< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Структура прав власності фірми

Загальновизнаним у теорії трансакційних витрат є те, що приватні права власності відіграють велику роль у забезпеченні збільшення вигід від спеціалізації виробництва. Разом із тим, подільність і відчужуваність приватних прав власності створюють умови для організації спільної виробничої діяльності в межах сучасної корпорації. Цей процес спільного виробництва (не настільки добре формально обґрунтований, але, незважаючи на це, важливий) спирається на розподіл і спеціалізацію окремих компонентів приватних прав власності. Проте в економічній літературі такий метод часто неправильно інтерпретують як поєднувальний з надзвичайними обмеженнями, що зумовлено зниженням ефективності й соціальної допустимості приватних прав власності. Помилковість такого підходу переконує в тому, що потрібно аналізувати природу фірми, особливо корпоративну її форму, яка забезпечує значну частку виробництва економічних благ. Фірму зазвичай розглядають як "чорний ящик", який забезпечує випуск продукції, проте з погляду теорії прав власності вона є сукупністю пов'язаних між собою ресурсів, що належать різним взаємодіючим власникам. Продуктивність команди — головне джерело зростання продуктивності фірми. Продукт є не сумою окремих вкладів кожного окремого ресурсу, який бере участь у виробництві, а неподільною цінністю, що спільно виробляє команда. Отже, у випадку виробництва, яке передбачає спільне використання декількох ресурсів, що перебувають у власності різних суб'єктів, неможливо ідентифікувати або оцінити частину вартості випуску, яку виробив кожен окремий ресурс. Визначити можна тільки вартість граничного продукту кожного ресурсу.

На відміну від управління спеціалізованим виробництвом і обміном, що здійснюють відповідно до принципу порівняльних переваг за допомогою децентралізованих процесів ринкового ціноутворення та підписання угод, продуктивність фірми спирається на довготермінові контракти, які поєднують власників, котрі здійснили інвестиції у ресурси, специфічні для цієї фірми. Зокрема, деякі ресурси є специфічними для певної "команди", оскільки після того, як їх залучають у діяльність фірми, їх альтернативна (ліквідаційна) цінність виявляється набагато нижчою, ніж їх цінність у межах фірми. Це специфічні ресурси фірми, що перебувають у її межах у загальній власності. У протилежному випадку між окремими власниками специфічних ресурсів укладаються контракти, які обмежують використання цих ресурсів спектром альтернатив, що відповідають інтересам груп власників у цілому, а не окремого індивіда. Головна функція таких контрактних обмежень полягає у тому, щоб попередити опортунізм і ''моральний ризик", пов'язаний з діями деяких власників, кожен з яких намагається присвоїти частину тієї частки сукупної квазіренти, яка забезпечена використанням специфічних ресурсів і має належати іншим власникам.

Зрозуміло, що важливі для фірми і ресурси загального характеру, які не втрачають значення зі зміною сфери застосувань. Отже, фірма є групою специфічних ресурсів і деяких ресурсів загального характеру, які пов'язані зобов'язувальними контрактами і зумовлюють неподільну за окремими ресурсами цінність кінцевого продукту. Власники специфічних для певної фірми ресурсів здійснюватимуть найінтенсивніший контроль і моніторинг діяльності та функціонування "команди", адже саме їх виграш чи збитки залежать від успіху або краху фірми. їх часто розглядають як "власників", "роботодавців" або "босів" фірми, хоча фірма — це сукупність ресурсів, що перебувають у власності різних людей.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >