< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Еллінізм

Подальшого розвитку давньогрецьке мистецтво набуло на етапі еллінізму, який е умовною назвою періоді в Історії грецької культури та культури на територіях Східного Середземномор'я, Передньої Азії та Причорномор'я з часу завоювання їх А. Македонським (334— 324 рр. до н. е.) до 30 р. н. е., коли Рим підкорив Єгипет. Еллінізм характеризується поширенням грецької цивілізації на простір від Сицилії до Індії. Греко-македонські завойовники запровадили у таких давніх східних країнах, як Єгипет, Сирія, Фінікія, Кілікія, Іудея та ін., систему полісно організованих колоній. Грецькі назви, колонади храмів, театри виростали, наче гриби, серед тубільної сільської місцевості. З'явилася велика кількість нових міст. Серед них — славнозвісна Александрія з її модерністським на той час геометричним плануванням, з бібліотекою, що налічувала 700 тис. рукописів (сувоїв пергаменту і папірусів), розкладених за грецьким алфавітом — від альфи до омеги. У цей період бурхливо розвивалися математика, медицина, астрономія, жили Архімед, Евклід, Арістарх Самоський, було введено величезні споруди: Фароський маяк, Колос Родоський тощо. На ґрунті взаємодії грецьких і місцевих традицій у величезній різноликій державі виникло багато художніх шкіл. У мистецтві помітним був потяг до грандіозного, вражаючого, що виявилося, наприклад, у статуї Ніке Самофракійської, зведеної на честь перемоги родоського флоту над ворогами у 306 р. до н. е. Поставлена на п'єдесталі, що нагадував ніс корабля, постать Ніке органічно вписувалась у ландшафт зі скелею, котра зависала над морем. Хітон, що в'ється довкола сильного тіла, відведені назад могутні крила, нестримний порив уперед надавали скульптурі титанічного, тріумфального характеру. Класичними взірцями мистецтва еллінізму є статуя Афродіти з о. Мілос, більш відома під римською назвою Венера Мілоська; вівтар Зевса у Пергамському акрополі, обрамлений барельєфами, майже 130 м завдовжки і 2,3 м завширшки, що зображував битву биків і велетів. Велети гинуть, їх відчай і страждання виражені в їхніх постатях, але вони сповнені благородства та величі духу. Ще один шедевр доби — Пергамський фриз (завдовжки 120 м), на якому зображено боротьбу, богів із гігантами: клубок тіл (люди, леви, собаки), що символізує катастрофу. В елліністичному світогляді руйнується гармонія світу, яка раніше була домінантою свідомості у греків. Зокрема, це виражено у славетній скульптурній групі "Лаокоон", на якій зображена агонія батька та двох його синів, котрих душить морський звір (хоча Лаокон правий, він не може порушувати волю богів).

Індивідуалістична та психологічна культура доби еллінізму орієнтована на людину іншу, ніж класичний грек. Відчужена вже від общини, від простого і невибагливого буття, космополітична і відкрита новому, людина глибше заглядає в себе, оскільки її цікавить світ індивідуального, вона прагне поринути у власні переживання. Тому й культура цього часу зорієнтована саме на еллінів, якими були не лише чистокровні греки. Елліном називали людину будь-якої національності, яка пристала до соціальної верхівки і прийняла культуру греків, розмовляла грецькою, замолоду навчалась у гімназії, вчила напам'ять Гомера, а у зрілі роки відвідувала театр. Еллінство — це належність не до певної земні, країни чи політичного угруповання, а до своєрідної касти, об'єднаної знанням Гомера та Евріпіда, Платона та Демосфена, чистотою грецької мови, тонким "еллінським" смаком.

Проте строката держава Александра Македонського існувала недовго. Після смерті імператора вона швидко розпалася. На її руїнах були створені нові монархії, між якими постійно точилися війни. Найстабільнішими були царства Птолемеїв та Селевкідів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >