< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Регулювання міграційних процесів

Імміграційна політика формується за допомогою таких інструментів:

  • 1. Якісні вимоги до іноземної робочої сили:
    • а) наявність сертифіката про освіту. Так, наприклад, в ОАЕ потрібні дипломовані лікарі й середній медичний персонал, в Австралії — фахівці з комп'ютерної техніки з вищою освітою та ін.;
    • б) стаж роботи зі спеціальності. Наприклад, в Австралії приймають фахівців із професійним стажем, не менше 3 років, у США — 5, на Кіпрі — 2 роки.
  • 2. Віковий ценз. Наприклад, в Алжирі вік робітників різних спеціальностей не повинен перевищувати 40 років; Швеція й Норвегія мають гостру потребу в буровиках-нафтовиках 20— 40 років.
  • 3. Стан здоров'я.
  • 4. Обмеження особистісного характеру (так зване соціальне чищення). Наприклад, у США обмежується в'їзд членів комуністичної або будь-якої іншої партії тоталітарного типу. В Ірландії відмовляють іноземцям, раніше засудженим на строк більше одного року.
  • 5. Пряме квотування імпорту робочої сили. Наприклад, співвідношення чисельності іноземців і місцевих працівників на підприємствах у Греції має становити 1:10.
  • 6. Фінансові обмежники. Так, наприклад, у Словаччині прості працівники-мігранти повинні вносити плату за працевлаштування. В Ірландії за дозвіл на роботу протягом 4 місяців треба сплатити мито в розмірі 100 ірландських фунтів.
  • 7. Тимчасові обмежники: у Зімбабве дозвіл на тимчасову роботу видається на строк не більше 5 років, у Польщі — на 0,5, у Норвегії — на 1 рік.
  • 8. Національно-географічні пріоритети: у США з 1924 р. установлена Конгресом структура імміграційних квот, яка була сприятливою для жителів Північно-Західної Європи. Реформа імміграційного законодавства у 1966 р. стимулювала в'їзд вихідців з Азії й Латинської Америки. Однак уже з 1990 р. новий імміграційний закон надає більші можливості для кваліфікованих фахівців із країн Європи.
  • 9. Система санкцій, що діють стосовно незаконних трудящих-мігрантів, осіб, зайнятих незаконним імпортом робочої сили, роботодавців, що незаконно використовують трудящих-мігрантів. Тут передбачаються позбавлення волі або штраф.
  • 10. Програми репатріації, метою яких є стимулювання відпливу трудящих-мігрантів. Використовується, як правило, три види програм:
    • а) програми матеріальної компенсації, які передбачають грошові виплати іммігрантам за передчасне припинення їхньої діяльності;
    • б) програми професійної підготовки з метою полегшення іммігрантам від'їзду на батьківщину і їхнього працевлаштування вдома;
    • в) програми економічної допомоги регіонам масової еміграції.

У цілому кожна країна розробляє свої заходи щодо регулювання припливу й відпливу робочої сили залежно від внутрішньо-економічного становища певної країни. Причому характерною рисою регулювання міграційних процесів є те, що пріоритети у цій галузі віддаються національним державам. Саме національне міграційне законодавство є визначальним у дозволі спірних ситуацій.

Міжнародна організація з міграції (MOM) утворена в 1949 р. як Міжнародна організація у справах біженців (МОБ). Пізніше її повноваження було розширено, а з 1989 р. перейменовано на MOM. Зараз до організації входять 81 держава, з яких 46 — члени, 35 — спостерігачі. У межах цієї організації здійснюється розробка довгострокових програм у сфері регулювання міграційних потоків, надання допомоги з питань організації міграції, технічного співробітництва, запобігання "відпливу умів", дееміграції, надання експертних послуг тощо. Основними функціями MOM, відповідно до уставу, є:

  • — здійснення впорядкованої й запланованої міграції громадян;
  • — переміщення кваліфікованої робочої сили, зокрема членів родини, які можуть сприяти розвитку приймаючих країн;
  • — організація пересування біженців;
  • — надання державам форуму для обміну думками, досвідом і співробітництва.

Зараз MOM більшою мірою регулює якісну, а не кількісну сторону міграції (наприклад, вербування кваліфікованих кадрів, повернення талановитих фахівців на батьківщину). Також MOM надає допомогу біженцям зі Східної Європи в Західну, а з 70-х років розглядає проблему потенційних біженців у Латинській Америці, Африці, Азії.

Основними завданнями MOM є такі: найм на роботу; возз'єднання родин; одержання освіти; короткі туристичні, сімейні, ділові візити (строком до 3 місяців); пошук політичного притулку (за Женевською Конвенцією); повернення громадян на батьківщину, до своїх етнічних коренів; виїзд на постійне проживання.

MOM є єдиною організацією, що має глобальні повноваження, при цьому вона не входить в установи ООН, але тісно з ними співпрацює.

Управління Верховного комісара у справах біженців (УВКБ) при ООН займається питаннями захисту біженців, реалізації довгострокових рішень, насамперед репатріації.

Система постійного спостереження за міграцією (СОПСМІ), що координує діяльність національних імміграційних керувань.

Таким чином, міжнародна міграція робочої сили є сьогодні важливим й одним із найбільш складних аспектів інтернаціоналізації господарського життя. З одного боку, міжнародна міграція робочої сили забезпечує перерозподіл трудових ресурсів відповідно до потреб країн, дає змогу освоювати нові райони, а з іншого - веде до загострення економічних і соціальних суперечностей.

Запитання та завдання для самоконтролю

  • 1. Назвіть основні міжнародні організації, які регулюють соціально-трудові відносини.
  • 2. У чому полягає сутність імміграційної політики?
  • 3. Визначте основні функції Міжнародної організації з міграції населення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >