< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Підстави представництва

Підставою виникнення представництва є юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення правовідносин представника з особою, яку він представляє.

ЦК закріпив широке коло юридичних фактів, які визнаються підставами виникнення представництва.

Відповідно до ч. З ст. 237 ЦК представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Отже, юридичними фактами, з якими закон пов'язує виникнення правовідносин представництва, можуть бути обставини, безпосередньо передбачені законом (наприклад, батьки зобов'язані представляти інтереси своїх неповнолітніх дітей).

Виникнення у представника необхідного повноваження закон пов'язує перш за все з волевиявленням довірителя (особи, яку представляють), а також з іншими юридичними фактами, спеціально вказаними в законі.

Залежно від підстав, на яких грунтується представництво, повноваження представника виступає правом або зобов'язанням. Представника не зобов'язує представництво, яке грунтується на довіреності, але зобов'язує законне й договірне представництво, від здійснення якого він може відмовитися в установленому порядку, якщо інше не передбачено законом (ст. 250, ч. 2 ст. 1008 ЦК).

Суб'єкти представництва

Особливість ефекту представництва полягає в безпосередньому перенесенні на особу, яку представляють, правових наслідків правочинів, вчинених представником, що обумовило ускладнену структуру цих правовідносин.

У відносинах представництва беруть участь три суб'єкти: особа, яку представляють (довіритель), представник і третя особа, з якою у довірителя виникає правовий зв'язок завдяки діям представника.

Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права, зокрема фізична або юридична особа незалежно від наявності в них дієздатності. Представником є фізична або юридична особа, які мають повноваження на здійснення правочину від імені особи, яку представляють. Коло можливих представників є більш вузьким. Представники-фізичні особи, як правило, мають бути повністю дієздатними. Як виняток, представниками можуть бути особи, які лося гл и трудового повноліття, тобто в основному 16-річного віку (ст. 188 КЗпП України). Юридичні особи можуть приймати на себе функції представників, якщо це на суперечить цілям діяльності, визначеним їх статутними документами.

Законодавство містить ряд прямих заборон щодо виконання представницьких функцій окремими суб'єктами права. Так, відповідно до ст. 41 ЦПК України, не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.

Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, які є стороною або третьою особою в справі, або як законні представники (ч. 2 ст. 41 ЦПК).

Третьою особою, з якою довіритель (особа, яку представляють) укладає цивільний правовий договір або вчиняє інший правочин, може виступати також будь-який суб'єкт цивільного права.

Закон лише забороняє представнику вчиняти правочини від імені особи, яку представляють, щодо себе особисто, а також щодо іншої особи, представником якої він одночасно є (ч. З ст. 238 ЦК), за винятком випадків комерційного представництва (ст. 243 ЦК). Наприклад, представник не може сам купити те майно, яке йому доручив довіритель (особа, яку представляють).

Структура правовідносин представництва

При представництві складається три кола відносин: між особою, яку представляють, і представником; між представником і третьою особою; між третьою особою та особою, яку представляють. Перші дві складові цього ланцюга створюють відповідно внутрішню та зовнішню сторони безпосереднього представництва. Відносини між особою, яку представляють, та третьою особою, є результатом здійснення представництва і тому представницькими в точному значенні цього слова вважатися не можуть1.

В юридичній літературі зустрічається й інше трактування відносин представництва, згідно з яким власне представництвом оголошується правовідношення між особою, яку представляють, та третьою особою, а відносини між особою, яку представляють, та представником розглядаються лише як їх передмова3.

Представництво слід відрізняти від суміжних правових конструкцій, зокрема від комісії та агентування. У випадку виступу довіреної особи (комісіонера) в чужих інтересах, але від власного імені, правовідносини з правочинів, вчинених за дорученням із третіми особами, виникають спочатку між довіреною особою і третіми особами. При представництві юридичні результати дій за дорученням виникають безпосередньо в осіб, яких представляють, завдяки виступу довірених осіб від чужого імені. Тому не визнається представником комісіонер, агент чи інша особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, зокрема з метою вчинення правочину, але від власного імені. Слід зазначити, що агентський договір може передбачати виступ агента від свого імені або від імені довірителя (принципала), що вимагає встановлення в кожному конкретному випадку, від чийого імені діяв агент. Агент, який діяв від власного імені, визнається комісіонером, а якщо агент виступав від імені довірителя, на ці відносини поширюються положення про представництво.

Не можна ототожнювати представництво з довірчим управлінням майном. Не поширюються правила про представництво на відносини щодо {довірчого) управління майном відповідно до статей 1029-1045 ЦК та на відносини щодо управління майном відповідно до статей 54 та 72 ЦК, оскільки в таких випадках управитель діє від власного імені та уповноважений вчиняти невизначене коло юридичних і фактичних дій, необхідних для досягнення встановленої установником (довірителем) мети управління майном.

Представництво необхідно відмежовувати від посередництва. Правочини, що вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями виключно в чужих інтересах, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки іншої особи - особи, яку представляють.

За цим критерієм представництво відрізняється від посередництва, оскільки, на відміну від посередника, дії якого лише сприяють укладенню правочину (наприклад, пошук контрагентів, проведення переговорів), вольові дії представника безпосередньо створюють, змінюють і припиняють права та обов'язки.

За вольовою ознакою не визнаються представництвом і дії "рукоприкладача", який не висловлює своєї волі на укладення правочину, а лише допомагає в оформленні правочину, підписує його за особу, яка не може це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад підписує заповіт).

Сфера дії представництва

Відносини між особою, від імені якої діє представник, та представником можуть бути цивільно-правовими (ґрунтуються на цивільно-правовому договорі, виникають з інших підстав, визначених ст. 237 ЦК), тру-до-правовими (ґрунтуються на трудовому договорі) або іншими.

Правила глави 17 ЦК України можуть поширюватися за аналогією права на приватноправові відносини представництва іншої галузевої приналежності, якщо це не суперечить сутності відносин представництва та закону, який регулює відповідні відносини.

Не можуть поширюватися ці норми на відносини, що виникають у процесі здійснення особистих немайнових прав, коли допускається залучення представника.

Так, ч. 4 ст. 285 ЦК допускає можливість присутності при дослідженні причин смерті фізичної особи не тільки членів її сім'ї, а й уповноважених ними осіб. Однак законодавство не містить правил щодо порядку оформлення повноважень на дії під час здійснення майнових прав, що не пов'язані з вчиненням правочинів, та особистих немайнових прав. У цьому заслуговує на увагу обгрунтована в літературі позиція про доцільність у таких випадках застосування, за аналогією, правила про представництво.

Положення ЦК України про представництво поширюються тільки на представництво, в силу якого мають здійснюватися правочини. Вони не поширюються на представництво, що здійснюється в судах (статті 110- 117 ЦПК, ст. 28 ГПК, ст. 52 КПК).

Оскільки відповідно до ч. З ст. 206 ЦК дії на виконання договорів визнаються правочинами, представництвом доцільно визнавати дії на виконання договорів, що здійснюються однією особою від імені іншої.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >