< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Культурні процеси на території України у давні часи

Сутнісні ознаки первісної культури

Первісна культура - час від появи людини і людського стада до перших форм структуризації суспільства, державності, писемності. Дослідники виокремлюють в ній етапи, пов'язані з первісними технологіями виробництва і використанням певних матеріалів: кам'яний (який тривав у цілому до IV-III тис. років до н. е.) із завершальним етапом - мідним віком; бронзовий (умовно кінець III - початок І тис. до н. е.) та залізний (з І тис. до н. е.).

Тривалий і складний процес антропогенезу - біологічного становлення людини - завершився, на думку дослідників, 35-30 тис. років до н. е. У привласнювальному господарстві поряд зі збиральництвом постало полювання. Воно орієнтувало спільноту на планування колективних дій, надало їй нові матеріали (шкіра, кістки та ін.), оброблення яких стимулювало накопичення колективного досвіду та створення нових знарядь праці. Формування власне людського способу життя потребувало врегулювання взаємин у "людському стаді" за допомогою екзогамії - вилучення зі статевих стосунків близьких родичів. Значущим було й оволодіння вогнем, що привело до споживання обробленої їжі, виготовлення посуду. Все це дало поштовх осмисленню причинно-наслідкових зв'язків і поступовому вдосконаленню знарядь праці.

На цьому підґрунті складалися основи виробляючого господарства. Протягом неолітичної революції відбулися радикальні зміни в бутті людини, пов'язані з переходом до землеробства. Це зумовило формування осілого способу життя, "прив'язало" спільноту до обробленої території - джерела врожаю та життєдайної сили. Землеробство не давало людині миттєвих результатів і спонукало її до подальшого осмислення причинно-наслідкових зв'язків - між способами діяльності, використанням знарядь праці й інтенсивністю праці та її результатами. Землеробство також вимагало вирішення тривалих, завчасно запланованих, багатоетапних трудових завдань, свідомого, цілеспрямованого накопичення і передавання знань нащадкам за допомогою формування та вдосконалення мови.

Урізноманітнення соціальної практики відбили гончарство, скотарство, прядіння і ткацтво, що підтвердили спрямованість людини на перетворення природи, створення "рукотворного" світу, штучних матеріалів і форм.

Необхідність планування життя, потреба в зберіганні та подальшому накопиченні досвіду спільноти зумовили започаткування її структуризації, поступового виокремлення керівної ланки - старійшин (носіїв досвіду) та чаклунів (посередників між світом надприродних сил і людей).

В єдиний культурний тип привласню вальну та виробляючу діяльність доби первісності об'єднують основоположні риси культури цього періоду.

Передусім це синкретизм - нерозчленованість, первинне "нерозрізнення" людини та природи, що спричинило специфічне розуміння людського життя як одвічно повторюваного природного циклу. Синкретичною була й людська життєдіяльність, позбавлена спеціалізації, розподілу сфер і видів діяльності, хоча вже закладалися основи землеробства, скотарства та ремесел. У цей час людина ще не склала різних форм осмислення буття, форм суспільної свідомості. Синкретичними були й начала "прахудожнього" освоєння світу, які полягали в обрядових, ритуальних діях. Відповідно до принципу симпрактичності ("роби, як я") навички певного виробництва людина набувала в процесі його практичного втілення.

Первісній культурі притаманна гомогенність - однорідність. Єдиною для всіх була цінність виживання спільноти в цілому. Крім цього, тогочасне суспільство за наявності керівної частки було недиференційованим, позбавленим станового, майнового розшарування.

Виняткова значущість колективізму пояснюється тим, що людина того часу не могла вижити поза людською спільнотою, ствердити саму себе за відсутності досвіду осягнення світу, досконалих знарядь праці, які б допомогли подолати опір природи. У зв'язку з цим суб'єктом первісної культури була не людина, а колектив як цілісність.

Спільне виживання та виконання трудових дій унеможливлювали прояви тваринних інстинктів і потребували відпрацювання шляхів взаєморозуміння, координації взаємин. Функцію регулювання та контролювання соціальних відносин, забезпечення блага колективу виконувала система табу - декларативних заборон (що дали імпульс формуванню основ моралі в подальшому). Найдавнішими були табу на інцест, канібалізм, певні типи поведінки, певну їжу та напої, одяг і прикраси, вимовляння певних слів і виразів - того, що за уявленнями доби могло порушити встановлені норми буття.

Первісність торувала шляхи освоєння світу, спираючись єдино на "саму себе", власні здобутки. Культура не мала, на відміну від наступних історично-культурних епох, як попереднього, так і "іншого" (господарського, соціального, національного, релігійного, художнього тощо) досвіду, який міг би використовуватися як фундамент і чинник, що зумовлює напрями подальшого культурного буття. Тому первісна культура була позначена самодетермінованістю - само-зумовленістю.

За відсутності засобів фіксації знання культура мапаусний характер. Це робило набутий досвід винятково цінним, сакралізованим, надавало особливої соціальної ваги його "носіям" і зберігачам - жерцям і старійшинам.

Складність і тривалість формування знання, світоглядних настанов того часу пояснювалися тим, що людина осягала світ образно-чуттєво, оскільки ще не була здатна до теоретизування, узагальнення, раціонального пізнання світу.

Синкретичне буття людини, образно-чуттєве сприйняття світу, нерозвиненість соціальної практики, відсутність раціонального знання про світ є фундаментом міфологічної свідомості доби. її ознаками вважають: наївне олюднення природи, персоніфікацію її сил і метафоричне ототожнення світу природи та світу людини; колективне осмислення світу, яке не розкривало сенсу причинно-наслідкових зв'язків, замінювало пояснення сутності предмета або явища розповіддю про його виникнення або створення; осмислення прадавньої доби першотворення, першодій і першопредметів як священних, взірцевих; символізм, нероздільність суб'єкта та об'єкта, предмета та знака, що його визначає, сутності та імені.

У контексті міфологічної свідомості склалися релігійні уявлення - анімізм, тотемізм, фетишизм, магія.

Згідно з анімізмом світ був одухотвореним, а душа - вічною надприродною сутністю, притаманною будь-якій істоті та явищу. Завдяки цьому склалися віра у потойбічний світ, розуміння смерті як переходу до іншого циклу буття, а на цій підставі - поховальні обряди. Душа небіжчика потребувала забезпечення повноти життя - у поховання клали побутові речі, їжу, інколи зброю.

Основа тотемізму - віра у надприродний або кровний зв'язок людини (роду) з твариною, рослиною чи явищем природи як її предком, прабатьком.

Основою фетишизму була віра у здатність речей завдяки їх надприродним властивостям впливати на дійсність і перебіг подій, виступати посередниками (як позитивними, так і негативними) між людьми та світом. Найчастіше фетишем був предмет, з яким пов'язувався позитивний вплив на дійсність і який носили з собою як амулет - захисник людини.

Магія спиралася на віру в можливість впливу на дійсність, заміну подібного подібним, частиною - цілого (за допомогою замовлянь, молитов, обрядів). Магічні ритуали моделювали майбутню (минулу) ситуацію з найбільш сприятливим для людини фіналом. Розподіл магії на військову, любовну, мисливську, лікувальну тощо відповідав поступовому урізноманітненню діяльності.

Формою буття релігійних уявлень були ритуали та обряди - складні, синкретичні, сталі, впорядковані колективні символічні дії, які втілювали значущі соціальні відносини та цінності. Особливо значущими були обряди ініціації - посвяти в дорослі, у яких людина доводила власну готовність до повноцінного суспільного буття та свою корисність для роду.

В ритуалах і обрядах у синкретичну цілісність зливалися вербальне, музичне, образотворче та декоративно-прикладне начала, що стало грунтом "прахудожнього" бачення світу. Науковці вважають, що найдавнішими його зразками є створений 40-30 тис. років тому наскельний "живопис" печер Західної Європи (Шаффо, Ла Мадлен, Гурдан, Ласко та ін). Утілення образів природи та людини в статиці та русі, окремо та в ансамблі, надання їм об'єму за допомогою світлотіні та штрихування свідчили про те, що реалістичне та водночас символічне "прамистецтво" багато в чому сприяло розвитку пам'яті та уяви людини про розвиток її здатності до узагальнення та водночас про початок усвідомлення розбіжностей між світом людини та світом природи. Виняткова роль релігійних уявлень у житті людини, бачення в усьому впливу надприродних сил відбилися у прикрашанні керамічних виробів символічним орнаментом.

Велике значення у формуванні художнього осмислення світу мала "скульптура". Найбільшою мірою її реалізм і водночас символізм відбилися у так званих "палеолітичних венерах" - жіночих статуетках, поширення яких свідчить про велике значення матріархальних настанов, образів Матері, плодючості та життєдайності.

Надмасштабність мегалітичної "архітектури" - свідчення значення культу померлих, релігійних обрядів і ритуалів тощо, нероздільності людини та природи, сакралізації місць, що вважалися найбільш сприятливими для спілкування з духами, надприродними силами. Менгіри - вертикальні вузькі, іноді грубо оброблені камені (інколи групами) - буяй густо розташовані в Західній Європі, Північній Африці, Індії, Сибіру, на Кавказі. Дольмени являли собою "будинки" (можливо, поховальні) з кам'яних плит із пласким дахом. Кромлехи - кругові гігантські огорожі з каменів, накритих кам'яними плитами, що розташовані в Евербі та Стоунхенджі в Англії, на думку науковців, були прообразами астрономічних обсерваторій.

Розвиток соціальної практики та набуття знань викликали потребу в складанні засобів їх фіксації. Джерелом "праписемності" була піктографія - схематичне малюнкове зображення предметів і явищ. Розвиток абстрактного мислення мав наслідком появу ідеографії, у якій знаки позначали слова і поняття. Становлення писемності ознаменувало започаткування настанов письмового типу культури, домінування якої стане значущою рисою подальших історико-культурних епох.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >