Принципи формування технологій вирощування сільськогосподарських культур

Адаптивні системи землеробства реалізуються на практиці через організацію території з відповідним розміщенням культур, сівозмін і технології вирощування сільськогосподарських культур.

Сутність нової технологічної політики, що випливає з адаптивного землеробства, полягає в тому, щоб сприяти товаровиробнику в прийнятті самостійного господарського рішення. Воно може бути здійснене на основі переданих йому пакетів технологій і набору технічних засобів з орієнтацією на перевагу у використанні новітніх досягнень науково-технічного прогресу в системі державного стимулювання.

На відміну від традиційної орієнтації агропромислового виробництва на стандартні технологічні схеми і стандарти набору машин державна технологічна політика в нових умовах, на нашу думку, повинна базуватись на таких принципах:

• • екологізація технологій вирощування сільськогосподарських культур, диференціація їх відповідно до конкретних категорій агроландшафтів у системах адаптивного землеробства;
• • адаптування технологій до різного рівня інтенсифікації агропромислового виробництва, виробничо-ресурсного потенціалу товаровиробника;
• • адаптування технологій до багатоукладності господарювання, різних форм організації праці (особистих, сімейних, колективних);
• • альтернативність, можливість вибору варіантів пакетів технологій, побудованих за принципом послідовного подолання природних факторів, що лімітують вирощування сільськогосподарських культур.

Порівняно не всі технології вирощування польових культур мають пряме експериментальне обґрунтування і побудовані з урахуванням системних зв'язків. Більша їх частина склалась через різні комбінування, наприклад, нові заходи на традиційну агротехніку. Останні обставини нерідко ставали причиною економічних втрат і екологічних протиріч, коли сучасні засоби інтенсифікації, особливо хімізації, застосовувались на фоні традиційних способів обробітку ґрунту, сівби та догляду за посівами.

Використовуючи набутий досвід, необхідно поглиблювати розроблення технологій щодо різних категорій ландшафтів, так і виробничих відношень, враховуючи, зокрема, що виробничо-ресурсний потенціал товаровиробника і рівень його кваліфікації змінюються в значних межах.

Адаптація технологій до природних умов

Вихідним моментом при формуванні технологій вирощування сільськогосподарських культур є агробіологічний паспорт сорту, в якому повинно бути відображено вимоги до умов вирощування, а також відомості про вплив культури на ґрунт у зв'язку з особливостями біології і агротехніки.

Методологія формування технології полягає в послідовному подоланні факторів, що лімітують урожайність культури і якість продукції. Значущість цих факторів проявляється у міру інтенсифікації виробництва, з усуненням одних підвищується значення інших.

Різні поєднання факторів і інтенсивність їх прояву визначають набір технологічних операції, що здійснюються різними засобами (набором робочих органів, машин і т.ін.) як в просторовому, так і в часовому вимірах.

Адаптація технологій до різних рівнів інтенсифікації виробництва

Для вирішення цього завдання необхідна достатньо вагома експериментальна база з урахуванням складності системних зв'язків між виробничо-ресурсним потенціалом, параметрами технологій і урожайністю. Застосування добрив, пестицидів, меліорантів створює передумови для поглиблення спеціалізації сівозмін, мінімізації обробітку ґрунту, зменшення норм висіву насіння, зміщення строків сівби і т.ін.

Безперечно, щодо різного забезпечення виробничими ресурсами, особливо добривами й іншими засобами хімізації, необхідно розробляти різні варіанти технологій.

Виходячи з криволінійної залежності урожайності від забезпечення цими засобами, доцільно орієнтувати розроблення технологій на декілька рівнів інтенсифікації. Якість їх залежить значною мірою від біокліматичного потенціалу.

З метою уніфікації оцінки технологій вирощування сільськогосподарських культур за інтенсивністю запропоновано їх чотири категорії:

• • екстенсивні технології, зорієнтовані на використання природної родючості ґрунту без застосування добрив та інших хімічних засобів або дуже обмежене їх застосування;
• • нормальні технології, що забезпечують усунення гострого дефіциту мінеральних елементів живлення, які перебувають у критичному мінімумі, зорієнтовані на створення і підтримку середнього рівня окультурення ґрунту, запобігаючи їх деградацію (ерозію, дефляцію, забруднення), що відповідають побудові адаптивних систем землеробства;
• • інтенсивні технології, що забезпечують оптимальний рівень мінерального живлення рослин і захисту від бур'янів, шкідників, хвороб, вилягання хлібів. Продуктивність культури при цьому рівні вкладання ресурсів відповідає оптимуму можливого. При цьому забезпечується задана якість продукції;
• • високоінтенсивні технології, розраховані на досягнення максимального прибутку з урахуванням екологічних обмежень техногенезу. При цьому досягають близької до потенційної можливої за сучасного рівня науково-технічного прогресу урожайності культур.

Інтенсивні технології принципово відрізняються від традиційних за набором технічних, агрохімічних, біологічних засобів. Високі технології передбачають не лише забезпечення оптимального рівня мінерального живлення рослин і відповідного захисту від шкідливих організмів, а й якісно відмінні способи передпосівного обробітку ґрунту за допомогою спеціальних машин на однакову глибину, сівалками точної сівби, адекватну систему догляду за посівами з використанням ефективних обприскувачів, збирання врожаю високопродуктивними технічними засобами.

За деяких обставин, що раніше згадувались, викликає інтерес випробування і оцінка альтернативних технологій, зокрема органічного або біологічного землеробства. Порівняльна їх оцінка з інтегрованими технологіями важлива також для адекватного сприйняття їх товаровиробниками.

Розроблення технологій вирощування сільськогосподарських культур повинна здійснюватись в системі багатофакторних дослідів у блоках взаємодії: сівозміни — удобрення — пестициди; строки сівби — норми висіву насіння — удобрення, пестициди та ін. Потім з урахуванням цих досліджень доцільно закладати інтегральні багатофакторні досліди з вивчення взаємодії відібраних сівозмін і систем обробітку ґрунту за різних рівнів інтенсифікації, у тому числі таких, за яких забезпечується максимальна урожайність, тобто виявлення потенціалу агроценозів, максимальний прибуток і окупність вкладів. Методологія такої побудови технологій розроблена, створені відповідні моделі та апробовано у виробничих умовах.

На жаль, високий ступінь інтеграції досліджень в сільськогосподарській науці досягають дуже рідко. Більша частина наукової інформації в землеробстві розпорошена по окремих елементах, ланках, у кращому випадку блоками взаємодії. Тут важливо знайти найлегші способи синтезу фрагментарної інформації для побудови моделей технологій у першому наближенні.

Адаптування технологій до різних форм господарювання

В багатоукладній економіці виникає необхідність диференціації технологій вирощування сільськогосподарських культур до різних форм організації праці, особливо малочисельних колективів. Особливості їх технологічного забезпечення — вузька спеціалізація сівозмін, набір культур з подовженими строками сівби і збирання для зменшення напруження польових робіт, суміщення технологічних операцій з передпосівного обробітку ґрунту, внесення добрив, пестицидів, сівби і т.ін.

Набір технологій розробляють для різних агроекологічних груп земель і різних рівнів інтенсифікації виробництва та категорій товаровиробників на основі нормативів.

Ідентифікація зональної належності об'єкта відбувається відповідно до схеми природного господарського районування земельного фонду. Критерієм підбору або розроблення технологічних операцій виступають природні, економічні фактори і екологічні обмеження. Такі орієнтовні критерії подано в табл. 39.

Підхід технологічного забезпечення землеробства відрізняється від традиційного відмовою від жорстких технологічних схем, багатоваріантністю вибору рішень з урахуванням змін обставин. В межах кожного набору технології вирощування певної культури відрізняються сукупністю заходів з переборювання природних факторів, лімітуючи її продуктивність. Такі моделі повинні бути типовими для окремих ґрунтово-кліматичних зон та регіонів.

Таблиця 39. ОСНОВНІ ФАКТОРИ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОЩУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР В УКРАЇНІ