< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Поняття "національних інтересів" і його відмінність від поняття "національна безпека"

Поняття "національні інтереси" є ключовим при аналізі системи національної безпеки, а відтак і важливим для наукового аналізу в межах націобезпекознавства. Від їх визначення залежать напрями функціонування СНБ, через що, дане поняття потребує детального розгляду. На цій обставині зосереджують увагу чимало дослідників, зазначаючи, що національні інтереси в методологічному сенсі являють собою першооснову інструментарію і механізму дослідження системи забезпечення національної безпеки як такої, оскільки створення та функціонування останньої зумовлено метою захисту національних інтересів країни.

Аналіз геополітичних подій у світі уможливлює дійти висновку про безальтернативну необхідність існування в державі власної системи національної безпеки. Останнім часом геополітика стала втрачати свої позиції, значно поступаючись геоекономіці. Геоекономіка стала визначити геополітику, змінюючи геостратегії тих чи інших держав. Крім того, в умовах формування поліполярного світу відсутність ефективно діючої системи національної безпеки може призвести до втрати незалежності. За даних умов СНБ є суттєвим важелем і гарантом функціонування незалежної держави. Саме та держава, де ефективно діє СНБ, є уособленням інтересів особи і суспільства, саме така держава, забезпечуючи розвиток цих інтересів, сприяє зміцненню власних інститутів, а отже, спрямовує поступ нації до процвітання і прогресивного розвитку.

На сучасному етапі розвитку України державна політика національної безпеки має бути орієнтована, насамперед, на підтримку соціально-політичної та інформаційної безпеки суспільства. Лише сформувавши монолітний соціум, об'єднавши його спільною ідеєю побудови незалежної держави, забезпечивши достатній рівень життя населення, можна говорити про національні інтереси та будувати їх ієрархію, від якої залежатимуть напрями функціонування СНБ.

Амбівалентність таких категорій як особа, суспільство і держава, які виступають, з одного боку, як суб'єкти НБ, а з іншого, - як об'єкти, звичайно ж визначає і характер діяльності СНБ. Проте, віддаючи належне безпосередній участі конкретних громадян, громадських організацій і підсистеми недержавного забезпечення національної безпеки загалом, зауважимо, що провідну роль має відігравати держава.

Тому ефективним механізмом забезпечення цілісності особи, суспільства і держави як єдиного організму є державне управління національною безпекою. Незважаючи на пріоритет та цінність інтересів конкретної особи, будь-яка розвинена країна світу будує власну систему через примат державного управління. Це не означає фактичного виключення конкретних громадян і громадських організацій з процесу забезпечення національної безпеки. Навпаки, забезпечуючи диференціацію, держава створює в межах СНБ велику і вагому підсистему забезпечення - недержавну. Аргументом на користь нашої позиції є теза Ю.Л. Дмітрієва, що існують вагомі підстави ставити проблему виникнення загроз національній безпеці з боку самої держави". Підсистема недержавного забезпечення за даного випадку виступатиме гарантом, механізмом стримування і противаг. Втім функціонування останньої, яка становить собою хоча і суттєвий, але лише компонент, має бути узгодженою з генеральною лінією державної політики національної безпеки. З метою цієї синхронізації і організується система управління національною безпекою, складовими компонентами якої мають бути підсистеми державного і недержавного забезпечення'2.

Поняття "національні інтереси", як і "національна безпека", являє собою інтегративне утворення. Від його визначення залежить встановлення співвідношення інтересів особи, суспільства і держави, а в більш абстрактному плані - напрям прямування держави. Визначення національних інтересів має першочергове значення при створенні системи національної безпеки, через те, що саме заради ефективного їх забезпечення по суті і створюється дана система.

Одразу ж зупинимось на одному питанні, яке доцільно розглянути зараз: це питання співвідношення таких понять як національна безпека і національні інтереси. Підкреслимо, що національні інтереси є категорією більш широкою, ніж національна безпека. Крім того, національна безпека сама є як національний інтерес, адже забезпечення безпеки особи, суспільства та державне неодмінною умовою виживання країни, без чого стає неможливими досягнення цілей іншого порядку. Отже існує реальна небезпека злиття предметів національних інтересів і власно національної безпеки**'. Це сприяє тому, щодо проблематики національної безпеки відносять будь-які проблеми, тим самим суттєво розмиваючи саму цю проблематику. У даному аспекті, зазначимо, що національна безпека спрямована на створення умов для реалізації національних інтересів, у той час як реалізація останніх формує передумови для досягнення національного ідеалу та мети, а також реалізації національної ідеї.

Вперше модель співвідношення національної безпеки й національних інтересів була запропонована американцем У. Лип-пманом, де національна безпека розглядається як частина національних інтересів (американська школа). Серед апологетів даної теорії варто також виділити: Б.Броуді, С.Браун, М.Каплан, Г.Моргентау, М.Гальперін, Г.Кан, Г.Кіссенджер, С.Хоффман, Дж.Шлессінгер, Д.Кауффман та ін. Сама концепція "національних інтересів", на думку провідних теоретиків (Ч.Берд, С.Браун, М.Каплан, Р.Юхансон), властива саме західноєвропейській та американській політичній культурі".

Ще однією особливістю американської школи слід назвати розробку двох принципових підходів, один з яких пов'язує національну безпеку з могутністю держави, що створює ресурс захисту безпеки, а інший становить на перше місце міжнародне співробітництво як створення умов забезпечення національної безпеки45.

Так. Кормич Б. А. акцентує, що на початку XX ст. міжнародне право вже склалося в чітку систему, яка значною мірою обмежувала дії держав, і. таким чином, було необхідно найти виправдання порушенню цих обмежень. Обґрунтування ж зневаги до норм міжнародного права необхідністю захисту національної безпеки виявилося цілком дієздатним. На жаль, така сама доля спіткала і застосування категорії національної безпеки у внутрішній сфері, яка. знову-таки, почала використовуватися в СІ ПА як привід для обмеження громадянських свобод, прикладом чого став Communist Control Act або Закон про контроль за комуністами 1950 p.. згідно з яким будь-яка організація, яка визнавалася комуністичною, відразу оголошувалася незаконною і втрачала будь-які права.

Різноспрямованість як самих потреб нації, так і розмаїття засобів їх задоволення певним чином впливає і на право. У цьому аспекті постає проблема щодо розмежування права, яке забезпечує поступ нації відповідно до загально визнаних людських цінностей, і право, що відбиває егоїстичні інтереси нації, які є понад усе. а отже і методи їх забезпечення розглядаються лише крізь призму їх доцільності і аж ніяк не співвідносяться із загальнолюдськими цінностями та ідеалами. З іншого боку постає коректність такого порівняння: якщо ми вважаємо, що правом є лише те, що відповідає загально визнаним людським цінностям, то що ми тоді розумітимемо під нормативною системою, створеною як інструмент управління системою національної безпеки, який, маючи за мету забезпечення інтересів власної нації, припускається пригнічення інтересів інших націй?

Як вірно резюмує Ліпкан ПА., позиція сильної держави, якою, безперечно, буде Україна, не у тому, щоб відповідати світовим стандартам", а у тому, щоб, ураховуючи національні потреби та інтереси, на підставі застосування механізму імплементації бути повноправним членом світового співтовариства, входити до нього, зберігаючи як внутрішню, так і зовнішню самостійність.

Дана теоретична проблема має важливе значення при оцінці політичних рішень з погляду їх відповідності національним інтересам, оскільки інтереси безпеки є складовим компонентом національних інтересів, відтак політичні рішення, що приймаються і котрі шкодять інтересам безпеки, шкодять і національним інтересам. Приклад, скорочення Збройних сил України до 2010 року до 100 тис. осіб є прямою загрозою інтересам безпеки України, оскільки її армія перетвориться на "загін швидкого реагування" або "сили спеціальних операцій", котрий буде не здатен забезпечити безпеку держави у війні шостого покоління. У той час, як світові держави зосереджені на формуванні повітряно-космічних сил, сил проти супутникової оборони Україні нав'язують модель Збройних сил у вигляді військ швидкого реагування, оскільки на думку західних "фахівців" і їх глашатаїв в Україні, для України у найближчому майбутньому не існує широкомасштабної загрози. Разом з цим, політично дано рішення є обґрунтованим, оскільки вступ України до євроатлантичних структур передбачає, передусім, відповідність стандартам НАТО. Відтак політична доцільність і інтереси безпеки за даного випадку є протилежними, а отже теоретичне дослідження питання є вкрай важливим, оскільки дає можливість дійти висновку про цілеспрямований розвал українських Збройних сил, перетворення України на державу, здатну захистити себе лише в конфліктах малої інтенсивності, але не здатною здійснити захист у разі ведення проти неї війни шостого покоління, а відтак ефективно відстоювати національні інтереси в сфері міжнародної безпеки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основи національної безпеки України", національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Природним є існування в кожної незалежної держави власних національних інтересів, що зазвичай, створює потенціал до їх конкуренції, а іноді і до конфронтації. Цей факт є апріорним, тому зіткнення національних інтересів має сприйматися як процес утвердження держави в тій ролі, яку вона бажає і реально може зайняти. Крім того, відповідно до філософії екзистенціалізму, саме цей процес зіткнення і слугує самоідентифікації системи як такої, що реально відображає та захищає національні інтереси. Інша річ, коли утвердження національних інтересів відбувається внаслідок пригнічення національних інтересів інших суверенних країн, або взагалі здійснюється всупереч загальновизнаним нормам співіснування людства. Хоча геополітнчний аналіз подій у світі уможливлює дійти висновку про ігнорування цього правила державами з розвиненими СНБ. Цей чинник також свідчить на користь необхідності формування національно достатньої СНБ - такої системи національної безпеки, яка б максимально забезпечувала національні інтереси.

Становлячи першооснову національної безпеки, національні інтереси можуть розглядатися як усвідомлені особою і суспільством, гарантовані державою цільові настанови щодо необхідності існування та розвитку людини, нації і держави як єдиного організму. Зважаючи на строкатість підходів до визначення даного поняття, вважається за доцільне виокремити два. головні підходи .

Актуальною залишається проблема використання Цих категорій для обґрунтування незаконних дій. Якщо згадати історію інституціоналізації цих категорій, то з самого початку їх використання не мало правового обґрунтування, оскільки в 1904 році Теодор Рузвельт приєднуючи зону Панамського каналу, обґрунтовував це інтересами національної безпеки.

Представники першого підходу взагалі вважають за недоцільне визначати саме поняття, зосередивши увагу на окресленні сутнісних ознак, які характеризують національні інтереси. Наприклад, Ф. Зелікое визначає національний інтерес як "неопераційну мету*, систему переваг, яка лежить в основі політики. При чому, ураховуючи неможливість перерахування усіх інтересів нації, як усвідомлених її потреб, більш продуктивним, на думку даного дослідника, вважається побудова ієрархії національних інтересів, за допомогою яких можна було б окреслити фундаментальні, базові, ключові інтереси нації, порушення забезпечення яких загрожує СНБ. Після побудови ієрархії національних інтересів можна приступати до формування політичних цілей, які (і в цьому плані можна погодитись із Ф. Заліковим) не є тотожними політичним бажанням.

Представники іншого напряму вважають за доцільне точно визначити поняття національних інтересів. Косевцов В.О. та Бінько І.Ф .49, Парахонський Б.О.50, а також інші науковці визначають національні інтереси як конкретні історичні відносини і переконання, матеріальні, культурні та історичні цінності, що мають загальне життєво важливе значення для стабільного функціонування суспільства.

З філософської точки зору національні інтереси є, в певній мірі, суб'єктивними уявленнями про фундаментальні цінності, які, в свою чергу, є відображенням потреб народу, що формуються в результаті діяльності.

В. Тихий і М. Панов зазначають, що людина постійно дбає про захист своїх прав і свобод від тих чи інших посягань, небезпечних явищ, прагне до безпеки, бо це благо є вічною природною потребою, умовою для життєдіяльності людини. Саме держава в особі державно-правових інституцій покликана забезпечувати реалізацію усвідомлених потреб людини та загалом суспільства".

Цікавою для розгляду є думка Б. Ковальського, О. Маначинського, Є. Пронкіна, які визначають національні інтереси як реальну причину дій нації й держави, цілеспрямованих на своє виживання, функціонування й розвиток, ... сукупність національних цілей і базових цінностей, які відіграють важливу роль у стратеги й тактиці в галузі національної безпеки"''.

Характеризуючи дане визначення можна зазначити, що в ньому містяться окремі головні елементи, на базі яких формуються національні інтереси, зокрема національні цілі та цінності. Водночас із даного визначення важко зрозуміти, що є визначальним - національні інтереси для національних цінностей та цілей чи навпаки. Крім того, у понятті відсутнє посилання на такі важливі елементи, як національні потреби, національний ідеал, національну ідею тощо. Адже саме їх усвідомлення є рушійною причиною об'єктивації національних інтересів. У даному аспекті більш вдалим вважається визначення, запропоноване О.В. Лупаїною: національні інтереси - ціле, в якому відображені не будь-які, а найбільш спільні, схожі ознаки його устремлінь, бажань, цінностей відповідно до Божих Основ і законів Світобудови 55.

Національні інтереси відбивають стан суспільних відносин у внутрішній і зовнішній сферах, за якого можливе ефективне їх забезпечення. При чому, вони характеризуються динамічністю і відображають прагнення народу щодо власного розвитку в певний історичний період.

Використання методології НБЗ дозволяє нам розглядати національні інтереси як систему, якій притаманні загальні ознаки СНБ. Це" по-перше, відносна сталість національних інтересів, їх детермінованість і корелятивність ідеалам, цілям ідеї, потребам і цінностям української нації, а отже, ієрархічність; а по-друге, динамізм національних інтересів, їх обумовленість національними пріоритетами в певний історичний період. Саме тому національні інтереси, відбиваючи прагнення до розвитку української нації, становлячи ядро національної самосвідомості, характеризуються динамізмом.

Вивчення даного питання дозволяє розглядати його в кількох аспектах. По-перше, національні інтереси можуть аналізуватися як у вузькому, так і широкому розумінні. У вузькому може йтися про інтереси титульної нації, в широкому - під національними інтересами розуміють систему істотних ознак і обставин існування української нації (особи, державних і недержавних інституцій) від її генезису до сьогодення. По-друге, відповідно до головних об'єктів національної безпеки, категорія "національний інтерес" співвідноситься з такими поняттям як "особистий інтерес", "державний інтерес". При цьому, слід акцентувати увагу не лише на рисах, що відрізняють ці групи інтересів, а й на тих, що споріднюють їх, утворюючи власне категорію "національний інтерес".

Розглядаючи визначення поняття "національні інтереси", можна дійти висновку, що стосовно них, зазвичай, вживаються певні дії щодо забезпечення, напрями яких ми окреслили, аналізуючи стратегії забезпечення національних інтересів. Водночас категоричність окремих авторів щодо означення імовірних альтернатив дій щодо "національних інтересів" лише просуванням, захистом або пригнобленням (придушенням) не здається однозначно правильною. Детальніше про це йтиметься під час розгляду питань забезпечення національної безпеки.

Численність підходів до визначення поняття національних інтересів зумовлена як складністю і багатоманітністю національних інтересів, так і несформованістю та невизначеністю їх змісту. На цьому шляху, на нашу думку, доцільним є дослідження змісту національних інтересів через окреслення їх виявів в об'єктивній дійсності, чому слугує їх ця класифікація".

Семантичний аналіз науково-практичних літературних джерел дає підстави дійти висновку про виокремлення трьох основних підходів до поняття "інтерес".

  • 1. Інтерес як об'єктивна умова існування суб'єкта, предметом задоволення є щось матеріальне.
  • 2. Інтерес як суб'єктивна спрямованість на певний результат (єдність об'єктивної та суб'єктивної сторони інтересу).
  • 3. Інтерес як суспільні відносини, які є запорукою реалізації відповідних потреб.

Останній підхід є найбільш поширений в правовій літературі .

Отже, враховуючи вищевикладене, піл національним інтересом будемо розуміти обумовлену національним ідеалом, національною метою та національною ідеєю систему загальнозначимих, усвідомлених та визнаних потреб і національних цінностей, яка забезпечує умови та засоби їх задоволення та реалізації.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >