити, що загальність застосування економічних методів, планомірне використання їх на всіх рівнях створює якісно новий тип відносин. Затверджується справді демократичний шлях впливу на інтереси працівників, на досягнення кінцевих цілей.

З урахуванням зроблених зауважень розглянемо взаємовідносини підприємств (об'єднань) між собою та з державною і регіональною ланками управління. Для цього проаналізуємо цілі й завдання їх функціонування.

Основу державної структури утворює сукупність підприємств (об'єднань), об'єднаних за певною ознакою. Галузева ланка економіки посідає проміжне місце між державним рівнем і підприємством (об'єднанням), яке відображає державні інтереси, власні та інтереси підприємства. Галузеві ланки народного господарства поділяються за ознаками однорідності сировини, яка переробляється, економічного призначення продукції, що виробляється, техніки, технології, кадрів, організації і управління виробництва. Завдання регулювання галузевої структури народного господарства полягають у підвищенні ефективності використання галузевих чинників економічного зростання на основі науково-технічного прогресу, спеціалізації, концентрації.

кооперування і комбінування виробництва, раціоналізації міжгалузевих зв'язків та вдосконалення управління.

Зусилля міністерств і відомств мають бути сконцентровані на розробці перспектив розвитку галузі, забезпеченні потреб народного господарства і населення у високоякісній продукції, прискоренні науково-технічного прогресу, підвищенні ефективності виробництва. Вони мають сприяти розвитку ініціативи власників підприємств, послідовному використанню ринкових механізмів з метою розвитку прогресивної виробничої структури, поглиблення концентрації і спеціалізації, внутрішнього і міжгалузевого кооперування; поліпшення використання основних виробничих фондів і оборотних коштів; забезпечення комплексного розв'язання питань, пов'язаних з поліпшенням умов праці, життя, побуту, повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб працівників; забезпечення високого рівня науково-технічного розвитку галузі; підвищення ефективності капітального будівництва; розвитку прогресивних форм зовнішньоекономічних відносин.

Одна з особливостей галузевої ланки господарства полягає в тому, що цей об'єкт управління утворюється шляхом відпрацювання механізму взаємних інтересів, навіть споріднених за певними ознаками підприємств. Галузеві органи до останнього часу використовували і ще використовують переважно адміністративні методи керівництва, вони економічно не зацікавлені в кінцевих результатах діяльності підприємств (об'єднань), які вони курирують.

В умовах широкого розвитку товарно-грошових відносин і економічних методів управління господарський механізм повинен бути побудований таким чином, щоб підприємства, галузі в державній системі управління були поставлені в рівноправне, рівноекономічне, рівнозалежне, рівновідповідальне відносно один до одного становище.

У процесі здійснення докорінної перебудови керування економікою все більшого розвитку набуває новий тип госпрозрахункових відносин на основі приватної власності - закритих і відкритих та створення корпоративних систем. Досвід показує, що на таких підприємствах різко підвищується ефективність виробництва, зростають прибуток і продуктивність праці.

Акціоноване підприємство є організацією громадян, що добровільно об'єдналися на основі членства для спільного ведення господарської та іншої діяльності на базі майна, яке належить об'єднанню на правах власності. Самостійність, самоврядування і самофінансування, а також матеріальна зацікавленість членів акціонованих підприємств забезпечують найповніше поєднання інтересів колективу і суспільства. Колектив акціонованого підприємства покликаний брати активну участь в економічному і соціальному розвитку держави.

Власністю корпорації як акціонерного підприємства є засоби виробництва та майно. Корпораціям можуть належати будівлі, споруди, машини, обладнання, транспортні кошти, продуктивна і робоча худоба, виробнича продукція, товари, грошові кошти тощо. Майно корпорації формується за рахунок грошових і матеріальних внесків її членів, продукції, доходів, що отримуються від її реалізації, надходжень від продажу акцій, інших цінних паперів та кредитів банку. У формуванні майна корпорації можуть брати участь на договірних засадах через грошові і матеріальні внески державні, кооперативні та інші підприємства (організації), а також громадяни, які не є членами даної корпорації. Тобто мова йде про акціонерну систему відкритого типу.

Діяльність корпорації будується на основі принципу самофінансування, широкого використання товарно-грошових відносин з урахуванням особливостей господарського корпоративного механізму, що виявляється в плануванні, ціноутворенні, оплаті праці, взаємовідносинах з державним бюджетом, банками, у матеріально-технічному забезпеченні. Господарсько-виробничі взаємовідносини корпорації з іншими підприємствами, організаціями і громадянами - споживачами її продукції (робіт, послуг), постачальниками матеріально-технічних ресурсів здійснюються тільки на договірних засадах. Договір - єдиний правовий і економічний документ, який регулює дані господарсько-виробничі взаємовідносини корпорації. Дотримання договірних зобов'язань, повне врахування інтересів споживачів є найважливішою вимогою до діяльності корпорації. При недотриманні договірних зобов'язань корпорація у визначеному порядку несе майнову відповідальність, відшкодовує збиток, нанесений споживачеві. Підприємства, організації, а також окремі громадяни, недотримуючись договірних зобов'язань перед корпорацією, несуть у визначеному порядку майнову відповідальність і відшкодовують нанесений їй збиток.

Вибір партнерів по договорах є винятковою компетенцією корпорації і відповідних підприємств, організацій і громадян. Втручання державних органів і посадових осіб у встановлення і здійснення договірних відносин між корпорацією та іншими підприємствами, організаціями чи громадянами не допускається.

Корпорація бере участь у формуванні державного бюджету через сплату податків та інших передбачених законодавством платежів. Оподаткування стимулює вибір ефективних напрямків діяльності, структури і технологій виробництва, способів отримання доходів, забезпечує при їх розподілі реалізацію принципу соціальної справедливості. Податками обкладаються прибуток, а також особисті доходи осіб, працюючих за трудовим договором (контрактом).

На нашу думку, для забезпечення економічно доцільного співвідношення між коштами, спрямованими корпорацією на виробничий і соціальний розвиток, оплату праці, ставки податків на особисті доходи осіб, працюючих по контракту, повинні встановлюватись за прогресивною шкалою. У тих випадках, коли корпорація реалізує свою продукцію (роботу, послуги) за централізовано встановленими цінами (тарифами, розцінками), оподаткування має бути стимулюючим. З метою стимулювання виробництва потрібної населенню і народному господарству продукції (робіт, послуг) і зниження на неї цін (тарифів) місцевими органами самоврядування та іншими державними органами можуть встановлюватися пільги по оподаткуванню доходу корпорації у визначеному законодавством порядку.

Як уже зазначалось, галузевий підхід не дозволяє врахувати територіальну спільність різних підприємств і організацій, умови економічного і соціального розвитку та завдання охорони природного середовища. При переважанні територіального підходу ускладнюється реалізація технічної політики, вдосконалення спеціалізації та концентрації виробництва. Тому необхідний виважений підхід до управління, який дозволяв би здійснювати економічну зацікавленість і ресурсну залежність галузей народного господарства і промисловості від тих територіальних ланок, на яких розташовані підприємства даної галузі. Засобом такої зацікавленості може бути економічний ефект, що досягається в результаті комплексування господарської діяльності підприємств, розташованих на даній території. Спеціалізація і диференціація виробництва є основою для об'єднання і інтеграції окремих взаємопов'язаних виробництв у міжгалузеві і територіальні господарські комплекси. Отже, комплекс у даному випадку може бути представлений як сукупність інтегрованих спеціалізованих, допоміжних і обслуговуючих виробництв, зосереджених на певній території. Іншим вираженням інтеграції е міжгалузева сукупність пов'язаних галузей і видів діяльності, що розглядається в рамках усього народного господарства.

Підприємства регіону повинні брати участь у комплексному розвитку соціально-побутової і виробничої інфраструктури, у вирішенні загальногосподарських завдань на договірній основі. У питаннях територіального управління основна увага має приділятись розв'язанню природоохоронних і соціальних завдань - продовольчому, житловому, задоволенню попиту населення в матеріальних і культурних потребах. Важливою умовою розвитку регулювання економічних відносин між галузевими і територіальними об'єктами народного господарства є розмежування функцій управління.

Один із найважливіших напрямків перебудови системи управління полягає в децентралізації управління і такому перерозподілі функцій та повноважень, яке забезпечило б максимальну ініціативу і самостійність на місцях. Отже, нині основною ланкою господарського управління є підприємство.

Об'єктивна необхідність регіонізації обумовлена тим, що в рамках кожної територіальної одиниці складаються комплекси виробництв і підприємств зі своїми зв'язками, якими треба керувати в інтересах всіх господарюючих суб'єктів, забезпечуючи соціальний прогрес суспільства загалом.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >