< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Промови з певної нагоди

Промови на пам'ятні дати: родини, хрестини, присвяти, привітання з успіхами і відзнаками, вступні і випускні промови, ювілейні. Всі вони мають вітальний і величальний характер, але кожний з видів таких промов відзначається своєрідністю мовного етикету, аргументації і композиції.

Наприклад, на думку Феофана Прокоповича, вітальна промова до дня народження може містити такі компоненти:

  • — щастя батьків з такої події;
  • — сім'я і держава чекають добра і щастя від народженого;
  • — у гарних батьків народжуються гарні продовжувачі роду;
  • — високоморальні, мудрі, благородні, справедливі, доброчинні батьки;
  • — діти відтворять і побільшать чесноти батьків;
  • — успадкують красу і фізичну та моральну силу;
  • —пора року, місце, час, супутні події додають позитивних аргументів народженому;
  • — висловлення своїх побажань і думок з цього приводу;
  • — на завершення піднестися думкою до Бога, щоб він нагородив народженого своєю ласкою й оберегами.

Говорити треба енергійно, стрімко (не відхилятися від основної ідеї), приємно, з радістю, з внутрішнім піднесенням, пафосом. Наприклад: "Щасливим і для всіх радісним повинен бути день, який дав світові на благо держави славного, статечного, розумного мужа... Отже, радію, неначе б це був мій власний день народження, і бажаю, щоб він повторювався протягом якнайдовшого часу і щоб наступав завжди щасливий...".

Промова до дня народження (іменин) може мати прославлення святих покровителів народженого (іменинника), його ідейних та моральних ідеалів і наставників.

Мова таких промов насичена урочистою образною лексикою, фразеологією, вдалими афоризмами, яскравими тропами (епітетами, метафорами, порівняннями), стилістичними фігурами.

Промову при складанні подяки називають євхаристичною. Цей термін походить з гомілетики (церковного красномовства), де промову-подяку Всевишньому називають євхаристією.

Подячні промови виголошуються при одержанні дипломів, нагород, відзнак, подарунків, звань, посад, допомоги тощо.

У такій промові, за Феофаном Прокоповичем, бажано:

  • — сказати про свою вдячність;
  • — скромно зазначити, що не бачиш великих заслуг за собою, вартих такої високої відзнаки;
  • — висловити сумнів, чи зумієш висловити свою вдячність;
  • — ти сам хотів вислужитися перед добродієм, але тебе випередила його ласка;
  • —ласка виявляється у наданні почестей, посад, звань; любов — у доброчинності і промовах; щедрість — у матеріальній допомозі;
  • - кому і за що, за яких обставин і умов відбулася ця доброчинність і яка за неї дяка;
  • — на завершення годиться виразити почуття вдячності словами (тобто подякувати) або пообіцяти зберігати почуття вдячності (тобто бути вдячним) і пообіцяти віддячити, тобто заявити про свій обов'язок відплатити добром за добро, честю за честь;
  • — просити добродія, щоб і надалі не обходив своєю ласкою, і пообіцяти свою відданість у майбутньому, щоб добродій не пошкодував за свою ласку.

Вітальна гостьова промова

Така промова має виявити нашу радість і душевну прихильність до гостей. Феофан Прокопович радить так будувати ці промови:

  • — прибув той, кого чекали з великим бажанням;
  • — чутка не обманула, а принесла правду, втішила приємною звісткою;
  • — велике емоційне хвилювання перешкоджає нам гарно висловити свою радість, достойно привітати гостей;
  • — ми самі себе поздоровляємо з такою радістю, тому що душею завжди супроводжуємо цих людей, а душа більшає там, де любить, а тому ми ніби повернулися самі до себе.

Джерелами винайдення похвали є:

  • — наше прагнення й очікування радості;
  • — заслуги гостя, його чесноти, достоїнства;
  • — любов до гостя, замилування, захоплення;
  • — ми віддаємо гостеві наші думки, серця, шану;
  • — найкращі побажання гостеві.

Все слід оздобити епітетами, порівняннями, метафорами, стилістичними фігурами.

Прощальна промова

Залежить від ситуації: з якої причини прощання і як надовго. Рекомендується:

  • — висловити біль з приводу неминучої розлуки;
  • — сумнів, чи треба розлучатися, припущення, що можна відкласти розлуку;
  • — чи принесе від'їзд користь;
  • — розлука — це втрата половини себе;
  • — розлука — це втрата почуттів, коштів, узагалі всього милого і доброго;
  • — прохання не забувати;
  • — завіряння, що не забудеш і сам; розлучаємося тілом, а душею залишаємося разом;
  • — висловити надію, що буде повернення всьому, що знову буде зустріч.

Усі риторичні рекомендації—це словесні аргументи на користь спілкування, які сприяють гармонійним стосункам між мовцями і слухачами.

Похоронна промова

Цей вид промови випадає з низки названих вище похвальних промов, вона однобічна (адресат ніколи не зреагує і не відгукнеться). Ця промова позбавлена як лестощів, так і страху відповіді. Все вже в минулому, хай хоч і найкраще. Недоліків уже немає, бо їх не можна ні змінити, ні виправити. Не вони суть життя. А чесноти, достоїнства, гідність зможуть наслідувати інші. Тому "про померлих або добре, або нічого".

Феофан Прокопович радить у такій промові ширшим робити вступ: невимовний жаль, несказанний біль, якого зазнали всі: держава, церква, громада, друзі, родина. Загинули оплот Вітчизни, трибуна публічних зборів, опора правди, притулок нещасних, приклад чеснот, стовп церкви, нещадність щодо ворогів...

Стиль вступу має виказувати величезний біль втрати: переривання, умовчання, паузи. В основній частині розкриваються заслуги померлого, який заслужив, щоб його пам'ятали. Назвати конкретні чесноти і добрі діяння в один або в різні періоди життя. Треба прославити подвиги і героїчну смерть, якщо вона славна: у війні, в стихії, при захисті інших тощо.

На завершення треба знову висловити свій жаль, поспівчувати близьким і втішити рідних. Небіжчик жив гідно, залишив їм честь і добру славу. "Бог покликав його для нагород".

Епітафії

Так називають надмогильні надписи. Феофан Прокопович вважав їх "десертом красномовства", оскільки вони є мистецьки виконаними творами на пам'ятниках, обелісках, могильних плитах, статуях, склепах, арках.

Греки називали надмогильні написи елогіями, похвалами особам померлих і вважали, що ці похвали є невід'ємним обов'язком нащадків. Елогії — це лаконічні сумовито-ліричні панегірики, влучні, виразні, переконливі сентенції, що можуть стати афоризмами: "memento more" (лат. пам'ятай про смерть), "Світ ловив мене, та не впіймав" (Г. Сковорода).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >