< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Уроки Берестейської унії та історії УГКЦ

Що засвідчують уроки, які випливають з досвіду Берестейської унії 1956 р. та всієї історії греко-католицької церкви?

  • 1. Унійна ідея виникає від самого початку розколу єдиної вселенської християнської церкви в 1054 р. Київське християнство, церква в Русі-Україні були відкритими як до православного Сходу, так і до католицького Заходу. Однак ідея церковної унійності — як в історії християнства взагалі, так і в історії Української церкви зокрема — часто затьмарювалася політичними намірами, егоїстичними розрахунками, амбіційними устремліннями. Українська церква не раз ставала заручницею сусідніх держав на Сході, Заході, Півночі, які намагалися утримати її у сфері свого впливу. І все робили для того, щоб не допустити її об'єднання із Вселенською церквою або нав'язати їй таку церковну унію, з допомогою якої можна було б дезорганізувати українську церкву, денаціоналізувати український народ.
  • 2. Берестейська унія мала певні передумови — зовнішні й внутрішні. XVI ст. — епоха Реформації і Контрреформації — для православної церкви в Україні стало найбільш гнітючим періодом її історії. Світський патронат над церквою, неспроможність православних патріархів Сходу оздоровчо впливати на зболений організм Української православної церкви, загроза її латинізації і спольщення українців, політичний тиск Москви, що претендувала на місце і роль "третього Риму" в східному християнстві, — все це вимагало відповідної реформи й динамізації православ'я в Україні. Це розуміли православні єпископи і видатні світські особистості (князь К.Острозький та інші), котрі бачили єдиний вихід у церковній унії, форму проведення якої, однак, розуміли по-різному.
  • 3. Унія як метод і форма об'єднання церков не виправдала себе. Це нині визнають усі церковні авторитети — як православні, так і католицькі, які стоять на позиціях екуменізму. Унія спричинила глибоку релігійну кризу, що вийшла за межі XVI ст., гостро позначилася на всій історії українського народу, викликала довготривалі церковні й національні конфлікти. Однак релігійна боротьба була не зовсім деструктивною. Два релігійні табори, уніати й православні, опинилися перед необхідністю дбати про піднесення освіти, про мобілізацію інтелектуальних сил для літературної політики, розбудови своїх шкіл. Як одні, так і інші стали послуговуватися засобами гуманістичної культури, яка наближала до себе прихильників і противників релігійного об'єднання під зверхністю римського папи. Необхідність виправлення, доповнення, продовження Берестейської унії на новій основі — поєднання обох церков українського народу на засадах створення Київського патріархату, єдиного для православної та греко-католицької спільноти, зрозуміли видатні ієрархи цих церков П.Могила і Й. Рутський, хоча здійснити ці плани тоді не вдалося. Якщо тодішній провід двох українських церков за несприятливих для них умов усе ж таки знаходив шлях до відновлення київського християнства, то чи не може це слугувати за взірець поліпшення міжконфесійних взаємин і зближення та налагодження співпраці всіх українських церков в умовах незалежної Української держави?
  • 4. Греко-католицька церква у своїй майже 400-річній історії мала періоди розвитку й занепаду, динамізації і криз. Для іноземних правлячих структур, під владою котрих перебувала Україна, вона була небажаною, і весь час ними утискувалася. Виразно національний характер Української греко-католицької церкви, її інтеграція в українське суспільство викликали негативну реакцію в усіх поневолювачів українського народу: польської шляхти, католицьких єзуїтів, російського самодержавства, Московської церкви, більшовицького тоталітаризму, державного атеїзму.
  • 5. Греко-католицизм для багатьох поколінь українців після Берестейської унії став традиційною, а згодом національною українською церквою, як і православ'я є національною церквою для частини колишніх греко-католиків, їхніх дітей і онуків, охрещених і вихованих уже православною церквою, яку вони не бажають міняти, щоб повернутися до греко-католицизму. І в цій ситуації потрібна усвідомлена толерантність, повага до конфесійного вибору віруючих. Самою історією визначено бути Україні багатонаціональною й багатоконфесійною державою, а близьким за символом віри християнським церквам — православній і греко-католицькій — співпрацювати для блага всього українського громадянства, української держави.
  • 6. Було б трагічною помилкою з тяжкими наслідками для загальнонаціональної справи як штучно творити якусь "єдину українську церкву", "одну державну релігію", так і розчленити територію України на сфери переважаючого конфесійного впливу: Захід — Українська греко-католицька церква; Схід, Південь — Українська православна церква, підпорядкована Московському патріархові; Центр і Захід — Українська православна церква Київського патріархату і Українська автокефальна православна церква. Водночас було б несправедливо і антидемократично, коли б лише за ознаками підпорядкованості тієї чи іншої церкви або релігійної організації своїм закордонним центрам ставити під сумнів їхню українськість або відмовляти їм у патріотизмі. Вся територія України має бути вільною для функціонування будь-якої української церкви, якщо вона стоїть на засадах християнської моралі, української громадянськості, утвердження соборності Української держави.
  • 7. Нині, на переломному етапі розбудови незалежної Української держави, коли особливо важливою стала проблема національного миру і політичної консолідації суспільства, серед частини віруючих різних сповідань, а також серед духовенства все більшої популярності набуває не ідея "єдиної національної церкви", а ідея українського екуменізму, тобто єднання зусиль усіх конфесій в Україні для розв'язання певних суспільних і релігійних завдань (складовими частинами таких дій можуть бути суспільні гуманітарні акції, підтримка різними заходами, притаманними релігійним організаціям, процесів українського державотворення, навіть спільні канонічно-церковні дії).
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >