< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Теорія моди Георга Зіммеля

Німецький філософ і соціолог Георг Зіммель у 1905 році в роботі "Психологія моди" запропонував поняття "ефект просочування". Його суть в тому, що вищі соціальні класи використовують в одязі і аксесуарах певні знаки, щоб підкреслити соціальне становище. Нижчі класи намагаються наблизитися до вищих, і тому копіюють їх одяг або його окремі елементи. Це і є "ефект просочування". Так мода розповсюджується в суспільстві Пізніше послідовники Георга Зіммеля надали поняттю "ефект просочування" економічних рис: вищі соціальні класи можуть дозволити собі за великі гроші відрізнятися від нижчих. Тоді як нижчі, з розвитком кіно, засобів масової інформації, все більше хочуть наслідувати вищим. Промисловість це підтримує. Виробники, починають копіювати ті ж моделі великими партіями, з дешевших тканин за нижчими цінами.

Георг Зіммель атрибутом моди вважає таку статусну цінність як "честь": сутність якої полягає в приєднанні до людей свого кола і класу та відокремлення від нижчих за статусом верств населення. В поведінці людей міркування "честі" і рекомендації моди домінують над міркуваннями зручності Він підкреслює, що більшість людей відчувають до моди емоційний сплав схвалення і заздрості: оскільки володіння багатьма модними товарами може собі дозволити не кожен, ті, хто хотів би ними володіти, але не мають такої можливості, відчувають почуття заздрості В той же час, модні товари не є недосяжними — існує можливість отримання бажаного в результаті "щасливого" збігу обставин. Певною мірою мода є формою самореалізації особистостей, які потребують психологічної підтримки ззовні Навмисна немодність — має той же механізм, тільки із зворотним знаком.

"Небажання слідувати моді може походити від потреби не змішуватися з натовпом, потреби, в основі якої лежить якщо не незалежність від натовпу, то внутрішньо суверенна позиція по відношенню до неї; але вона може бути також проявом слабкості і чутливості, при якій індивід боїться, що йому не вдасться зберегти свою не дуже яскраво виражену індивідуальність, якщо він слідуватиме формам, смаку, законам спільності" (Г.Зіммель).

Не завжди опозиція моді є ознакою сили особи — сильна особистість слідує моді, але при цьому диференційовано відноситься до модних тенденцій, не жертвуючи індивідуальністю.

Концепція статусних груп Макса Вебера

Німецький соціолог, історик, економіст Макс Вебер кінця XIX ст. — початку XX ст. виділив основні чинники, які впливають на нерівність людей в суспільстві

Як і Карл Маркс, Макс Вебер використовує поняття класу. Для його визначення вводиться поняття класового статусу: "Термін "класовий статус" застосовується для визначення типової вірогідності, з якою: а) забезпечення товарами, б) зовнішні умови життя, в) суб'єктивна задоволеність або фрустрація — характерні для індивіда або групи". Отже, на його думку, клас — це група людей, що мають однаковий класовий статус. Він розрізняє наступні класи: а) "клас власників", які отримують дохід від власності; б) "здобуваючий клас", які отримують дохід від продажу робочої сили; в) "соціальний клас", який складається з інтелігенції та фахівців, що мають високий рівень освіти, але не мають власності

Відношення до класу власників ґрунтується на наступних характеристиках: 1) здатності монополізувати придбання дорогих товарів; 2) можливості монопольно контролювати товарну політику; 3) можливості накопичувати власність завдяки неспоживанню доданої вартості; 4) здатності монопольно акумулювати капітал за рахунок контролю над ключовими позиціями в бізнесі; 5) можливості монополізації привілеїв на соціально престижні види освіти і споживання.

Крім того, Макс Вебер виділяв такі поняття:

  • — "середній" клас — ті, хто володіє всіма видами власності або володіє конкурентоспроможністю на ринку праці завдяки відповідній професійній підготовці;
  • — "статусні групи" — ті, доля яких не залежить від можливості купувати на ринку споживчи товари (наприклад, раби). Статусні групи формують особливий спосіб життя: стиль споживання, спілкування, характер укладених шлюбів;
  • — "соціальний статус" — можливості осіб щодо отримання позитивних або негативних привілеїв та престижу, які ґрунтуються на наступних критеріях: а) спосіб життя, б) освіта, в) престиж народження або професії.

Таким чином, Макс Вебер на відміну від Карла Маркса, визначає розділення на класи не тільки наявністю або відсутністю контролю над засобами виробництва, але і соціально-економічними відмінностями, не пов'язаними з власністю.

Біхевіоризм

Американський психолог Джон Уотсон на початку XX ст. заснував новий напрямок психології біхевіоризм (англ. behavior — поведінка). На відміну від пануючого на той час напрямку психології — інтроспекції (самоспостереження), для якого характерним є розгляд внутрішнього світу людини ізольовано від зовнішнього середовища, біхевіоризм розглядав внутрішній стан людини у взаємозв'язку з зовнішнім середовищем.

Біхевіоризм базується на теорії Івана Петровича Павлова, який довів, що поведінка часто є відповіддю, реакцією на стимули зовнішнього середовища. Формула "стимул-реакція" (S — R) є провідною в біхевіоризмі Зв'язок між S і R посилюється, якщо є підкріплення / (S — I — R ). Підкріплення буває негативне (біль, покарання) та позитивне (матеріальні та моральні стимули). Задача психології полягає у тому, щоб знайти стимули які викличуть потрібну реакцію.

Таким чином, особистість — це сукупність поведінкових реакцій, які притаманні людині, організована і відносно стійка система навичок, а передбачення і контроль поведінки залежать від точного визначення зовнішніх умов, які обумовлюють поведінку.

Гештальтпсихологія

Німецькі психологи Макс Вертегеймер, Курт Коффке, Вольфганг Келер на початку XX ст. створили психологічну школу, яка отримала назву гештальтпсихологія. її сутність полягає у тому, що психіку потрібно вивчати з точки зору цілісних структур — гештальтів (нім. Gestalt — форма, образ, структура) — просторово-наочна форма сприйманих предметів, чиї істотні властивості не можна зрозуміти шляхом підсумовування властивостей їх частин.

Гештальтпсихологія виникла з досліджень сприйняття. У центрі її уваги — характерна тенденція психіки сприймати реальність як ціле. Виступаючи проти висунутого традиційною психологією принципу розчленовування свідомості на елементи і побудови з них складних психічних феноменів, вони пропонували ідею цілісності образу і неможливості зведення властивостей цілого до суми властивостей елементів. Предмети, що становлять оточення людини, сприймаються почуттями не у вигляді окремих об'єктів, а як організовані форми. Сприйняття не зводиться до суми відчуттів, а властивості фігури не описуються через властивості частин.

Крістіан фон Еренфельс один з попередників гештальта, на початку XX ст. підкреслював, що "ціле — це якась реальність, відмінна від суми його частин". Одним з яскравих тому прикладів є мелодія, яка пізнається навіть у випадку, якщо вона звучить у специфічній обробці

"Якщо схожість двох явищ (або фізіологічних процесів) обумовлена числом ідентичних елементів і пропорційна йому, то ми маємо справу з сумами. Якщо кореляція між числом ідентичних елементів і ступенем схожості відсутня, а схожість обумовлена функціональними структурами двох цілісних явищ як таких, то ми маємо гештальт" (К.Дункер).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >