< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Культура Росії XIX ст.

Розвиток російської культури XIX ст. був обумовлений низкою причин: впливом ідей Великої французької буржуазної революції, подіями Вітчизняної війни 1812р.. повстанням декабристів 1825 р., скасуванням кріпацтва (1861 р.), розгортанням визвольного руху тощо. Важливим чинником, що сприяв інтенсивному розвитку культури Росії, було сприйняття досягнень європейської культури, зокрема ідей німецької класичної філософії і французького утопічного соціалізму (на рівні елітарної культури) та водночас збереження національної самобутності і зростання національної свідомості (на рівні культури народу).

Визначальні для європейської культури ідеї Просвітництва в Росії були використані доволі своєрідно - вони стали підґрунтям зміцнення абсолютизму, російської державності та імперської ідеї. Про це свідчить намагання модернізувати і європеїзувати російську державу. Так, на подальшу бюрократизацію управління була спрямована Міністерська реформа, на вдосконалення центрального апарату російської імперії - створення Державної ради та міністерств. Просвітницькі ідеї вступили в Росії в суперечність із державним деспотизмом, консерватизмом одержавленої православної церкви, кріпацтвом, ієрархічною станово-бюрократичною системою як непорушних основ російського життя того часу та водночас із невизнанням цінності людської особистості.

Загострення соціальних суперечностей, що вже існували, та конфліктів актуалізувало потребу в ліберальних реформах, оновленні життя російського суспільства.

Велику роль у цьому оновленні відігравала інтелігенція, яка спочатку формувалася із представників духовенства і дворян, а після скасування кріпацтва - із різночинців (представників різних верств населення - чиновництва, міщанства, купецтва та селянства). Цей прошарок суспільства шукав відповіді на болючі проблеми російського народу, реалізуючи взяту на себе функцію його рятівника, впливав на формування суспільно-політичної думки і розвиток російської національної культури, однак не мав ідеологічного єдинства.

Так, частина інтелігенції, зокрема так звані "західники", дотримувалися думки щодо подальшого розвитку Росії за зразком Західної Європи, їх відрізняли також ліберальні орієнтири, позитивістські і навіть атеїстичні погляди. Для так званих "слов'янофілів" безпосередньою світоглядною основою було православ'я та самобутні традиції російської культури. Ця ідеологічна дискусія, яка набула великого значення для розвитку російської суспільної думки, відбувалася в атмосфері уваги до історичної минувшини, піднесення патріотизму, зростання національної самосвідомості, посилення демократичних тенденцій.

Особливим для Росії XIX ст. було те, що в надрах кріпацтва формувався новий, капіталістичний спосіб виробництва. Після скасування кріпацтва Росія вступила на шлях капіталістичного розвитку Це викликало потребу в розвитку системи освіти, кваліфікованих фахівцях, технічних розробках, наукових дослідженнях тощо. За Статутом навчальних закладів 1804 р. була створена система державних, світських та позастанових, спадкоємно пов'язаних навчальних закладів: приходські школи (училища), повітові училища, губернські гімназії та університети. Були також засновані середні навчальні заклади (ліцеї) для навчання привілейованої молоді: Царськосельський (1811 р.), Ришельєвський (1817 р.) в Одесі, Ніжинський (1820 р.). 1828 р. була проведена ще одна реформа освіти. Новим Статутом було порушено принцип спадкоємності навчання в загальноосвітній школі і встановлено принцип станової освіти. Для навчання дітей нижчих станів призначалися приходські одно клас ні училища; для дітей купців, ремісників тощо - повітові трикласні училища; у гімназіях здобували освіту діти дворян, чиновників, багатих купців. Для підготовки фахівців були відкриті школи при відомствах Міністерства фінансів, Державного майна, Військового, Духовного тощо.

У XIX ст. склалася система вищої освіти - було засновано університети в Дерпті, Вільно, Харкові, Києві, Казані, Одесі та Томську; заснований 1804 р. у Петербурзі Педагогічний інститут було перетворено 1819 р. на університет. Крім університетів були відкриті інші вищі навчальні заклади: виші жіночі курси в Петербурзі, Києві, Москві, Казані, Медико-хірургічна академія, Лазаревський інститут східних мов в Москві. Розширилася мережа професійно-технічних навчальних закладів - у Петербурзі були засновані Інститут інженерів шляхів сполучення, Лісовий інститут, Практичний політехнічний інститут, Інститут цивільних інженерів, Гірський інститут; у Москві -Практична комерційна академія і декілька середніх комерційних училищ, Землеробська школа, приватна Гірничозаводська школа, Технічне училище (нині - МВТУ ім. Баумана). Престижну військову освіту дворянство здобувало в Імператорській військовій академії для підготовки офіцерів Генерального штабу, заснованій 1832 р., а також в Артилерійській та Інженерній академіях, заснованих 1855 р.

Російська система освіти була представлена також різними типами духовних навчальних закладів (православні семінарії, архієрейські школи тощо), середніми школами, недільними школами для дорослих, жіночими навчальними закладами.

Однак, незважаючи на значний розвиток освіти, рівень освіченості населення залишався низьким. Освіта була доступна переважно привілейованим етаноли Купці і міщани найчастіше здобували домашню освіту в дячка або прикажчика з метою навчитися читати, писати та рахувати. Невисоким рівень освіти був і у дрібного провінційного дворянства. Лише незначна частина дворян закінчувала університети, ліцеї, гімназії, кадетські корпуси. Більшість задовольнялася домашньою освітою, що була різною за рівнем. Переважну більшість навчальних закладів було зосереджено в містах, школа була характерним явищем міської культури.

Підвищення загального рівня освіченості населення було пов'язане із поширенням книгодрукування, появою приватних книговидавництв. Особливої популярності набули суспільно-літературні, наукові, відомчі журнали: "Вісник Європи", "Північний вісник", "Син вітчизни", "Телескоп", "Московський телеграф", "Вітчизняні записки", "Сучасник". З 1838 р. у кожній губернії виходила газета "Губернські відомості", у якій, крім офіційних новин, друкувалися господарсько-етнографічні описи, історичні нариси, літературні твори тощо.

У деяких губернських і повітових містах завдяки зусиллям місцевої громадськості, без підтримки уряду були відкриті публічні бібліотеки - своєрідні культурні центри в провінційних містах.

Значну роль у формуванні нового "обличчя" російської культури XIX ст. відігравала наука. Науковими осередками стали Академія наук, університети та численні наукові товариства (Географічне, Математичне, Мінералогічне, Історії старовини Росії тощо). Світового визнання набули відкриття російських учених: у хімії (Д. Менделєєв, О. Бутлеров, М. Бекетов); математиці (Я. Чебишев, О. Ляпунов, С. Ковалевська); географії і етнографії (М. Лазарев, Ф. Беллінсгаузен. Я. Семенов-Тян-Шанський, М. Пржевальський, М. Миклухо-Маклай та ін.).

Великих змін зазнало й російське мистецтво XIX ст.

В архітектурі початок XIX ст. став завершальним періодом у розвитку російського класицизму, що згодом перетворився на ампір. Архітектура ампіру втілювала ідеї могутності держави, військової слави, тому їй були притаманні монументальність, декорування військовою емблематикою архітектурних деталей та інтер'єру. Водночас виразного звучання в архітектурі набули й самобутні національні риси.

У зв'язку з розвитком міської культури особлива увага приділялася формуванню міського архітектурного ансамблю та впорядкуванню містобудування. Було завершено забудову центральних частин Москви, Петербурга, Ярославля, Твері, Владимира, Калуги, Нижнього Новгорода, Смоленська та інших губернських міст. Відомими архітекторами початку XIX ст. були О. Вороніхін, А. Захаров, І. Мартос, В. І. Стасов, 1. Прокоф'єв, Ф. Щедрін, Тома де Томон та ін.

Починаючи з 1830-х років, російська архітектура позначена пануванням еклектичних тенденцій - запозиченням конструктивних, декоративних, орнаментальних ознак зодчества минулих епох (візантійського, давньоруського, готичного, ренесансного, класицистичного, барокового тощо), що відбилося в так званому "псевдоросійському" стилі. Яскравими прикладами споруд у цьому стилі є Храм Христа Спасителя, Великий Кремлівський палац, Збройна палата в Московському Кремлі, паркові павільйони Петродворця, Ісаакієвський собор та ін. У цей час творили архітектори О. Брюллов, А. Штакеншнейдер, А. Монферран та ін.

У XIX ст. скульптура стала органічною частиною міських, палацових і паркових ансамблів. Створювалися пам'ятники відомим історичним особам, скульптурні портрети тощо. Відомими майстрами мистецтва пластики були І. Мартос (пам'ятник Мініну і Пожарському в Москві, скульптури Великого каскаду Петродворця, рельєфи Казанського собору в Петербурзі тощо), Б. Орловський (пам'ятник Кутузову і Барклаю де Толлі в Петербурзі), Ф. Щедрін (скульптурна група на будівлі адміралтейства в Петербурзі), О. Віталі (Тріумфальні ворота в Москві), О. Теребеньов (Атланти портика Нового Ермітажу в Петербурзі) та П. Клодт (кінні групи на Анічковому мості, пам'ятник І. Крилову в Літньому саду, пам'ятник Миколі І на коні на Ісаакієвській площі в Петербурзі) та ін.

Російському живопису XIX ст. притаманне поєднання класицистичних (академічних) і романтичних тенденцій. Із середини XIX ст. домінуючими у живопису стали реалізм і критичний реалізм. Академізму який вирізнявся домінуванням біблійно-міфологічної тематики і поклонінням канонам античного мистецтва, був репрезентований творчістю О. Іванова. О. Єгорова, В. Шебуєва та ін. Найяскравішими художниками романтизму були О. Кіпренський, В. Тропінін, А. Куїнджі, І. Шишкін, І. Левітан, С. Щедрін, І.Айвазовський та ін. Ідеї реалізму та критичного реалізму відбивалися у живопису І.Рєпіна, О. Венеціанова, П. Федотова та ін. Російський живопис XIX ст. відрізняє багатожанровість: поширеними були автопортрет та портрет (І. Крамськой, І. Рєпін, О. Кіпренський), пейзаж (І. Левітан, О. Саврасов, І. Шишкін, А. Куїнджі, І. Айвазовський), історична картина (В. Суріков, М. Ге, К. Брюллов, І. Рєпін, О. Іванов), побутова картина (Г М'ясоєдов. В. Маяковський, П. Федотов).

Новацією мистецького життя Росії ХГХ ст. стало проведення виставок Академією мистецтв, Товариством заохочення мистецтва в Петербурзі, Московським училищем живопису, пластики й архітектури. Відображенням демократичних тенденцій у духовному житті стало заснування 1870 р. Г М'ясоєдовим, В. Перовим, М. Ге та І.Крамським, "Товариства пересувних художніх виставок", метою діяльності якого була організація виставок в різних містах Росії для всіх верств населення. 1852 р. для широкого загалу було відкрито Ермітаж, у якому демонструвалася колекція художніх скарбів імператорської сім'ї.

Розвитку російського декоративно-прикладного мистецтва сприяло відкриття 1825 р. Строгановського училища (нині - Московське вище художньо-промислове училище).

На розвиток російського, зокрема образотворчого, мистецтва суттєво вплинула діяльність колекціонерів та меценатів. Скарбницею національного живопису стала художня Третьяковська галерея в Москві.

Російська література XIX ст., відбивала провідні ідеї часу - патріотизм і гуманізм, осмислювала морально-етичні, соціально-філософські, пізнавально-світоглядні питання. У літературі першої половини XIX спи простежується стрімка зміна художніх спрямувань - класицизму, сентименталізму, романтизму та реалізму.

Настанови класицизму на початку XIX ст. виявилися у творчості видатного поета Г. Державіна. У літературі російського романтизму панували ідеї усвідомлення відповідальності за долю країни, самопожертви заради блага людей - у творчості В. Жуковського, О. Бестужева, К. Рилєєва, В. Кюхельбекера та ін.

З 1830-х років російська література позначена розвитком реалізму, який найбільшою мірою виявився у творчості таких митців, як О. Пушкін, М. Лєрмонтов, А. Фет, А. Майков та ін.

З 1850-х років у літературі панує критичний реалізм. Ідеї поліпшення громадського життя в літературі відобразилися у зверненні до нагальних питань сучасності, болючих проблем російського життя, у критиці недоліків та вад суспільства у творчості таких письменників, як О. Островський, І. Гончаров, М. Некрасов, М. Чернишевський, О. Герцен, О. Купрін, І. Тургенев, Ф. Достоєвський, Л. Толстой та ін.

Кінець XIX - початок XX ст. був часом співіснування в російській літературі реалістичних, натуралістичних, символістських та декадентських спрямувань (у творчості І.Буніна, Л. Андрєєва, А. Чехова, В. Брюсова, Д. Мереожовського, К. Бальмонта, О. Блока та ін.).

XIX ст. - період формування російської національної класичної музичної школи. На її чолі постав М, Глинка, який заклав традиції російської оперної, камерно-вокальної і симфонічної музики на фундаменті поєднання західноєвропейських музичних досягнень і російського фольклору. Ці традиції набули розвитку у творчості О. Даргомижського, П. Чайковського та ін. Новаторство і демократизм творчих спрямувань відрізняли композиторів - представників творчого об'єднання "Могутня купка", до якого увійшли М. Балакірєв, М. Мусоргський, О. Бородін, М. Римський-Корсаков, Ц. Кюї та ін. Новацій-ними тенденціями було відзначено творчість О. Скрябіна, С. Рахманінова, І. Стравінського.

У XIX ст. в Росії утвердилися європейські традиції концертної діяльності, що було пов'язано з діяльністю Російського музичного товариства і відкриттям консерваторій в Петербурзі та в Москві - центрів музичного життя.

У XIX ст. в Росії театр став не тільки частиною світського життя, а громадською трибуною, своєрідною формою вираження суспільної думки. Центрами театрального мистецтва були Петербург та Москва. У цей період відокремилися музичний та драматичний театри. Формування професійного драматичного театру було тісно пов'язано із утвердженням національних традицій у драматургії, режисурі та акторському мистецтві. Склалася плеяда видатних російських акторів - М. Щепкін, П. Мочалов, М. Єрмолова та ін.

Значним імпульсом у розвитку як російського театрального мистецтва, так і світового стали досягнення самобутньої режисерської школи на чолі із К. Станіславським та В. Немировичем-Данченком.

Репертуар театрів у той час складався не тільки із світової класики - творів В. Шекспіра, Ф. Шиллера, Ж.-Б. Мольєра, П. Бомарше, К. Гольдоні, а й із нової російської драматургії. У ній на початку XIX ст. виразно виявилися настанови класицизму та сентименталізму. В комедійному жанрі працювали І.Крилов, О. Шаховський, О. Грибоєдов, М. Хмельницький, у жанрі трагедії - В. Озеров, у жанрі драми - Н. Ільїн, М. Федоров. Утвердження реалізму на російській сцені пов'язане з драматургічною творчістю О. Грибоєдова, О. Пушкіна, М. Гоголя, О. Островського.

Особливим явищем російського театру став водевіль, який почав розвиватися на основі французьких зразків та поступово набув яскраво вираженого національного забарвлення у творчості М. Хмельницького, О. Шаховського, П. Вяземського, Д. Ленського, В. Соллогуба та ін.

Світове визнання російському балету XIX ст. принесла діяльність балетмейстерів К. Дидло, Ж. Перро, М. Петіпа (які працювали в Росії) та танцівниць Є. Істоміної, М. Тальйоні, М. Кшесинської та ін.

Таким чином, основними рисами європейської культури XIX ст. є: критичне переосмислення цінностей попередніх етапів європейської культури; співіснування різних світоглядних настанов, відсутність єдиної пізнавальної і світоглядної домінанти; зародження утилітаризму і технократизму; поступова трансформація антропоцентричної парадигми світобачення в егоцентричну; утвердження наукової картини світу; сцієнтизм;утвердження нового - історичного-мислення (історизму); формування концепції соціальності людини; актуалізація національної проблематики.

XIX ст. у західноєвропейському мистецтві відзначено наявністю різних художніх спрямувань; утвердженням митця як вільного професіонала, який творить, спираючись на власне світобачення, творчі бажання; демократизацією художнього життя; розмаїттям жанрів та засобів виразності

Основними рисами російської культури XIX ст. були подальша європеїзація в поєднанні з національною самобутністю, підвищення національної самосвідомості, патріотизм, історизм, соціальна спрямованість, визнання самоцінності особистості, визначна роль інтелігенції. Мистецтво Росії XIX ст. відрізняють соціальна, філософсько-етична та психологічна спрямованість, інтерес до особистості, високий художній рівень, стрімкий розвиток усіх видів мистецтва, характерні напрями: класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, критичний реалізм, символізм.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >