< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Методологія та методи дослідження географи туризму

Сучасні теорії та концепції географії туризму

Дослідження з географії туризму можна розподілити на теоретичні, пов'язані з напрацюванням науково-методичних засад територіальної організації активного відпочинку, та прикладні, основною метою котрих є створення рекомендацій для активізації туристичної діяльності й управління туристичним сектором економіки. У туризмі, як і у всій географічній науці, впродовж тривалого часу використовували описовий метод дослідження. Він був панівним до середини XX ст. На межі 50-60-х років у цій галузі географічної науки почали все ширше послуговуватися методом лінгвістичного аналізу, що в другій половині XX ст. задав важливий науковий напрям дослідження.

З кінця 60-х років XX ст. у рекреаційній географії популярності набув системний підхід, обґрунтований групою московських учених на чолі з В. Преображенським1. У 80-х роках зацікавленість системним багатовимірним аналізом розвитку рекреаційно-туристичної діяльності зменшилась, але він залишився одним із важливих методів дослідження.

Останнім часом з'явилися нові підходи в дослідженні географії туризму, пов'язані з розширенням предмета дослідження, в тому числі географії поведінки, так званої бігейвіористської географії (англ. behavior - поводитися), що охоплює індивідуальні особливості поведінки відпочиваючого, тобто туриста. Такий розвиток досліджень, із наближення географії туризму до предмета вивчення гуманістичної географії, польський учений А. Ковальчик пояснює такими причинами: відсутністю відповідного масиву статистичних даних стосовно поведінки в туризмі; незначною кількістю фундаментальних праць у галузі туризму; міцними зв'язками географії туризму з соціологією та психологією, де бігей-віористський підхід отримав всезагальне визнання; застосуванням нетрадиційних для географії методів дослідження (інтерв'ю, спостереження, анкетування і под.); специфікою предмета дослідження, тісно пов'язаного водночас і з природним, і зі суспільно-культурним середовищем2. Вагомим чинником, на наш погляд, стали також зміни у самому туризмі - колись елітарний і малочисельний туристичний рух у середині XX ст. перетворився на масовий, багатомільйонний, охопивши широкі верстви населення.

У вітчизняній науці теоретичним засадам розвитку географії туризму присвячено небагато праць (М. Крачило, О. Бей-дик, О. Любіцева, М. Мальська, М. Рутинський та ін.), а теорій і концепцій цієї галузі дуже мало. Тому доводиться використовувати переважно розвідки зарубіжних учених. До них належить праця польського вченого А. Ковальчика "Geografнa turyzmu"*. Цікавим дослідженням про вивчення теоретичних питань розвитку туризму вирізняється праця московських туризмознавців Ю. Тьомного і Л. Тьомної4. Одначе вони їх розглядають з позиції розвитку світової торгівлі.

Теорія розвитку туризму безпосередньо пов'язана з теорією стадій економічного зростання, яку розробив американський економіст-історик У. Ростоу6. Згідно з його концепцією, суспільство налічує п'ять стадій зростання: традиційне суспільство; накопичення передумов для піднесення (стартова стадія); стадія піднесення; період досягнення економі-ко-технічної зрілості, тобто стабільності, й період масового споживання. До основних умов функціонування згаданої теорії належить мобілізація внутрішніх та іноземних інвестицій задля прискорення економічного зростання. На думку У. Ростоу, всі розвинуті країни пройшли стадію піднесення і продовжують шлях до самовдосконалення. Інші країни, зокрема ті, що розвиваються, перебувають на стадіях традиційного суспільства або дозрівання передумов для подальшого зростання. Тому в них відсутні внутрішні інвестиції, не створено економічних передумов для інвестування територій, багатих на туристичні ресурси і придатних для розвитку масового туризму. З огляду на це, розвиток туризму й інших галузей і сфер людської діяльності у країнах, які розвиваються, і тих, що не перебувають на стадії економічного піднесення, дуже залежні від рівня інвестування зацікавлених розвинутих країн світу. Отже, розвиток туризму в країні або регіоні з переважанням туристичних ресурсів тісно пов'язаний зі стадією економічного розвитку, тобто зі стадією піднесення, коли створені сприятливі умови для мобілізації внутрішніх та іноземних інвестицій у розвиток туризму. Саме до таких країн, котрі мають значні туристичні ресурси, використовують чималі інвестиції для розвитку туризму і надають якісні послуги іноземним туристам, належать країни Південно-Східної Азії (Індонезія, Таїланд), острівні держави Карибського басейну й Тихого океану, а також Єгипет, Туреччина, Мексика, Бразилія, Марокко, Туніс та ін.

Бурхливий розвиток туризму в розвинутих країнах світу зумовлений тим, що вони вступили в стадію масового споживання, тобто постіндустріального розвитку. Саме сфера туризму забезпечує понад 1/3 споживацьких потреб високороз-винутих суспільств постіндустріального періоду розвитку.

Теорія розвитку туризму концептуально відповідає моделі залежного розвитку у широко популярну на заході ще у 70-х роках XX ст. її заснував відомий аргентинський економіст Р. Пребіш. Згідно зі згаданою моделлю, економічний стан однієї групи країн, які характеризуються вищим рівнем розвитку, зумовлює розвиток іншої групи менш розвинутих країн. Ці відносини залежності зводяться до того, що існують країни, де економіка може успішно розвиватися лише за умови зовнішнього впливу на них розвинутіших країн.

Відповідно до названої концепції, туризм у країнах, котрі розвиваються, може досягти відчутного успіху лише за умови, якщо у цьому будуть зацікавлені високорозвинуті країни. Таким реальним прикладом можна вважати світовий ринок туристичних послуг, що розвивається в умовах конкурентної боротьби. Структура та напрями туристичних послуг окремих країн потрапляють під впливи змін конкуренто-здатності їх турпродукта на світовому ринку. В сучасних умовах на світовому туристичному ринку посилюється позиція транснаціональних корпорацій, які формуються в найрозвинутіших країнах (Велика Британія, СІЛА, Німеччина, Японія, Франція)6. Так, французька фірма "Ассого" що об'єднує 2058 готелів, посідаючи за цим показником четверте місце у світі, керує туристичною діяльністю не лише в Європі, а й у багатьох країнах Африки, Північно-Американського, Карибського і Тихоокеанського макрорегіонів. Через фран-чайзингову систему, тобто за допомогою залучення грошей зі сторони, ці корпорації розвивають сферу туризму в економічно слаборозвинутих країнах значно швидшими темпами, ніж могли б ці країни розвивати його лише власними засобами. Зауважимо, що міжнародні готельні корпорації, розвиваючи туристичний бізнес у країнах третього світу, не завжди впливають на загальний економічний розвиток слаборозвинутих країн. Унаслідок цього, замість зменшення міжрегіональних економічних відмінностей, туризм може стати причиною його поглиблення. На думку М. Оппермана, це відбувається тому, що в зацікавлених регіонах корпорації розвивають туризм винятково задля власної вигоди7. У такому випадку в локальних центрах розвиток туризму може суттєво не впливати на розвиток національного комплексу країни, чи навіть сусідніх територій.

На думку більшості прихильників концепції залежного розвитку, під такий вплив потрапляють лише галузі міжнародного значення. У нашому випадку - це міжнародний туризм та пов'язані з ним галузі. Щоправда, окремі польські дослідники вважають: теорією залежного розвитку можна пояснити певні процеси, які відбуваються у випадку розвитку внутрішнього туризму8. Це відбувається тоді, коли розвиток місцевого туризму пов'язаний з виконанням рішень загальнодержавного значення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >