< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Від індивідуалізму до корпоративізму

Розвиток геостратегічного простору потребує застосування мета принципу організації економічної системи, пов'язаного з корпоративізмом. Корпоративний спосіб організації економічної діяльності в межах відносин, обумовлених фінансомікою, дав змогу сконцентрувати великі капітали в розпорядженні невеликої кількості суб'єктів. Великі організаційні системи здійснюють суттєвий тиск на господарюючі суб'єкти, які оперують капіталами середнього і дрібного масштабу, часто блокуючи процес їх саморозвитку, тому стає очевидним придушення принципу індивідуалізованого розв'язання господарських проблем при формуванні цілісного геоекономічного простору. Для розв'язання цього протиріччя необхідно принцип корпоративізму поширити на всі рівні господарської діяльності, тобто категоріально винести його на мета системний рівень, а процес трансформації геоекономічного простору розглядати з погляду діяльнісно-імперативних корпоративних можливостей.

Для того щоб геоекономічний простір почав функціонувати в корпоративній парадигмі, необхідно здійснити еволюційний перехід, за якого в основу економічної діяльності буде покладено не жорстко детерміновані системні цілепокладання, орієнтовані на досягнення людинорозмірності господарської діяльності, його системної диференціації і самостного розрізнення, а також само відтворення від диференційованих системних утворень.

Як зазначають деякі автори1, ідея корпоративізму вимагає синтезу знань, які забезпечують розвиток контрактних, договірних відносин між людьми, перш за все, крізь призму взаємовигідного обміну. А це, у свою чергу, передбачає цілеспрямоване формування особливого інституційного середовища діяльності економічних суб'єктів, яке реально сприяє досягненню компромісу між інтересами кількох сторін корпоративних відносин. При цьому перспективними є т. зв. креативні форми корпоративних систем.

Ключовим моментом і водночас слабкою ланкою формування корпоративного геоекономічного простору є рівень муніципального утворення, тому вести мову про справжню зміну суспільних відносин можна лише за умови розгортання процесу корпоративного самонавчання населення муніципальних утворень. І в цьому питанні суттєву роль має відігравати держава як гарант мобілізації ресурсів, розвитку здатності муніципальних утворень до саморозвитку, а також створення надійної системи захисту інтересів населення.

Зміна методів господарювання в межах корпоративізації передбачає зміну відносин власності у напрямі домінування корпоративної власності, способу регулювання ринку - у напрямі ринку, який регулює суспільство, а також встановлення корпоративної публічної влади.

Отже, за уважного дослідження загальних тенденцій метасистемного характеру трансформації геоекономічного простору можна вести мову про зародження сучасного типу корпоративної моделі господарювання і відповідного корпоративного управління, тобто реально з'являються ознаки формування нової сучасної постіндустріальної моделі економічного порядку.

Національне і глобальне - модель взаємодії

Під час дослідження характеру взаємодії національного і глобального з метасистемних позицій основною проблемою стає співвідношення всезагального (глобального) і особливого (національного). У разі домінування певної складової геоекономічний простір як метасистема виходить зі стану рівноваги, яка забезпечує поступовий розвиток метасистеми загалом, і продукується стан стагнації. Оскільки геоекономічний простір перебуває у постійному русі через неоднорідність і нерівномірність розвитку його складових, то й модель, за якою вибудовують характер взаємодії глобального і національного, має бути не статичною, а динамічною. Крім того, модель, яка розкриває шляхи пошуку стану взаємодії глобального і національного, має бути креативною. Тут під креативною розуміють здатність моделі до особливого сприйняття ситуації, яке враховує безліч її конкретних проявів і при цьому забезпечує її перероблення саме у творчому, а не шаблонному режимі. Тобто модель має працювати у наближеному до реального часі.

В Україні ще не сформована відповідна теоретико-методологічна база з обґрунтування системи управління процесами розвитку національного господарства в нових умовах ринкового фундаменталізму, а стрімке відкриття економіки України назустріч світовому господарству показало ще й ментальну непідготовленість до сприйняття нової реальності.

У зв'язку з цим одним із основних теоретико-методологічних аспектів є пошук нових методів оцінювання напрямів розвитку через виявлення, параметризацію і визначення місця й ролі відтворювальних процесів на різних господарських рівнях. Складність цієї проблеми обумовлена тим, що дотепер не повною мірою опрацьовані концептуальні підходи, які дають змогу розглядати національну господарську систему як цілісне утворення, здатне до активного саморозвитку. Тут ідеться про необхідність використання синергетичного методологічного інструментарію для аналізу цілісних систем, які само розвиваються, за окремими елементами. Отже, ключовим питанням стає формування високоефективної керуючої системи, яка вибудовується на нових парадигмальних принципах оцінювання функціонування економічної системи загалом.

Метафізичні властивості просторів функціонування економічних категорій тяжіють здебільшого до проблеми управління свідомістю, формування очікувань, розроблення нових технологічних принципів, тобто пов'язані з ідеями і відповідною ідеальною сферою діяльності. Отже, на порядку денному перебуває проблема вивчення метафізичних основ формування просторів управління економічними процесами шляхом обліку змістових просторів (метапросторів), які у підсумку визначають напрям розвитку.

Специфіка методології просторового аналізу полягає у забезпеченні можливості цілісного огляду явища, яке досліджується, одночасно за багатьма напрямами, у т. ч. духовним, культурним, соціальним і природним світом життєдіяльності людини. Найточніше визначення методології просторового аналізу міститься в розкритті змісту категорії "простір", яке дав І. Кант: "простір є... формою зовнішнього споглядання (формальне споглядання), а не дійсний предмет, який можна було б споглядати ззовні". Отже, геоекономічний простір - це простір розгортання категорії управління господарством для кожного конкретного об'єкта, а якщо ширше - суб'єкта господарювання. Важливим фактом є те, що жорсткої системи для виявлення особливостей функціонування такого простору не існує, а є лише принцип його виявлення, який визначається внутрішньою необхідністю ідентифікації, хоча б частково, сукупності причинно-наслідкових зв'язків, які визначають розвиток і знижують при цьому ризик прийняття хибних рішень.

Небезпечним стає процес руйнації унікального просторового модуля національного типу господарювання, який забезпечує етнічну, етнокультурну й етнополітичну самоорганізацію і самостійність.

На сучасному етапі розвитку ключовим моментом є орієнтир на підтримання первинних елементів господарювання як основи економічної безпеки країни загалом. З метафізичних позицій первинні господарські елементи являють собою, у традиційному розумінні, згорнуту форму економіки, яка за певних умов розгортається у складну систему відтворювальних процесів.

Метапростір господарської діяльності становить живий організм, який складають постійно контактуючі поля індивідуумів, які моделюють свій спосіб життя в певних співтовариствах і умовах. Існує певний зв'язок між метапросторовим рівнем розв'язання господарських проблем і реальними формами їх втілення, складність знаходження якого полягає в тому, що реальні форми руху значно менш рухомі, ніж віртуальні.

Сучасні проблеми розвитку простору господарської діяльності в Україні пов'язані з упорядкуванням змістових, ієрархічно підпорядкованих факторів не лише внутрішнього, а й зовнішнього характеру. Історично значущі події, які відбуваються у світі, суттєво впливають на кожну державу. З метапросторових позицій для України головним є процес поступового перетворення її на особливе цілісне метафізичне утворення. Отже, слід очікувати (і це вже починає відбуватися) глибинної перебудови всіх елементів господарської системи. Україні доведеться пройти шлях пошуку адекватної реаліям форми господарської діяльності, а реалії на сьогодні такі, що, з одного боку, економіка України є індустріальною, причому з недостатньо розвинутими ринковими інститутами, а з іншого-змушена контактувати з економіками постіндустріальної епохи. Отже, в організаційному плані має бути розв'язане двояке завдання забезпечення вільного і несуперечливого розвитку економік двох типів. Основою, яка дає можливість продуктивного пошуку виходу з цієї конфліктної ситуації, є розуміння характеру просторової взаємодії капіталів різних видів і значною мірою їх рентостворювальних складових.

Для України перехід на новий теоретико-методологічний стиль обґрунтування господарських рішень є неминучим. І чим швидше будуть освоєні нові для суспільства механізми, які визначають рух господарських систем, тим більшою мірою воно буде убезпечене від неадекватних дій. Господарські рішення мають прийматися на межі взаємодії м'яких і жорстких адаптивних механізмів управління. Творчий аспект полягає у тому, щоб управлінський мета простір формувався на основі гармонійної єдності глобальних і національних інтересів при поєднанні таких факторів, як динамізм, мета технології і традиції.

Спільні напрями коректування розумової діяльності перебувають у площині з'ясування причинно-наслідкових зв'язків між змінами суспільної свідомості і тими реальними соціальними конструкторами, які визначають поведінку суспільства й індивіда. У разі уважного вивчення стає очевидним, що відносини, які встановлюються, виникають не спонтанно, а активно моделюються. Однак ця відома істина має бути доведена до рівня сприйняття відповідними керуючими системами і не лише державними, а й суспільними. Принцип організації цілісного господарського метапростору України, який охоплює основні зв'язки й рівні управління, показано на рис. 1.6 як логіко-змістова модель.

Метапросторова модель функціонування національного господарства

Рас 1.6. Метапросторова модель функціонування національного господарства

Отже, принциповим стає питання ідентифікації управлінських рішень у відповідних виділених просторах. При цьому необхідно враховувати, з одного боку, якісні особливості функціонального простору, вибір якого відбувається відповідно до завдань управління (у цьому разі це виробничий, природно-ресурсний, соціально-економічний простори, хоча їх може бути й більше), а з іншого - облік масштабного рівня функціонального простору (глобальний, національний, регіональний, локальний).

Управлінські рішення для різних масштабних рівнів набувають індивідуальних ознак. Однак важливим стає виявлення не окремого виду управлінської дії, а принцип її узгодження за різними просторовими рівнями функціонування системи як цілісного утворення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >