< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Роль соціології у дослідженні економічних процесів у сучасній Україні

Стан розвитку економіки України

Перш ніж перейти до з'ясування ролі соціології у дослідженнях економічних процесів і явищ у нашій країні, потрібно поміркувати з приводу реального стану економіки сучасної України і тих тенденцій, які простежуються в її розвитку за роки незалежності та з врахуванням впливів постіндустріалізму та глобалізації.

Основним показником економічного розвитку будь-якої країни є валовий внутрішній продукт, тобто сумарний показник усього того, що вироблено в країні включно з наданням послуг (далі - ВВП). Починаючи з 1991 р. і аж до 1999 р. статистичні дані свідчили про негативні темпи приросту ВВП, а його найнижча величина в ці роки становила 37,8 % від рівня 1990 р. Для того, щоб уявити реальний рівень падіння ВВП, скажемо, що за часи війни 1941-1945 рр. Україна втратила близько 40 % свого ВВП. Таким чином, за вісім мирних років втрати України були на 20 % більшими, ніж у тяжкі воєнні часи. Але починаючи від 2000 р. спостерігається стала тенденція зростання ВВП як у загальних показниках, так і в розрахунку на душу населення (табл. 16):

Таблиця 16. Показники ВВП у загальному обсязі й у розрахунку на душу населення (у грн; 2000-2007 рр.)

Показник

Роки

2000

2002

2005

2006

2007

Загальний розмір ВВП, млрд грн

170170

225 810

441 452

537 667

709 445

Розмір ВВП на душу населення, грн

3 436

4 685

9 372

11492

15310

Таким чином, у 2006 р. ВВП України вперше перетнув позначку 100 млрд дол. США, а у 2007 р. сягнув (у перерахунку на долари США) 140 млрд. За рівнем ВВП на душу населення у 2007 р. Україна займала 131 місце у світі і згідно з цією методологією підрахунків була однією з найбідніших у світі.

Нова методологія розрахунку ВВП

Останнім часом з'явилась нова, уточнена методологія обчислення ВВП, в основі якої лежить розрахунок ВВП за паритетом купівельної спроможності. Якщо взяти її за основу, то виявиться, що ВВП України у 2007 р. становив приблизно 350 млрд дол. США, і наша країна опинилася б на 29 місці серед 189 економік світу. Якщо ж враховувати "тіньову" економіку (розмір якої, за офіційними даними, становить в різних галузях від 35,6 % до 45,8 % ВВП), економіку домашніх господарств (близько 20-30 % ВВП), а також щорічні вливання до бюджету 20-30 млрд дол. СІЛА від українських заробітчан - трудових мігрантів, то сукупний ВВП може сягнути 600-650 млрд дол. США, а на душу населення становити 14 тис. дол. США відповідно. Для порівняння вкажемо, що ВВП на душу населення у США становить 41,4 тис. дол., у Франції - 29,3 тис. дол., в Ізраїлі - 25,4 тис. дол. США.

Кредитна пастка для українців

Утім, шалене зростання купівельної спроможності українських громадян відбувається, так би мовити, у борг: за підсумками 2007 р. вони позичили у банківських установах на свої придбання 160 млрд грн, тоді як їхні загальні доходи не перевищили 100 млрд грн. Існує реальна загроза, що невдовзі українці просто не зможуть віддати те, що напозичали. До цього варто додати і зовнішні позики: якщо за президентства Л. Кучми зовнішній борг України становив 14 млрд дол. США, то 2007 р. - вже 61,5 млрд дол. США.

Специфіка ринкової економіки по-українськи

Все це дає змогу дослідникам, зокрема, А. Малюк, стверджувати, що українська економіка будується за зразком неоліберальної моделі замість моделі соціально орієнтованої ринкової економіки. Українські бізнес-еліти відмовилися від виконання підприємницьких функцій на користь спекулятивних практик, пов'язаних із розпродажем матеріальних, природних і людських ресурсів країни, із позиками та лихварськими відсотками, тоді як українські промисловість і сільське господарство знаходяться у жалюгідному стані, особливо галузі, пов'язані з високими технологіями. Квітне переважно приватний фінансовий сектор. На думку А. Малюк, такий сценарій економічного розвитку є реалізацією соціал-дарвіністської програми, метою якої є відновлення загальних світоекономічних умов нагромадження капіталу.

Зайнятість і безробіття в Україні

Починаючи з 2000 р., кількість зайнятих у народному господарстві країни, незважаючи на від'ємні показники приросту населення, залишалася стабільною, на рівні 20 млн осіб. Кількість же безробітних мала тенденцію до скорочення: якщо 2000 р. у країні налічувалося 2,7 млн людей, які офіційно вважалися безробітними, то 2006 р. у такому статусі перебувало 1,5 млн осіб. Відповідно відсоток безробітних зменшився з 11,6 % у 2002 р. до 6,8 % у 2006 р.

Суб'єкти господарської та громадської діяльності в Україні

Нині в Україні лише 22 % власності належить державі; отже, приватна власність стала визначальною. Приблизно вдвічі, за даними Держкомстату, зросла кількість суб'єктів господарювання та громадської діяльності. їхній розподіл і співвідношення за останні 10 років (з 1997 р. по 2007 р.) зображено у табл. 17:

Таблиця 17. Кількість суб'єктів Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (1997 і 2007 рр.)

№ з/п

Суб'єкти ЄДРПОУ

Роки

1997

2007

1

2

3

4

1.

Фермерські господарства

26 980

49 801

2.

Приватні підприємства

111 644

258 586

8.

Колективні підприємства

37 666

29 380

4.

Державні підприємства

14158

7 359

5.

Комунальні підприємства

12 373

16 755

6.

Іноземні підприємства

1171

2347

7.

Товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ)

147 788

851 750

8.

Кооперативи

20094

31429

9.

Політичні партії

860

15 459

10.

Громадські організації

11860

50 706

11.

Релігійні організації

3 521

19 706

12.

Профспілки

1059

17 360

18.

Благодійні організації (станом на 2001 р.)

4 525

10 319

14.

Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) (станом на 2004 р.)

2 838

5 295

15.

Інші

-

-

16.

РАЗОМ

615 686

1 133 200

Аналіз цієї таблиці дає змогу помітити, що в Україні за останні 10 років відбулися значні зміни, пов'язані насамперед із зростанням питомої ваги приватної власності в її різноманітних формах.

Глобальний соціально-економічний простір і місце у ньому України

Київський соціолог В. Резнік у зв'язку з цим ставить питання наступним чином: чи можлива повноцінна інституційна сумісність сучасного українського суспільства з глобальним соціально-економічним простором, в якому нині беззастережно домінують приватна власність, приватне підприємництво та вільний ринок? Відповідь на це питання дослідник шукає у ступені соціальної легітимності приватної власності в Україні.

Соціальна легітимність приватної власності в Україні

Саме в цій частині теми ми здійснюємо перехід від аналізу статистичних даних до вивчення громадської думки щодо оцінювання соціально-економічних процесів у сучасній Україні. З цією метою використаємо дані щорічного моніторингу Інституту соціології HAH України за ред. Н. Паніної та Європейського соціального дослідження, здійсненого за участі цього інституту у 2005 р.

Згідно з означенням, запропонованим В. Резніком, соціальна легітимність приватної власності полягає у добровільній згоді більшості членів суспільства з приватновласницькими відносинами з огляду на їхню соціальну прийнятність та значущість. Серед показників соціальної легітимності приватної власності^ сучасному українському суспільстві дослідник виділяє міру залученості громадян у приватновласницькі відносини; участь у приватизаційних процесах тощо. Висновок В. Резніка полягає у наступному:

  • - засобами виробництва серед опитаних володіє лише 26,3 % респондентів;
  • - виявлені стани соціальної легітимності приватної власності як такої, а також приватної власності на малі підприємства;
  • - нелегітимними в очах населення України виявилася приватна власність на великі підприємства та на землю;
  • - нелегітимною респонденти вважають приватизацію, яка в українських умовах виявилася непрозорою і призвела до значного соціального розшарування на купку багатіїв та значну кількість незаможного, а то й попросту бідного населення;

Ці стани не є остаточними і сталими, оскільки близько чверті опитаних були поки що не в змозі визначитися із власними позиціями.

Зміни ціннісних орієнтацій населення в економічній сфері

Інші дослідники обирають шлях порівняння поглядів громадян докапіталістичної (1992 р.) та капіталістичної (2006 р.) України в межах одного і того ж покоління. Т. Єфременко у зв'язку з цим виявила наступні тенденції:

  • - наростання схвального ставлення до розвитку приватного підприємництва насамперед за рахунок нових цінностей молоді, яка виросла за умов капіталізму в Україні;
  • - посилення антиринкових настроїв у тих, хто пройшов практику побудови капіталізму в нашій країні;
  • - зменшення кількості людей, які мають намір відкрити власну справу, серед усіх вікових категорій;
  • - зменшення частки тих респондентів, які особисто згодні працювати у приватного підприємця.

Принципово змінилися ціннісні орієнтації щодо форм господарювання: орієнтації на планово-адміністративну економіку домінують над орієнтаціями на "чистий" ринок. Поруч з цим значно поширилася ідея поєднання державного управління і ринкових методів ведення господарства. Більше половини опитаних вважає за доцільне повернення у власність держави приватизованої землі та великих приватних підприємств. Водночас, незважаючи на ці критичні стосовно капіталістичних підвалин настрої, відбувається подальша успішна адаптація людей до ринкових умов життя.

Таким чином, масова свідомість українських громадян, за виразом В. Тарасенка, блукає у багатьох питаннях: в ній немає визначеності ні щодо капіталізму чи соціалізму, ні у питанні соціального вибору дороги у майбутнє. Ще ж стосується й ставлення українських громадян до глобалізацій як такої.

Ставлення населення України до глобалізації

У цьому питанні А. Арсеєнко і Н. Толстих виділяють такі аспекти:

  • - у ставленні населення до провідних акторів глобалізації (наприклад, до НАТО чи Міжнародного валютного фонду) домінують негативні оцінки чи невизначеність;
  • - закордонний досвід українських громадян є ще незначним і пов'язаний насамперед із заробітчанством;
  • - ступінь включеності населення України до глобального інформаційного простору є також низьким (лише 8,2 % опитаних звертаються до Інтернету);
  • - переважна більшість лишається поза впливом глобальних процесів чи є пасивним об'єктом їхньої дії;
  • - половина опитаних (51,2%) взагалі ніколи не чула про глобалізацію;
  • - більшість вагалася із визначенням оцінки і суті глобалізації, не визначилася зі своїм ставленням до неї, не мала власної думки про вплив глобалізації на розвиток українського суспільства та на їхнє життя;
  • - більшість населення України має поверхневе уявлення про сучасні процеси у глобальному економічному просторі, а також про ризики і загрози, пов'язані із глобалізацією.

Україна у європейській перспективі

Аналіз даних Європейського порівняльного дослідження, здійсненого у 24 країнах, великою мірою підтверджує вище наведені твердження. Так, в Україні зафіксовано нижчий серед європейських країн рівень довіри до фінансових компаній (банків чи страхових агенцій), а також переконання у тому, що бізнес зацікавлений лише у прибутках і не зацікавлений у покращенні якості товарів або послуг (цей показник поступається лише аналогічним показникам у Греції та Португалії). Більшість українських респондентів уважає, що великі фірми домов ллються між собою, щоб утримувати невиправдано високі ціни (за цим показником Україна займає третю позицію серед 24 країн Європи, де проводилося опитування).

Про те, що такі настрої і переконання мають підставу, опосередковано свідчить той факт, що лише 0,9 % опитаних українських респондентів комфортно живуть на свій дохід - це та верства найбагатших, яка вповні скористалася можливостями непрозорої приватизації і нажилася на обдуренні свого народу, шахрайстві та своєму монопольному становищі на ринку. За цим показником Україна випереджає всі європейські країни, де проводилося дослідження, що є свідченням величезного соціального розшарування і поглиблення прірви між більшістю населення і не чисельним прошарком зверх багатіїв.

Головними джерелами доходу для 86,9 % українських респондентів були заробіток і пенсія; самозайнятих в Україні налічувалося лише 3,0 %. Лев'яча частка опитаних була найманими працівниками, і тільки 4,0 % працювали на себе або у власному сімейному бізнесі. За показниками самозайнятості Україна посідала останнє місце в Європі, що добре демонструє тезу про різке зменшення бажаючих і спроможних вести власний бізнес у висококорумпованій країні.

Українці та робота

Що ж до працюючих, то основними їхніми характеристиками власної роботи були наступні:

  • - праця є недостатньо різноманітною;
  • - праця не вимагає систематичного опанування чимось новим;
  • - праця пов'язана з ризиками для здоров'я або безпеки;
  • - на цій роботі доводиться багато і старанно працювати;
  • - роботу суворо контролюють.

За всіма цими показниками Україна значно випереджає більшість європейських країн. Наведені судження щодо характеру роботи дають можливість припустити, що вона в нашій країні відповідає кондиціям раннього капіталізму і є ще далекою від кондицій постіндустріального суспільства, коли праця не перетворюється на важкий обов'язок, а служить задоволенню потреб людини у високій якості життя.

Про своєрідну трудову ментальність українських респондентів говорять такі показники: при виборі роботи визначальним був високий дохід (тут українців випереджають лише греки та португальці), тоді як можливість проявляти власну ініціативу була поцінована набагато стриманіше, так само, як і словаками.

Висновки

Таким чином, соціологія праці та управління виконує важливі пізнавальні та інструментальні функції в українському суспільстві. З одного боку, вона продукує нове теоретичне знання про стан і тенденції соціально-економічного розвитку як окремих суспільств, так і світової мегаспільноти, а з іншого - вивчає громадську думку, мисленневі та поведінкові практики пересічних громадян у сфері економіки, міру їх залучення до економічних перетворень, готовність і вміння жити і працювати в глобальному економічному просторі.

Ситуацію в економічній сфері сучасного українського суспільства можна стисло охарактеризувати наступним чином:

  • -- сучасний економічний розвиток України відбувається за неоліберальною моделлю замість моделі соціально орієнтованої економіки;
  • - незважаючи на певні позитивні зрушення (зростання ВВП, темпів економічного розвитку, обсягів виробництва товарів і надання послуг, скорочення безробіття тощо), стан вітчизняної економіки можна визначити як квазіринковий, в якому представлені елементи різних економічних систем і укладів з домінуванням спекулятивно-фінансової складової;
  • - Україна ще слабо інтегрована в світовий соціально-економічний простір, хоча і в українському суспільстві такі його підвалини, як приватна власність та приватне підприємництво, здобули статус легітимності й з точки зору закону, і в очах більшості. Нелігітимними в громадській думці українців є приватна власність на землю та великі підприємства, а також здійснена приватизація;
  • - стан громадської думки щодо економічних процесів і явищ є амбівалентним (суперечливим) і неусталеним: при певному розчаруванні характером запровадження ринкової економіки та непрозорою і несправедливою приватизацією українські громадяни дедалі більше адаптуються до умов життя в новій економічній ситуації;
  • - процеси глобалізації мало заторкнули українське суспільство, його економіку та економічну культуру населення; в Україні тільки складаються умови для успішної інтеграції у світову економіку.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >