< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ХРОНОЛОГІЯ ІСТОРІЇ



Хронологія або періодизація історії — це встановлення хронологічно послідовних етапів у суспільному розвитку людства. В основу цих етапів мусять бути покладені вирішальні фактори, загальні для всіх країн світу.

Існує безліч хронологічних систем, серед яких ми наводимо три найбільш характерні.

Так, американський історик і етнограф Льюїс Генрі Морган, ґрунтуючись на критерії рівня розвитку продуктивних сил, виділив три епохи в історії людства: дикунства, варварства і цивілізації ("виробництво засобів життя "). Проте Л.Г.Морган не врахував у своїй схемі принципові грані, які відокремлюють етап зрілості первісного суспільства від етапів його становлення і занепаду. Значне розширення в подальшому фактичного матеріалу зробило необхідною розробку нової історичної періодизації первісної історії.

К. Маркс, виходячи з принципу матеріалістичного розуміння історії, поклав в її основу спосіб виробництва, або формаційну концепцію. Тому, за Марксом, історія людства являє собою послідовну зміну суспільно-економічних формацій — первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, комуністичної.

Започаткована К.Марксом періодизація історії людства була сприйнята далеко не всіма суспільствознавцями Заходу.

У цьому посібнику ми пропонуємо таку періодизацію історії:

  • — первісна епоха;
  • — стародавній світ;
  • — середньовіччя;
  • — новий час;
  • — новітній час.

ВИДАТНІ ДОСЛІДНИКИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ТА ЇХ ПОГЛЯДИ

Вивчення історії України почалося давно, однак перетворення історичних знань в науку почалося впродовж XIX ст. Для розвитку наукової історії України в цей час найбільше зробили Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Грушевський. В перші десятиліття XX ст. вивчення історії України продовжили М. Грушевський, Д. Багалій, М. Слабченко, Д. Яворницький, Д.Дорошенко, І. Крип'якевич та інші.

Тенденція до денаціоналізації української історичної науки з особливою силою проявилась в кінці 20-х pp. Була збудована марксистська схема історії України. Найбільшим доробком (за обсягом) українських радянських істориків є восьмитомна (10 книг) "Історія Української РСР". Поруч з наявністю багатьох невідомих документальних даних, узагальнень, імен, томи цієї роботи пронизані марксистсько-ленінською ідеологією, яка особливо пишно розрослася в роки брежнєвського правління. Всупереч всьому деякі радянські історики — І. Гуржій, К. Гуслистий, М. Брайчевський, О. Апанович, Я. Дашкевич, Я.Ісаєвич — писали об'єктивну історію України. В діаспорі історію України розробляли Н.Полонська-Василенко, П. Феденко, Т. Гунчак, О.Пріцак, Л.Винар, О.Оглоблин, С.Томашівський та інші.

Особливістю історії як науки є те, що вона не тільки накопичує факти, а й дає їм оцінку згідно з тією чи іншою історіософською концепцією. Ці проблеми сьогодні є найменш розробленими, а тому найбільш складними для засвоєння студентами.

Наприклад, що таке історія України? Це не тільки історія українського народу, а й половців, держава яких (1050-1240 pp.) зі столицею під назвою Шарукань містилася на території сучасного Харкова. Це й історія Кримського ханства (1450-1783 pp.). Населення цих двох держав увійшло в український етнос, через те їх територія стала українською етнографічною територією протягом XVI-XX століть. Тому українська історіографія має вивчати минуле усіх людських історичних спільнот і держав, що проживали на сучасній українській території, а не обмежуватись тільки державами українського етномовного кола. Це думка такого відомого історика, як О. Пріцак.

Отже, історик княжої доби повинен вивчати не тільки Руську Київську державу, а й Тюрко-Монгольсько-Половецьку державу. Історик козацької доби повинен паралельно і безсторонньо вивчати як державу Війська Запорізького, так і Кримське ханство. У свій час акад. Б.Д.Греков запропонував відмовитися від традиційного спрощеного погляду на кочовиків як на чисто "зовнішню силу" у відношенні до Русі. Кочові орди у відношенні до Русі виступали то найманцями, то федератами, поступово вростали в щоденний побут шляхом змішаних шлюбів і прийняття християнства. Завдяки взаємному звиканню йшла зміна політичних взаємовідносин між половцями і руськими людьми.

Доречно було б згадати, що в середині XVI ст. єдиною українською княжою династією після Рюриковичів були князі Ружинські-Половці. Свій родовід вони вели від половецького хана Тугор-Торкана (помер у 1096 p.), тестя київського великого князя Святослава Ізяславича (1093-1113 рр.).

Продуктом культурної інтеграції з Заходом були: Галицько-Волинське князівство, західноукраїнська "гербова" шляхта, козацька станова держава XVI 1-Х VIII ст. (Гетьманщина), окрема від цієї держави греко-католицька церква. Це все були унікальні явища у патримоніальній православній Східній Європі. Крім того, другою державою на теренах України в той час було Кримське ханство, подібне за своєю структурою до Гетьманщини.

Кримське ханство виникло завдяки розпаду Золотої Орди, коли частина татарських ханів з дозволу князя Вітовта оселилась в Криму. Місцеве населення, яке складалось з українців, італійців, греків та інших народів, стало основою нової держави. Проживаючи впродовж століть поряд, українці і татари не могли не впливати один на одного. Характерно, що як причини формування, так і причини занепаду у XVIII ст., для обох народів було однаковими. Особливо це стосується 1783 року — часу знищення як козацької держави — Гетьманщини, так і Кримського ханства.

Отже, історія України — це не тільки історія українського народу, а й історія усіх держав і народів, що проживали на її території.

Джерела та література

Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.— К.,1991.

Декларація про державний суверенітет України.— К.,1991.

Конституція України.— К., 1996.

Величко Самуїл. Літопис.— К., 1991.

Геродот. История в 9-ти книгах.— Л.,1972.

Грабянка Григорий. Летопись.— К., 1854.

Лев Диакон. История.— М.,1988.

Літопис Руський.— К., 1989.

Літопис Самовидця.— К., 1971.

Прокопий из Кессарии. Война с готами.— М.,1950.

Слово про Ігорів похід.— К., 1974

Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. К., 1993.

Багалій.Д.І. Нарис історії України на соціально-економічному грунті. — Харків., 1993.

БрайчевськиЙ М.Ю. Утвердження християнства на Русі.— К, 1988.

Брайчевський М.Ю. Конспект історії України.— К., 1994.

Грушевський Михайло. Історія України-Руси: В 11 т.— К., 1990.

Грушевский М. Очерк истории украинского народа.— К., 1993.

Добролюбский А.О., Мохненко С.С., Добролюбская Ю.А. Школа "анналов" — "новая историческая наука" — Одесса-Херсон-Москва, 2000.

Добролюбський А.О., Мохненко С.С, Добролюбська Ю.А. "Нариси історії "нової історичної науки". — Одеса-Херсон, 2001. Ефименко А.Я. История украинского народа. — К., 1990. История Русовъ. — К.,1991.

Історія України / Під загальною ред.проф. В. А. Смолія.— К., 1997. Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. — Львів, 1998. Крип'якевич І.П. Історія України. —Львів, 1990. Макарчук С. Писемні джерела з історії України. — Львів, "Світ", 1999.

Полонська-Василенко Н. Історія України. Т.1-2. К., 1995. Чмихов М., Кравченко П.. Черняков І. Археологія та стародавня історія України. — К., 1991.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >