< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ВІРШУВАННЯ

  • 9.1. Мова вірша і мова прози
  • 9.2. Ритм
  • 9.3. Рима і її різновиди
  • 9.4. Види римування
  • 9.5. Системи віршування
  • 9.6. Строфіка

Мова вірша і мова прози

Є дві форми організації художньої мови — вірш і проза. Вони склалися історично, мають свої особливості. Використання їх зумовлене естетичними завданнями, які вирішує письменник. Ліричні твори пишуть здебільшого віршами; романи, повісті, оповідання — переважно прозою. Трапляються й романи та повісті, які мають віршову форму ("Євгеній Онєгін" О. Пушкіна, "Маруся Чурай" Ліни Костенко). Є ліричні твори у прозі.

Термін "проза" походить від латинського prosus — вільний, незв'язний, прямий. Вірш від латинського versus — оберт, ряд, порядок. Від слова versus — французьке le vers, польське wiersz, білоруське верш, українське вірш. Грецьке слово stichos також означає лад, порядок, стрій, від нього походить російське стих.

Термін "вірш" має кілька значень:

  • 1) рядок ритмізованого тексту;
  • 2) метрична композиція або структура;
  • 3) окремий твір;
  • 4) форма буття поезії;
  • 5) ритмічно організована художня мова.

Віршем називають рядок і жанр. Але вірш не завжди є рядком, є вірші, розбиті на "східці", "драбинку". За смисловим характером вірші можуть бути філософськими, медитативними, сатиричними, публіцистичними, пародійними. За будовою — моновіршами, двовіршами, тривіршами (терцетами, терцинами), п'ятивіршами, строфічними, астрофічними, білими, верлібрами.

Вірш має строгу організацію. Мова вірша лаконічна, вона емоційна, експресивніша, ніж прозова. Основна енергія вірша — ритм. Отже, мова віршів — ритмізована, а мова прози — вільна.

Ритм

Ритм (грец. rhytmos — такт, розміреність, узгодженість) — це закономірне чергування сумірних елементів: рухів, звукових чи мовних одиниць.

Ритм є у музиці, танці, пісні. Ритмічно змінюються пори дня і року, ритмічно рухається земля навколо сонця, ритмічно б'ється серце, ритмічним є дихання.

Ритм є і в прозі, проза ритмічна тоді, коли в мовних тактах однакова кількість наголосів. Тактами є групи підмета, присудка, другорядних членів речення, відокремлені групи слів. Такт (від лат. tactos — доторкання рукою, в музиці доторкання диригента до пульта) — одиниця музичного ритму. Зразком ритмічної прози є уривок з новели М. Коцюбинського "Intermezzo": "Він говорив про речі, повні жаху для мене, так просто й спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв та слухав, і щось тремтіло в мені".

У цьому уривку в тактах однакова кількість наголосів. Кількість наголосів не завжди відповідає кількості слів. В українській мові є три просо-дійні (грец. prosodia — акцент, наголос) групи слів:

  • 1. Слова, на які постійно ставиться наголос. Це — іменники (виняток становлять ті, що передають свій наголос іншим частинам мови), прикметники (за винятком тих, що передали наголос іншим частинам мови), числівники (за винятком кількісних односкладових: два, три, сім, сто, коли вони поєднуються з іменниками: п'ять раз, два дні) у дієслова (за винятком односкладових допоміжних (є, був), займенники (за винятком односкладових: я, ти, мій, та, той, він і двоскладових (вони, вона), прислівники (за винятком односкладових: там, десь, геть...).
  • 2. Другу групу складають здебільшого допоміжні слова, зокрема, односкладові і двоскладові прийменники (за, у, від, до, об, на, при, між, коло, біля), частки (ні, ці, ж, же, хоч, аж, ба, чи).
  • 3. Третю групу слів складають винятки з першої групи, зокрема, односкладові числівники, іменники і прикметники, які втратили наголос, односкладові числівники, допоміжні дієслова. Слова третьої групи змінюють свою акцентність у залежності від контексту. Коли стоять далеко від наголошених складів, то зберігають наголос.

u — u — —

Вони постійно за нею спостерігали.

u — —

Вона виїде завтра.

Мова вірша, на відміну від прози, має складнішу звукову організацію. Крім логічних і емфатичних (emphatikos — зображувальний, виразний наголос, за допомогою якого посилюється виразність слова у реченні, його емоційність, виражається афективний стан мовця) наголосів, є наголоси ритмічні.

Головна одиниця ритму — рядок, а найпростіша мовна одиниця ритму — склад. Склади можуть об'єднуватись у стопи. У кінці кожного рядка вірша є павза незалежно від синтаксичної будови речення, розділових знаків.

В. Сорокін у підручнику "Теория литературы" (М.,1960. — С. 64) помилково твердив, що віршована мова сформувалася на основі прозової:

"Вірші і зародилися з прози: гранично посилюючи емоційність мови у тих випадках, коли це було необхідно за змістом, людство винаходило для цього різні форми мови і таким шляхом прийшло й до віршованої її форми". Насправді ритмічна мова з'явилася не тому, що людство шукало різні "форми мови". Ритм з'явився в процесі праці. Щоб полегшити її, люди вигукували окремі звуки, звукосполучення. Ці викрики співпадали з робочими рухами і ритмізували їх. З часом ритмічно впорядковані звуки були замінені словами і словосполученнями, ритмічно організованим словесним текстом. З розвитком мислення, культури слова цей текст ускладнювався.

Первинна форма словесної творчості була колективною грою. Ця гра згодом перетворилася в обрядову дію. Вона була свого роду магією, мета якої полягала в тому, щоб схилити на свій бік сили природи. У цю театралізовану дію, крім словесного тексту, входили пантоміма, музика і танець.

Це мистецтво було синкретичним (об'єднаним). Слова пісні, яку виконував хор, були простими за змістом, пристосованими до ритму. На зміну колективної пісенної поезії прийшла авторська. Співаки-інтерпретатори об'єднують пісенні твори, схожі за тематикою, у цикли. Гомер об'єднав цикли творів у героїчні поеми "Іліада" і "Одіссея".

Проза з'явилася пізніше, вона ввійшла в ужиток у період книгодрукування. Виникла тоді, коли мова і мислення людини досягли високого рівня розвитку. Щоб описати явища, події у формі прози, треба було спостерігати, узагальнювати.

Важливими чинниками ритмічної організації мови поетичного твору є рима, клаузула, римування, віршовий розмір, строфа.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >