< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Плюралізм світоглядних настанов у культурі XX ст.

Перша половина XX ст. стала часом панування у світі модерністського світогляду. Його джерелами були погляди відомих філософів, зокрема, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона, З. Фрейда, Ж.-П. Сартра та ін., які декларували, що ідеологія традиційного суспільства, яка базується на домінуванні релігійного начала, переважанні традиції над новацією, вже віджила; людина має усвідомити, що для неї визначальним є сьогодення; духовно-моральні істини минулого не відповідають суперечливим реаліям сучасності; людина має жити за тими нормами поведінки, які відповідають її душевному настрою.

Основною ідеєю модерністського світогляду була віра у можливість людського розуму пізнати світ як єдине ціле, а також переконання в тому, що пізнання основних законів природи і суспільства - запорука історичного прогресу, перебудови світу відповідно до цих законів. Згідно з цим світоглядом людина впевнена, що їй підвладне абсолютне знання, яке дозволить їй перетворити реальність. Така світоглядна настанова розглядала історію як процес сходження від нижчих форм до вищих, у якому новий ступінь розвитку "долає" або навіть скасовує попередню.

Таким чином, характерною рисою модерністського світогляду є орієнтація на нове, яке має на меті виправити "помилки" минулого і стати основою для побудови досконалого майбутнього. Модерністське мислення на підставі цього спрямоване на експериментаторство, яке здатне забезпечити поширення можливостей людини і людства в цілому, створити такі досконалі умови суспільної побудови та природного середовища, у яких досягнення будь-якої мети не матиме перешкод. Тому людству потрібно подолати інерцію розвитку, відмовитися від культурного надбання, традиційних цінностей та створити нові, які не мають аналогів. Водночас і окрема людина повинна подолати власну інертність, почати жити новим життям, орієнтуватися на нові цінності.

Загалом модерністські погляди характеризують: відмова від минулого як неактуального; прагнення створити універсальний світ, у якому все зводиться до єдиних основ; переконання у тому, що людському розуму доступні абсолютні знання про ці основи світу; прагнення повного використання цього знання в практичній діяльності та віра в те, що це забезпечить людству досягнення щастя; упевненість у пріоритеті сьогодення над минулим, а майбутнього - над сьогоденням; віра в Людину-Деміурга і досягнення прекрасного майбутнього.

Саме модернізм загострив питання поділу культури на масову та елітарну. Носіями елітарної культури виступали ті, хто створював модерністські цінності, хто їх засвоював і перетворював на сенс своїх життєвих настанов. Разом з тим масову культуру в більшості випадків почали ототожнювати з традиційно-консервативними орієнтирами в культурі, життям у системі сталих цінностей.

Модерністське мислення базується на схильності до трансцендентності, метафізичності. Воно занурене у таємничий, внутрішній, складний ірраціональний світ. Цінності модернізму звернені до емоційно-чуттєвого начала, його "пробудження".

У середині XX ст. модерністські світоглядні орієнтири поступаються місцем постмодернізму. Його утвердження пов'язане з посиленням критики капіталізму і розчаруванням у марксистських, комуністичних ідеях, змінами в економіці розвинених країнах з кінця 60-х років, поширенням майнові електронних технологій тощо, переходом від індустріального до постіндустріального інформаційного суспільства. Теоретичні розробки щодо його сутності та особливостей були здійснені в 60-70-х роках у працях Д. Белла, Д. Рісмана, Е. Тоффлера, З. Бжезинського та ін. Основними рисами цього суспільства вважаються: переважання в структурі економіки сфери послуг над виробництвом (промисловістю та сільським господарством); підвищення значущості інтелектуальної праці; якісне збільшення обсягу та значення наукового знання і перетворення його на інформацію; якісні і кількісні зміни інституту масової комунікації: нечуваний вплив на життя суспільства та окремої людини новітніх електронних технологій.

За умов нових життєвих реалій поступово відбувався перелом у свідомості людей. Цей перелом був пов'язаний із розчаруванням у можливості перебудови світу, яке охопило людство наприкінці 60-х років XX ст. Прикладом цього були події у Празі, коли танки "знищили" віру в соціалізм з "людським обличчям"; заворушення у США щодо страхіть, безглуздя війни у В'єтнамі; рух протесту студентської молоді в західноєвропейських країнах, яка вимагала революційної перебудови суспільства, тощо. Але такі вияви протесту зіштовхнулися з чітко організованими діями влади і були придушені. На основі цього зникала віра у здатність людини змінити навколишній світ.

Суттєві новації в галузі науки призвели до зникнення віри в існування загальних принципів, законів, втрати довіри до людського розуму, відмови від раціонального, логічного розуміння світу як стійкого, лінійного, підкореного сумі незмінних законів. На цьому фунті починає панувати ірраціоналізм на основі волі, пристрасті, уяви, домінує емоційне сприйняття світу, формується не світогляд, а світовідчуття. Це позбавляло людину впевненості в абсолютності знань про основи світу, у можливості їх використання задля створення бажаного майбутнього. Суспільство припинило однозначно оцінювати світові події, у ньому одночасно співіснують різні точки зору, в тому числі протилежні, погляди на світ та світові процеси. Дії людей у такій ситуації звільняються від принципів та норм моралі, відповідальності за свій вибір та поведінку. Іронічне ставлення постмодерністської філософії до минулого і сучасного визначають настанови людей. Визнається існування не однієї, а декількох реальностей, зокрема віртуальної, тому й істина не може бути тільки одна, і ставлення до неї не є однозначним.

У культурі постмодернізму головною цінністю визнається свобода в усьому, будь-які норми (моральні, правові тощо) визнаються такими, що тиснуть на людину і обмежують її свободу. Постмодернізм є породженням розчарування у можливостях людства і людини змінити світ, саме людство, природу, власне людину. Розчарування зумовило, як уже зазначалося, іронічне ставлення до можливостей людини, сенсу людського життя, тих науково-технічних досягнень, які дають змогу визначити закономірності розвитку суспільства і природи, позитивних майбутніх перспектив.

У зв'язку з цим постмодерністська людина звертає свій погляд у минуле, в якому знаходить підтвердження що все життя окремої людини, так і людства в цілому повторюється. Іншими словами, сучасне життя наповнене "цитатами" з минулого, тобто цінностями, орієнтирами, які були присутні в культурному просторі попередніх епох (недивно, що значна кількість людей західноєвропейського типу культури звертається до східних релігійних культів, вірить у реінкарнацію, існування перевтілень людини у тварин, птахів тощо). Зміст сучасного і минулого змішаний у світоглядних позиціях людини XX ст.

Численні зміни, калейдоскоп ціннісних спрямувань, відсутність у житті пануючого світоглядного орієнтиру тощо призводять до втрати в сучасному суспільстві власного змісту. Несталість світоглядних настанов, відсутність їх фундаментально-принципових основ сприяли руйнації цілісності людської свідомості, перетворили її на фрагментарну та мозаїчну. Мозаїчність свідомості людини XX ст. органічно поєднана зі сприйняттям життя як гри. Саме гра (а не пошук, творення), процес гри (а не досягнення певного результату), сподівання на випадковість, азарт та розчарування тощо позбавляють життя визначеності, наповнюють її у більшості випадків байдужістю, можуть перетворити її навіть на пародію.

Культурне життя XX ст. визначається не тільки модерністськими та постмодерністськими світоглядними настановами. Воно продовжує базуватися на традиційних, реалістичних світоглядних настановах, домінуванні духовного над матеріальним, закликає людей до творчої діяльності, стимулює прагнення до самовдосконалення.

Для культури Новітньої доби важливими залишаються утвердження загальнолюдських норм моралі, служіння загальнолюдським духовним цінностям, формування гармонійної, цілісної людини, досягнення нею гармонії емоційно-почуттєвого та раціонального. Реалістичні орієнтації в культурі неможливі поза зверненням до минулого, здобутки якого - фундамент створення нових цінностей, а також поза зверненням до сучасних досягнень. Органічне поєднання традицій та новаторства дозволяє зберегти гуманістичний зміст, зміцнити його, враховуючи сучасний контекст.

Людина, що дотримується традиційної (класичної) культури, налаштована на життя в реальному, природному світі, відчуває себе нащадком минулих поколінь, сповнена вірою у власне самовдосконалення та вдосконалення людського світу. Вона не сподівається на те, що отримає допомогу ззовні, а зосереджується на пошуках внутрішніх духовних сил, які дозволять подолати кризовий стан людства.

Реалістичні, модерністські, постмодерністські настанови найбільш яскраво і повно виявлені у мистецтві. Мистецтво втілювало всю гаму плюралістичних поглядів на світ, суспільство, людину, які існували у XX ст., характеризувалося суперечливістю і парадоксальністю, експериментаторством, перебувало в пошуках адекватності світоглядних позицій художній мові та художнім засобам. Модернізм виявляє себе в мистецтві в таких явищах, як символізм, футуризм, дадаїзм, експресіонізм, сюрреалізм, екзистенціалізм, кубізм, абстракціонізм тощо. Постмодерністські ідеї втілюються в хепенінгу, поп-арті, концептуальному мистецтві, перформансі тощо. Реалізм репрезентують у мистецтві соціалістичний реалізм, гіперреалізм, неореалізм та ін.

Постмодерністська культура сприяє формуванню специфічної особистості - це людина-космополіт, людина-інтелектуал, людина-машина, перевантажена інформацією, людина-споживач, людина-маса і водночас людина самотня. Якщо в умовах панування модерністської свідомості для людини були характерними спрямованість у майбутнє і впевненість у власному значенні, віра у свої безмежні можливості, то постмодернізм посилив її відчуженість від світу та інших людей, розбудив у ній агресію, утвердив егоїстичність.

Парадоксальність культури XX ст., як одна з її ознак, дає змогу, з одного боку, вважати що культуру "смертельно хворою", такою, що з кожним кроком наближає людство до загибелі, а з другого - явищем, яке сповнене "муками народження" нової культури, сенс якої є до цього часу невідомим.

Таким чином, культурне життя XX спи позначено насиченістю та різноманіттям динамічних процесів і має такі характеристики: інтегративність, технократизм, відчуження людини від культури, дегуманізація та прагматична спрямованість, глобалізація, стандартизація та масові за ці я, експериментаторство, формування нового типу людської особистості, плюралізм світоглядних настанов, парадоксальність.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >