< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Принцип вільного обрання селянами форм і напрямів сільськогосподарської діяльності.

Зазначений принцип ґрунтується на конституційних засадах, визначених статтями 19, 42, 43 Конституції України. Насамперед, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Це означає, що селянин може вільно обирати рід трудової чи господарської діяльності, які не заборонені законом. Наприклад, вирощування опійного маку на присадибних ділянках особистих селянських господарств без ліцензії прямо заборонене законодавством. Якщо заборони щодо здійснення відповідної діяльності не існує, селянин має право будь-яким чином втілити в життя свої можливості, знання, кваліфікацію у виробництві сільськогосподарської продукції. При цьому можна реалізувати свій потенціал як у індивідуальній праці шляхом створення особистого селянського чи фермерського господарств, так і працюючи на сільськогосподарських підприємствах.

Можливі також варіанти створення одноосібно приватно-орендного сільськогосподарського підприємства або підприємств кооперативного (сільськогосподарські виробничі та обслуговуючі кооперативи) чи корпоративного (сільськогосподарські товариства) типу. Маючи свій майновий та земельний паї селянин може використовувати їх самостійно або здавати в оренду. При цьому обрання форми і напряму діяльності здійснюється селянами добровільно за відсутності жодного зовнішнього тиску з боку інших осіб або органів державної влади і місцевого самоврядування. Втілення цього принципу є важливою юридичною гарантією дотримання як особистих свобод селян, так і демократичного устрою аграрного господарювання.

Принцип забезпечення рівності учасників аграрних правовідносин.

Цей принцип базується на конституційних засадах рівності прав і свобод громадян, а також прав на підприємницьку діяльність. Продовжують конституційні положення цивілістичні принципи свободи підприємницької діяльності та рівності прав усіх громадян незалежно від національної належності, майнового статусу, рівня освіти тощо.

Усі учасники аграрних правовідносин є рівними у своїх правах на здійснення сільськогосподарської діяльності незалежно від організаційно-правової форми і форми власності. Суб'єктами аграрних правовідносин виступають різні форми господарювання: сільськогосподарські виробничі й обслуговуючі кооперативи, фермерські господарства, сільськогосподарські товариства (сільськогосподарські відкриті й закриті акціонерні товариства, сільськогосподарські товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю), приватно-орендні сільськогосподарські підприємства, особисті селянські господарства. Юридично закріпленою є рівність прав усіх зазначених сільськогосподарських товаровиробників на організацію виробництва сільськогосподарської продукції, її переробку, реалізацію, самостійне використання одержаних доходів, соціальний розвиток села, державну підтримку. Таким чином, рівність проявляється у створенні однакових умов діяльності для всіх учасників аграрних правовідносин.

Принцип підвищення ефективності державного регулювання аграрного сектора економіки.

Вітчизняний досвід ведення сільськогосподарського виробництва, рівно як і досвід розвинутих зарубіжних країн, переконливо засвідчує необхідність державного регулювання аграрної сфери економіки. Це жодним чином не означає повернення до адміністративної системи управління сільським господарством, характерної для аграрної економіки радянського періоду. Практика підтверджує потребу в державному регулюванні сільськогосподарського виробництва. Державне регулювання аграрної сфери включає в себе комплекс заходів здійснення моніторингу стану виробництва сільськогосподарської продукції, прогнозування її обсягів, державного контролю та державної підтримки як безпосередніх товаровиробників, так і наукових розробок як основи інноваційного розвитку сільського господарства. Центральним державним органом виконавчої влади, який здійснює функції державного регулювання, є Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики). Водночас чинне законодавство неповною мірою враховує потреби сільського господарства як у державному регулюванні в цілому, так і у державній підтримці зокрема. Недостатнім є і розмір державного фінансування аграрної сфери, яке здійснюється з Державного бюджету України. Тому принцип підвищення ефективності державного регулювання аграрного сектора економіки потребує подальшого розвитку і втілення у відповідних нормативно-правових актах.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >