< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Філософська теорія свідомості (феноменологія)

Одним із фундаментальних понять філософії, яке характеризує наявність у людини духовного світу - думок, ідей, почуттів, - є поняття "свідомість". Природа свідомості, її закони і властивості завжди привертали увагу мислителів, письменників, художників. Вчення про свідомість репрезентують теоретичні спроби відповісти на численні її загадки, наявність яких істотно, якісно відрізняє людину від інших, у т. ч. високоорганізованих, живих істот. Серед таких загадок і таємниць - питання про появу, генезу, сутність, структуру, призначення, форми свідомості. Проблемним є і філософське визначення науки про свідомість. Свідомість - процес відображення дійсності мозком людини, який охоплює всі форми психічної діяльності й зумовлює цілеспрямовану діяльність людини. Багаторівневий, розмаїтий характер свідомості зумовлює різні підходи до неї. її розуміння суттєво відрізняється в натуралістичних, природно-еволюційних, діалектико-матеріалістичних, ідеалістичних, соціокультурологічних концепціях. її вивчають і описують різні науки: еволюційна теорія, медицина, фізіологія, психологія, антропологія, кібернетика. Характеристика свідомості як філософської феноменології є досягненням найпоширенішого в сучасній західноєвропейській філософії напряму з'ясування людського світоусвідомлення.

Феноменологія (грец. - те, що з'являється, і logos - . вчення) - наука про свідомість як специфічний вид реальності, духовно-емоційного буття, про явища (феномени) свідомості і їх смисли, які можна аналізувати науково.

Проблема свідомості, її виникнення (природа) настільки складна, що, на думку грузинського філософа М. Мамардашвілі, взагалі "не піддається теоретизації". Однак, починаючи з Нових часів, феномен свідомості активно досліджується, в т. ч. в теоретичному аспекті.

У процесі з'ясування сутності свідомості дослідники наголошують на особливості як специфічному прояві інтелектуальної і чуттєвої життєдіяльності людини, завдяки якій вона одержує знання про навколишню дійсність, інтелектуально усвідомлює її. Ці відомості забезпечуються діяльністю мозку, який перетворює інформацію про зовнішній світ в ідеальні образи, уявлення, поняття, ідеали та інші акти свідомості, надає їх результатам характеристик ідеально-суб'єктивної реальності. Свідомість -- головна, найвища складова психіки як духовної організації людини, сукупності таких душевних якостей індивіда, як здатність мислити і відчувати, пам'ятати і забувати, згадувати і передбачати, любити і ненавидіти.

Найяскравішим виразником і показником людської свідомості є розум - здатність мислити і розуміти (у грецькій філософії - це нус, в латинському варіанті - інтелект). Тільки завдяки йому відбувається такий процедурний акт свідомості як мислення - вищий ступінь людського пізнання, інформаційна діяльність мозку, що набуває якості опосередкованого, узагальненого відображення об'єктивної реальності. У дослідження свідомості свій внесок зробив французький філософ, основоположник європейського класичного раціоналізму, автор вчення про розум Р. Декарт.

Завдяки розуму відбувається процес розуміння - процедура духовно-практичного освоєння, смислового опанування дійсності. Надаючи винятково важливого значення категорії "розуміння", німецький філософ В. Дільтей вважав проблему розуміння найголовнішою у філософії. При цьому предметом розуміння, згідно з Дільтеєм, є життя, "світ людини", її життєвий досвід. Філософія, як зазначає він, не повинна бути умоглядною, відірваною від людини метафізикою, тобто абстрактною дисципліною. Єдиним об'єктом філософської уваги має бути розуміння конкретного життя, яке безпосередньо переживається людиною. Розуміння відбувається в таких формах, як судження (форма логічного міркування) і здоровий глузд (буденне мислення, життєво-практичне міркування). Людині також притаманний практичний розум - здатність до вільного (морального) самовизначення, не пов'язаного безпосередньо з вимогами зовнішньої доцільності. Розум, судження, розуміння, інтелект забезпечують усвідомлення людиною свого Я, самоспоглядання, самовизначення, свідоме формування власного світоставлення як прагматичного, тобто підпорядкованого міркуванням корисності, доцільності, а також зумовленого ціннісними настановами, орієнтаціями, тобто міркуваннями ідеального ряду. Саме ідеальне характеризує сутнісний зміст людської свідомості, забезпечує її існування не лише в індивідуальному, але й у надіндивідуальному (суспільна свідомість) вимірах.

У науковій літературі представлені різні концепції ідеального як специфічної форми відображення дійсності. Усі вони так чи інакше визнають і простежують зв'язок утворення ідеальних форм свідомості з функціонуванням мозку. За даними науки, існування ідеального (такими є психіка і свідомість) забезпечується функціонуванням складних і тонких механізмів мозку. Його 20 млрд клітин, кожна з яких має 8 тис. контактів з іншими клітинами, сприймають і опрацьовують інформацію об'єктивного світу, перетворюють її на "суб'єктивні образи об'єктивного світу", породжують міркування, бажання, прагнення, переживання, емоційні напруги, очікування, надії та сподівання - все, що характеризує світ людської психіки.

Сучасний американський філософ Деніел Деннет (нар. 1942) вважає, що свідомість - це такий процесуальний вид діяльності, коли окремі "інформаційні кадри", які "постачаються" чуттєвими органами, переробляються мозком у цілісну "картину". Тобто свідомість "виробляється", за Деннетом, всім людським організмом, а не окремою його частиною.

Природничі науки прагнуть з'ясувати генезис свідомості, кібернетично змоделювати її механізми, створити "штучний інтелект". Зокрема, еволюційна концепція свідомості, спираючись на принцип відображення як на загальну властивість матерії відтворювати певним об'єктом ознаки і властивості інших об'єктів, що взаємодіють з ним, простежує, як упродовж мільйонів років еволюції жива природа поступово породжувала дедалі складніші форми реагування на зовнішні збудники, тобто такі феномени, як подразливість, чуттєвість, психіку, свідомість. Перехід від елементарних, найпростіших форм відображення до такого складного її вияву як свідомість став якісним стрибком у розвитку природи.

Розмірковуючи над проблемою зв'язку мозку і духу, французький дослідник, природознавець і філософ Б. Морен писав: "Яка онтологічна, логічна і епістомологічна прірва лежить між мозком і духом! Що може мати спільного цей желатиноподібний мозок з думкою, релігією, філософією, добротою, жалісливістю, любов'ю, надією, свободою! Яким чином ця піддатлива маса, настільки ж дивовижна, як черевце королеви термітів, здатна безперервно виношувати промови, роздуми, знання?" ("Дух і мозок"). Тому свідомість, мислення, будучи функціями такої складної, високоорганізованої матерії як мозок, аж ніяк не зводяться у своєму функціонуванні до властивостей цієї матерії. Мозок як матеріальне утворення достатньо різнобічно вивчено. Наука довела, що мозок - це один із органів нервової системи, елементами якої також є нерви, ганглії (нервові вузли), механізми відчуттів, які у сукупності забезпечують сприйняття, аналіз і перероблення інформації (сигнал і в-подразників), відповідні реакції організму. Нервова система людини нараховує 50 млрд нервових клітин (нейронів), з'єднаних між собою мережею контактів (синапсів). Однак залишаються не вивченими механізми функціонування мозку, його здатність сприяти свідомому життю людини.

Свідомість не тотожна психіці. Крім неї, у внутрішньому духовному світі людини існують пласти несвідомого або підсвідомого, які перебувають за межами розуму (сновидіння, сомнамбулізм, "стани неосудності", інстинкти, запорогові почуття). Французький дослідник Л. Бернард, наприклад, нараховує понад 15 тисяч людських інстинктів. Останнім часом суттєво посилилася увага вчених до несвідомого, оскільки віра у всемогутність розуму, свідому і відповідальну поведінку людей (людства) підривається проявами явного нерозум'я, немотивованою агресивністю, імпульсивною псевдоактивністю. До підсвідомого, зокрема, зараховують архетипи.

Психологи досліджують феномен фобії (грец. - страх) - нав'язливого неадекватного стану страху конкретного змісту, що переслідує у певних обставинах людей із вразливою психікою. Науці відомо приблизно 300 фобій. Американські психологи виділяють 57 видів, основні з яких: танатофобія (боязнь смерті), ксенофобія (побоювання незнайомих), назофобія (страх захворіти), фабофобія (побоювання виникнення страху), соціофобія (страх перед публічним виступом), клаустрофобія (побоювання замкнутого простору), агрофобія (боязнь відкритого простору). Найпоширеніші фобії пов'язані зі станом здоров'я. Кількість людей, які страждають на побоювання, збільшується вдвічі в періоди соціальних криз.

Структуру свідомості утворює і така сфера психіки як надсвідоме (інтуїція, осяяння, інсайт, прозріння). Найрозвинутішою в історії філософії є концепція інтуїції та пов'язана з нею течія - інтуїтивізм. Інтуїцією (лат. - уява, споглядання) є здатність до безпосереднього осягнення істини без обґрунтування її певними доказами.

Отже, структуру духовності людини утворюють пласт раціонального (розумне) і пласт ірраціонального (емоції, почуття, інстинкти, які впливають на людину, спосіб її мислення і поведінки). 3. Фройдом і його послідовниками (неофройдизм) доведена важлива роль в життєдіяльності індивіда "неусвідомлених" механізмів.

Філософи, починаючи з піфагорійців, значну увагу приділяли з'ясуванню тих пластів людської психіки, які зумовлювали існування сталих, незмінних у своїй основі (інваріантних) уявлень про цінності, на які людина має орієнтуватися. Давні греки називали їх архетипами - відображенням у глибинах свідомості та структурах психічного життя культурно-історичного досвіду людей, їх багатовікових традицій (міфологеми, образи етико-нормативної свідомості, системи табу, національні ментальності тощо). Архетипи є психологічними залишками досвіду людини, яка закріплює вимоги успадкованих інстинктів і первісних форм регулювання життя родини, роду, спільноти, санкціонує життєвий досвід, який допомагав людям вижити і розвиватися. У філософській концепції швейцарського психолога Карла-Густава Юнга (1875-1961) йдеться про колективне й особистісне несвідоме, яке вплітається у структуру людської психіки як процес взаємодії свідомого і несвідомого начал, як потік окремих актів свідомості й емоцій.

Збагнути природу свідомості, її функціональні особливості можливо на основі пізнання діалектики свідомого і несвідомого в духовному складі людини. Однак і цього недостатньо. Важливо також враховувати, що свідомість є не лише і не стільки природним, скільки соціальним явищем. Соціальна природа свідомості проявляється в тому, що вона є властивістю "розумної людини" (homo sapiens). Виникнення і розвиток свідомості відбувався у процесі історично-суспільного розвитку людини як соціальної істоти, становлення якої здійснювалося завдяки спільній її діяльності з іншими людьми. Тому диференціюють свідомість і за характером її носія (суб'єкта) на: індивідуальну, групову, професійну, етнічну, суспільну. У процесі діяльності з використанням таких комунікаційних засобів, як мова (друга сигнальна система), символіка, інформація, відбувалося створення світу культури (друга природа), людина поступово розвивала свої інтелектуальні, розумові здібності, утворювала різні суспільнозначущі культурні форми свідомості - економічну, моральну, політичну, правову, національну, естетичну, релігійну. Саме культура стала смисловим полем, на якому функціонує і розвивається людська свідомість. Свідомість - це взаємодія Я зі світом, яка розглядається крізь призму культури.

Мислителі по-різному трактують сутність свідомості. В історії філософії сформувались кілька напрямів вивчення її як феномену: екзистенціальний (Ж.-П. Сартр), неопозитивістський (Л. Вітгенштейн), герменевтичний (Г.-Г. Гада-мер), психологічний (3. Фройд), феноменологічний (Б. Гуссерль). Найпоширеніший серед них - феноменологічний.

Головна проблема феноменологічної версії свідомості полягає в подоланні розриву між багатобарвним і різноманітним життєвим світом (Л. Шюц) людини і безбарвним, "знелюдненим" його образом, який продукує свідомість, застосовуючи до нього "сухі" категорії розуму, логіки, науки, наслідком чого є абстрактне "нежиттєве" знання. Гасло феноменологічної теорії свідомості - "назад до речей" (Е. Гуссерль) - виражає прагнення подолати протиставлення об'єкта (зовнішнього) і суб'єкта (внутрішнього). Концепція феноменології зосереджується на проблемі спрямування (інтенції) актів людської думки на певні предмети осмислення. Свідомість людини, адресована зовнішньому світові, відображає його в ідеальних формах ("картина світу"), створює уявлення про світ як про певну реальність (онтологія свідомості). Водночас свідомість може бути і спрямованою на внутрішній світ особистості, реалізуючись як самосвідомість - пізнавальна активність, спрямована на себе.

Механізм самосвідомості протилежний розумінню зовнішнього світу як об'єкта усвідомлення, він передбачає пізнання особистістю власного внутрішнього світу (пізнання власної свідомості). Здатність суб'єкта виокремлювати себе з навколишнього середовища, здійснювати акти самоспостереження, самоідентифікації, самооцінки є сутнісною ознакою свідомості. Вона принципово відрізняє людину від інших живих істот, у яких спостерігаються лише елементи свідомості, зародкові форми інтелекту, хоч нерідко "розум тварин" проявляється досить переконливо.

Поняттю "самосвідомість" близьке філософське поняття "рефлексія" (лат. - обернення назад), яке передбачає звернення свідомості до себе з метою утворення понять "мислення мислення", "пробудження свідомості". Рефлексією вважають тип філософського мислення, спрямований на осмислення і обґрунтування власних думок (самопізнання, розмірковування про власні думки тощо).

Як мислительна процедура рефлексія, зауважив Кант, не має справи з предметами, щоб отримати поняття безпосередньо від них. Процес рефлексії є процедурою співвіднесення елементів мислення і дійсності. Найчастіше під рефлексією розуміють здатність соціальних суб'єктів до самоаналізу. Класичною формулою рефлексії є антична настанова: "Пізнай самого себе". Нерідко рефлексію ототожнюють із самосвідомістю, оскільки її цікавить не зовнішня реальність, а те, як вона відображується у внутрішньому світі суб'єкта, які мислительні процеси вона породжує у сфері його сприйняття.

У процесі взаємодії всіх своїх елементів свідомість виявляє такі сутнісні особливості:

  • а) ідеальність - здатність породжувати уявлення (всі явища суб'єктивної реальності);
  • б) інтенціональність - спрямованість на певні об'єкти, предмети і процеси зовнішнього та внутрішнього щодо людини світів;
  • в) креативність - здатність до творчого моделювання і конструювання бажаного;
  • г) орієнтованість - спроможність визначити найрозумніші і найдоцільніші способи власної поведінки.

Свідомість забезпечує людині не лише "зустріч із світом", але й можливість гідно перебувати в ньому, не боятися світу. Як зауважив Гегель, "хто розумно дивиться на світ, на того і світ дивиться розумно".

Соціальний статус свідомості спричиняє також виникнення ілюзорної, утопічної свідомості, різних видів фантастики і міфотворчості, форми хибної свідомості, до якої, зокрема, зараховують ідеологію.

Здатність свідомості не лише відображати навколишній світ, але й творити його (В. Ленін), можливості мислення утворювати ідеальне (ідеали), віддалятися від повсякденної рутини, зазирати в майбутнє зумовлюють існування "випереджальної свідомості". Ця особливість свідомості забезпечує її проектно-конструктивну функцію, уможливлює постановку цілей, розроблення планів їх здійснення. Вона є основою процесів моделювання, прогностичних методів.

Подолання найнесприятливіших проявів, небажаних, але неминучих форм свідомості, нейтралізація шкідливої для особистості і суспільства поведінки осіб, які піддаються владі "темних" пластів людської психіки або потрапляють під вплив таких витворів свідомості, як расизм, ксенофобія (ворожість до всього чужого), нестриманий гедонізм (пристрасть до задоволення) тощо, забезпечуються культурою знання, освітою, вольовими зусиллями індивіда. У цьому сенсі особливого значення набуває така форма свідомості як здоровий глузд - звичайні уявлення людей про світ (природу, суспільство, політику, людей, себе), які складаються під впливом повсякденного життєвого досвіду, а також зумовлюються певними традиціями, звичаями тощо. Наголошуючи на його значущості, Й.-В. Гете зазначав: "Я особисто завжди намагався зберегти свою свободу від філософії, і точка зору здорового глузду і розсудливості є також і моєю точкою зору".

Функціонування свідомості в усіх її формах і проявах забезпечує особистості можливість здобувати знання про світ, його закономірності, зв'язки, уможливлює постановку цілей, створення і здійснення планів. У структурі філософського знання це призначення свідомості оформилося у великий самостійний розділ - гносеологію.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >