< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Європейська валютна система

Етапи створення Європейської валютної системи

Характерною рисою сьогодення є розвиток регіональної і валютної інтеграції, перед усім у Західній Європі. Причинами розвитку таких інтеграційних процесів визначають інтернаціоналізацію господарського життя, посилення міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, переміщення капіталів та валютну нестабільність. Невід'ємним елементом економічної інтеграції є валютна інтеграція - процес координації валютної політики, формування наднаціонального механізму валютного регулювання, створення міждержавних валютно-кредитних та фінансових організацій. Необхідність валютної інтеграції зумовлена такими причинами: для посилення взаємозалежності національних економік при лібералізації руху товарів, капіталів, робочої сили необхідна валютна стабілізація; нестабільність Ямайської світової валютної системи змусила відгородити країни Західної Європи від дестабілізуючих зовнішніх чинників шляхом створення зони валютної стабільності; Західна Європа намагається стати світовим центром зі спільною валютою, щоб обмежити вплив долара та протистояти конкуренції, що зростає, з боку Японії. До механізму валютної інтеграції входить сукупність валютно-кредитних методів регулювання, за допомогою яких здійснюється зближення та взаємне пристосування валютних систем. Основними елементами валютної інтеграції є: а) режим спільно плаваючих валютних курсів; б) валютна інтервенція для підтримки ринкових курсів валют у межах узгодженого відхилення від центрального курсу; в) створення колективної валюти як міжнародного платіжно-резервного засобу; г) спільні фонди взаємного кредитування країн-членів для підтримки курсів валют; д) міжнародні регіональні валютно-кредитні та фінансові організації з метою валютного і кредитного регулювання. Процес валютної інтеграції починається зі створення економічного та валютного союзу, в межах якого забезпечується вільний рух товарів, послуг, капіталів, валют на основі рівних умов конкуренції.

Європейська валютна система (ЄВС), яка є результатом і разом з тим одним із важливих інструментів європейської інтеграції, у своєму розвитку пройшла такі етапи. Першою спробою створення валютного союзу в Європі був Австро-німецький валюшний союз (1857-1866 pp.). У1857 р. Австрія уклала договір із членами Німецького митного союзу, за яким три різні валюти були пов'язані разом узгодженим постійним обмінним курсом і загальною одиницею обліку, однак випуск єдиних грошей замість національних валют не передбачався. У1866 р. політичний конфлікт між Австрією та Пруссією переріс у війну і союз розпався. Другою спробою став Латинський валютний союз (1865-1878 рр.), який було створено за ініціативи Франції і до якого увійшли Франція, Бельгія, Італія та Швейцарія. Франція відігравала в ньому домінуючу роль, а три інші країни прийняли французький біметалевий стандарт із фіксованим співвідношенням між сріблом і золотом. Метою договору було досягнення однаковості карбування монет, що повинні були взаємно прийматися національними казначействами як законний платіжний засіб. Союз не став успішним, оскільки не були враховані використання банкнот, про які в договорі не згадувалося, а також падіння вартості срібла стосовно золота. У 1878 р. союз погодився призупинити карбування срібних монет, що фактично означало закінчення його існування, хоча формально він діяв до завершення Першої світової війни. Наступною спробою став Скандинавський валютний союз (1875-1917 рр.), який утворився в результаті укладання угоди між Данією, Норвегією і Швецією про випуск однакових монет. Конвенція не містила положень, що стосувалися обігу банкнот, хоча вони вже широко використовувалися в цих країнах і центральні банки розпочали приймати банкноти один одного та пересилати їх для кредитування поточного балансу.

Бельгійсько-Люксембурзький економічний союз був заснований у 1921р. Люксембурзький франк був прив'язаний до бельгійського у співвідношенні один до одного. Під час Другої світової війни окупований Люксембург став частиною німецької валютної зони, але переглянутий у 1944 р. договір знову підтвердив рівну вартість бельгійського і люксембурзького франків. У 1981 р. більш деталізована угода визначила структуру подальшого валютного співробітництва в рамках певної валютної асоціації. Бельгійські банкноти і монети були законним засобом платежу в Люксембурзі, тоді як люксембурзькі банкноти і монети не використовувались як засіб платежу в Бельгії. Однак їх можна було без втрат обміняти на бельгійські. Зовнішня вартість до всіх інших валют у них була однакова. Курсова політика стосовно валют третіх країн проводилася на основі взаємної угоди. Незважаючи на те, що економічні показники свідчили про відмінності між цими країнами, валютний союз діяв протягом тривалого часу.

Вищим етапом валютних відносин стало функціонування у 1950-1958 рр. Європейського платіжного союзу (ЄПС), який розвивався на багатосторонній кліринговій основі. Він об'єднував 17 країн Західної Європи. Розрахунки в межах ЄПС здійснювалися за допомогою умовної розрахункової грошової одиниці - епуніта, який прирівнювався за своїм золотим вмістом до 1 дол. США. Епуніт був прототипом, за яким у наступні роки сформувалася Європейська валютна одиниця. У квітні 1951 р. було підписано Паризький договір про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі, яке започаткувало європейську економічну інтеграцію. Але перші реальні передумови повноцінної валютної співпраці з'явилися після підписання 25 березня 1957 р. Римського договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) у складі ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, що започаткувало наступний етап розвитку валютних відносин. Із 1973 р. до ЄЕС увійшли Велика Британія, Ірландія, Данія, з 1981 р, - Греція, 1986 р. - Португалія та Іспанія, потім - Австрія, Швеція, Фінляндія. У квітні 1972 р. було введено так звану "валютну змію", суть якої полягала в тому, що встановлювалися центральні курси всіх валют Співтовариства між собою і стосовно долара. Межі коливання курсів валют у різні роки змінювалися від 1,125 до 4,5 %. У графічному відображенні валютна змія визначала вузькі межі взаємних коливань курсів усіх шести на той час країн ЄЕС (якщо курс валюти країни падав нижче допустимої межі, центральний банк повинен був обмінювати свою національну валюту на іноземну). Одночасно була організована система кредитів, що видавалися країнам-учасницям для стабілізації ситуації. Кредити видавалися спеціально створеним у 1973 р. Європейським фондом валютного співробітництва (ЄФВС). Однак незабаром з'ясувалося, що "валютна змія" може успішно існувати лише в країнах із порівняно однаковим характером економічного розвитку і несуттєвими розбіжностями в стані платіжного балансу. Так Велика Британія, Італія й Ірландія відмовилися брати участь у системі колективного "плавання" валют у зв'язку з нестійкістю їхнього валютно-економічного стану, а Франція двічі виходила з "європейської валютної змії", щоб не витратити свої золотовалютні резерви для підтримки вузьких меж коливань франка до валют інших учасників "валютної зміни". У квітні 1975 р. було введено європейську розрахункову одиницю - євро, курс якої залежав вже не від долара, а від ринкової вартості європейських валют, які були її складовою. Ця одиниця використовувалася в міждержавних розрахунках і при формуванні бюджету ЄЕС, в операціях Європейського інвестиційного банку. В 1977 р. у проекті про створення валютного союзу акцент було зроблено на створення європейського органу для емісії колективної валюти та часткового контролю за економікою країн - членів ЄЕС. Європейська валютна система, рішення про створення якої було прийнято Європейською радою 5-6 грудня 1978 р., після тривалих та складних переговорів почала діяти 13 березня 1979 р. і в цей самий день з'явилася європейська валютна одиниця - ЕКЮ.

Перед ЄВС постали такі завдання: забезпечити досягнення економічної інтеграції, створити зону європейської стабільності з власною валютою на противагу Ямайській валютній системі, яка заснована на доларовому стандарті, тобто захистити "Спільний ринок" від експансії долара.

Ініціатори ЄВС сподівалися, що вона зробить позитивний внесок у боротьбу з інфляцією, безробіттям і стане тим стимулом, який сприятиме новій рівновазі зовнішніх платежів країн як із позитивним, так і з негативним сальдо. Окрім підвищення валютної стабільності в Європі, ЄВС повинна була здійснювати стабілізуючий вплив на міжнародну економіку та показати який вплив має Європа. Європейська валютна система повинна була поширюватися на всі країни Співтовариства, але на практиці через 10 років після її створення в ній не брали участі Велика Британія і Греція, а Італія мала особливий статус.

У 1994 р. у Франкфурті-на-Майні було створено Європейський валютний інститут, метою якого стала підготовка створення системи Центрального банку Співтовариства.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >