< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Онтологія та етика Даосизму.

Даосизм (кит. - школа дао) - філософське вчення Давнього Китаю про всезагальний і невидимий закон всього Існуючого -дао, якому підпорядковуються природа, суспільство, поведінка і мислення індивідів.

Даосисти закликали слідувати природі, жити природним життям. Вони тлумачили дао як "головне в усіх речах", "корінь", "мати землі й неба", "першооснова світу", "творець усього сущого", яке існує у складних взаємозв'язках і взаємозалежностях: людина залежить від землі, земля - від неба (космосу), небо - від дао, а дао - від себе.

Людину і світ це вчення трактує як закономірне породження дао, частину природи, призначенням якої є дотримання чеснот (де), тобто жити згідно з природою. Навпаки, будь-яке штучне втручання, спроби змінити природний порядок буття згубні для людей, є джерелом зла. Основний моральний принцип даосизму - у вей (не-діяння): людина, яка пізнала дао, - бездіяльна; хто служить дао, той пригнічує свої бажання, стаючи бездіяльним. Даосизм возвеличував аскетизм і недіяння, яке є водночас найбільшим діянням, оскільки завдяки йому можна досягнути вершин пізнання.

Отже, основні положення етики даосизму проголошують необхідність дотримання визначеного природою шляху, сповідування принципу недіяння. Щастя народу полягає у поверненні до рівності й родоплемінних відносин, а щастя мудреця - у помірності, простоті, близькості до природи. Тому у справжній людині головним є не "благородство" (соціальний статус), а природність доброчесності.

Етико-політичне вчення моїзму та легізму: порівн характер

Моїзм - філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми.

Мо-цзи стверджував, що зло конкретне, як і його носії - багатії, ті, хто має владу. Головне, за його переконаннями, дотримання принципу всезагальної любові, який допомагає перебороти суперечність "ми - вони" ("наш рід" і "чужий рід", "вільний" і "раб", "пролетарів і "експлуататор").

Принцип загальної любові поєднується зі справедливістю (дотримання однакової поваги до всіх людей), чесністю і гуманністю. У мудрого правителя він неодмінно підкріплюється принципом взаємної вигоди. Найбільшим порушенням принципу взаємної любові є війна, оскільки вона суперечить інтересам народу, породжує епідемії, голод, збиває ритм нормального життя.

Моїзм першим порушив питання про критерії розрізнення добра і зла, істини і хиби, обґрунтував концепцію історичного розвитку суспільства на моральних засадах.

Легізм (лаг. legis - закон) - давньокитайське етико-політичне вчення, згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі суворих законів, а не норм моралі.На думку представника цієї школи, дао є загальним законом, знання якого сприяє пізнанню й освоєнню речей. Природні закони він називав лі. Однак суспільство має жити за специфічними законами (фа), які допомагають розрізняти добро і зло. Їх встановлюють люди, змінюючи зі зміною їхніх умов життя. Згідно з цією точкою зору мораль залежить не від неба, не від вродженої природи людини, а від закону фа.

Ранньогрецька філос про першооснову світу (мілетська філософська школа).

Ранньогрецька філософія (досократики) - грецька філософія, особливо рання, за своїми проблемними інтересами є космоцентричною, тобто орієнтованою на Космос, як безумовну реальність і найвищу цінність. Вона починається з постановки питання про "архе" - першооснову всього сущого.

Яскравим представником є мілетська філософська школа. Мілетська школа була заснована Фалесом. Для мілетської школи характерне уявлення про те, що всі речі повинні походити з єдиного речового начала, яке вони називали стихією. Ця первісна стихія втілює в собі основну рису світу речей - його безперервне становлення. Первісною стихією Фалес вважав воду. Його послідовник Анаксимандр брав як основу всього сущого (архе) хаотичне "безмежне" (апейрон), що рухається одвічно й укладає в собі протилежні начала, з яких складаються світи. Анаксимен вважав,

що ця безмежна і невизначена стихія є повітрям: всі речі утворюються з нього шляхом згущення і розрідження; воно оживляє все своїм диханням як душа.

Геракліт з Ефеса вважав, що світ цей ніким не створений і є "вічно живий вогонь, що повільно загоряється і повільно погасає"; в основі руху світу - єдність і боротьба протилежностей (живе і мертве, пильнуюче і спляче, прекрасне і потворне, чисте і брудне і т.п.).

Піфагор створив релігійно-містичне вчення, відповідно до якого вища, етична мета людини - катарсис - очищення, який досягається: для тіла через вегетаріанство, для душі - через пізнання музично-числової структури космосу, виражається символічно в "четвірці", тобто сумі перших чотирьох чисел, що містить основні музичні інтервали. Джерелом і першоосновою світу для Піфагора є не та чи інша природна речовина, а кількісне відношення - число.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >