< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Суспільство як цілісна система

Суспільство і природа

Перш ніж дати визначення суспільства, варто розмежувати такі гранично широкі поняття, як "природа" і "суспільство", з'ясувати співвідношення між ними, відстежити спроби розв'язання цієї проблеми в історії соціологічної думки.

У попередніх темах ішлося насамперед про суспільство та місце й роль людини в ньому, про розвиток соціології як самостійної науки. Наголошувалося, що саме завдяки розумінню суспільства як якісно нового об'єкта наукового дослідження і стає можливим виникнення соціології, її утвердження у незалежному науковому статусі.

Співвідношення понять "природа" і "суспільство" в позитивістській соціології

На початку виникнення соціології необхідно було чітко окреслити її специфічний предмет, коло досліджуваних явищ. Позитивістсько-натуралістична соціологія середини XIX ст. ще намагалася "вбудувати" соціологію у традиційну схему наук, розглядаючи суспільство як продовження і вищий продукт природи й вимагаючи застосування природничо-наукових методів дослідження до аналізу соціальних процесів. У цих намірах засновники соціології виходили з переконань, що людина і суспільство походженням із природи і на них поширюється дія природних закономірностей. Це дало змогу трактувати соціологію як справжню науку, але водночас суттєво звужувало потенціал та обмежувало поле досліду.

Співвідношення понять "природа" і "суспільство" в класичній соціології

Класична соціологія рішуче відокремлює соціальну реальність від природної, спираючись на відмінний від наведеного вище принципу суспільної та людської винятковості й навіть, як зауважує сучасний американський соціолог С. Клауснер, перервності еволюції між людиною та іншими біологічними істотами. Коріння цього другого принципу сягають ще соціологізму Б. Дюркгайма з його занадто жорстким визначенням предмета соціології як унікальної соціальної реальності, що суттєво відрізняється від усіх інших її різновидів. Це, з одного боку, дозволило підняти соціологію на якісно вищий рівень і зосередити увагу дослідників на специфіці соціального й людського начал, наголосити на неможливості зведення соціального до біологічного, що в майбутньому спричиняє бурхливий розвиток "розуміючої", гуманістичної соціології. Але, з другого боку, такий принцип прямо чи опосередковано вимагає виключення біологічних і фізичних чинників при поясненні соціальних явищ і побудові соціологічних концепцій, розмежування соціокультурного та фізичного середовищ. Як наслідок, останнє стає дедалі менш суттєвим і потрібним для пояснення нових соціальних фактів. У самій же соціології пріоритет здобувають такі її напрями, які досліджують структуру й динаміку соціального прогресу, механізми саморозвитку соціальних систем; при цьому ціна такого поступу, його залежність від стану біофізичного середовища або довкілля до уваги зазвичай не беруться.

Парадигма людської винятковості

Представники сучасної американської соціології В. Каттон та Р. Данлеп акцентують, що у XX ст. сформувалася так звана парадигма людської винятковості, або глибоко антропоцентричний (тобто скерований виключно на людину), надміру оптимістичний та антиекологічний до вивчення суспільних явищ. Його суть полягає у трактуванні людських суспільств як таких, що нібито не підлягають екологічним обмеженням і залежностям, й формулюється він у таких положеннях:

  • - люди суттєво відрізняються від усіх живих істот, над якими вони домінують;
  • - людина - господар своєї долі, вона обирає цілі й може робити все, аби їх досягти;
  • - соціальні й культурні чинники (включно з технологіями) є головними причинами людської діяльності;
  • - соціокультурне середовище є визначальним, тоді як біофізичним середовищем можна знехтувати;
  • - соціальний і технологічний поступ може тривати нескінченно, роблячи врешті всі соціальні проблеми такими, що їх можна вирішити і розв'язати за допомогою науки і техніки, нових технологій.

Нова екологічна парадигма

Утім, сучасний стан суспільства, людини та середовища їхнього розвитку доводять, що не можна ані ототожнювати поняття "природа" і "суспільство", "природне" і "соціальне", ані абсолютно їх розривати, протиставляти. Свою неспроможність виявили і повний відрив людини та суспільства від своїх природних основ, і абсолютизація місця й ролі біологічного на шкоду соціальному. У виникненні такого переконання велику роль відіграють очевидна деградація навколишнього світу, зростаючий дефіцит природних ресурсів, занепокоєність населення планети станом довкілля, численні екологічні аварії та катастрофи на зразок Чорнобильської, поява соціальних конфліктів на екологічному ґрунті тощо. Численні громадські організації екологічного напряму вже давно називають факти, які засвідчують наближення глобальної екологічної кризи (далі - ГЕК). Серед них найвідоміший Римський клуб, створений ще 1968 р. італійським економістом і громадським діячем А. Печчеї з метою досліджень причин виникнення і шляхів вирішення екологічних проблем. З часу заснування Римського клубу для нього було підготовано понад 20 доповідей, найвідомішою з яких стала доповідь групи Д. Мідоуза 1972 р. Саме в цій доповіді містився шокуючий для світу вирок: людська цивілізація має невдовзі загинути внаслідок досягнення нею межі зростання, яка зумовлена вичерпаністю мінеральних ресурсів і земель, придатних для сільськогосподарської діяльності, а також забрудненням довкілля.

Прояви глобальної екологічної кризи

Найяскравіші прояви та ілюстрації ГЕК подані нижче:

  • - шалено високі темпи використання енергії та вичерпання природних ресурсів, з яких вона видобувається (якщо в доіндустріальному суспільстві для створення продуктів, що містили 100 калорій, людина витрачала лише 1 калорію, то нині з цією метою при вирощуванні фруктів вона витрачає від 50 до 1 тис, кал., при виробництві яловичини - 3,5 тис. кал., при вирощуванні овочів у теплицях - відповідно 50 тис. кал. Споживання традиційних корисних копалин підійшло до межі їх розвіданих запасів, а використання покладів найрідкісніших металів - цинку, хрому, міді, магнію, молібдену тощо - протягом XX ст. зросло у 2-8 тис. разів. їхній видобуток вимагає колосальних витрат енергії і супроводжується руйнуванням гігантських мас породи: так, для виготовлення однієї десятиграмової золотої обручки нині використовується близько 3 т природних компонентів);
  • - неекономне використання енергії (лише 20 % спалюваного бензину приводить у рух колеса автомобіля, тоді як решта губиться при роботі двигуна; лише 10 % електроенергії йде на розігрівання спіралі у жарівці, а решта працює на глобальне потепління тощо);
  • -різке скорочення площі земель, придатних для ведення сільського господарства (за останні 30 років придатні для використання землі в розрахунку на душу населення скоротилися вдвічі);
  • - збільшення рівня вуглецю в атмосфері, що призводить до утворення так званого парникового ефекту, потепління клімату і врешті-решт до глобальних змін погоди з її зростаючою непередбачуваністю (протягом тих самих 80 років рівень вуглецю в атмосфері зріс більш як на 20%);
  • - знищення й зникнення багатьох видів живих істот (щодня в світі щезає майже 20 видів таких істот - птахів, комах, звірів, рослин, риб - і ці цифри на початку XXI ст. можуть зрости до 50 на день);
  • - збільшення неліквідних відходів і сміття, які важко піддаються переробці та утилізації (нині 99 % матеріалів, які використовуються для виготовлення споживчих товарів, перетворюється на відходи за проміжок часу менший, ніж в тижнів після їх продажу; водночас не існує безпечних технологій їх переробки або видів мікроорганізмів, які б розкладали ці відходи швидко, перетворюючи їх на нешкідливі органічні складники) тощо.

Усі ці та інші негативні явища поволі підводять людську цивілізацію до тієї межі, переступивши через яку виникає загроза самому її існуванню разом з існуванням людини; наближається, за означенням А. Пуанкаре, біфуркація (від лат. bifurcus - роздвоєний), за термінологією Р. Тома - катастрофа біосфери.

Фактор-4

Безперечно, наведені міркування не мають суто алярмічного або вкрай песимістичного характеру. В одній з останніх доповідей Римському клубові ідеться про те, що розвинені країни шукають і знаходять досить ефективні вирішення екологічних проблем. Запровадження якісно нових технологій дає змогу, за розрахунками авторів доповіді Вайцзеккера Е. фон, А. та X. Ловіясів, жити вдвічі заможніше, витрачаючи лише половину ресурсів (так званий Фактор-4).

Водночас нині в соціології виникає й утверджується такий напрям, як альтернативна соціологія, побудована на новій екологічній парадигмі, що докорінно відрізняється від донедавна домінуючої. У західній соціологічній літературі вона отримала назву "інвайронментальної (від англ. environment - довкілля) соціології". Російський соціолог О. Яницький уявляє протилежність цих двох парадигм таким чином (табл. 5).

Коеволюція природи і суспільства

Дедалі більше вчених пропонує запровадити такий розвиток людства, який не руйнує стабільності біосфери та забезпечує її збереження в межах існуючого каналу еволюції. Один з них, академік М. Моїсеєв, запровадив до наукового обігу поняття "коеволюція". Йдеться про таку поведінку людства, таку адаптацію його діяльності до природних процесів у біосфері, котра зберігатиме або сприятиме збереженню й поліпшенню теперішнього стану біосфери та унеможливить загрозу її наближення до небезпечної межі біфуркації або катастрофи. М. Моїсеєв

Таблиця 6. Порівняння соціальної та економічної парадигми (за О. Яницьким)

з/п

Домінуюча соціальна парадигма

Нова екологічна парадигма

1.

Низька цінність природи:

  • - природа існує для виробництва благ;
  • - панування людини над природою;
  • - надання переваги економічному зростанню

Висока цінність природи:

  • - природа є цінною сама по собі;
  • - гармонія людини і природи;
  • - надання переваги захисту довкіл ля

2.

Співчуття лише до тих, хто поруч і близький:

  • - експлуатація людиною інших істот для задоволення своїх потреб;
  • - байдужість до клопотів і потреб інших людей;
  • - інтерес лише до проблем свого покоління

Співчуття як життєвий принцип стосовно:

  • - інших живих істот;
  • - інших людей;
  • - інших поколінь

3.

Згода на ризик із метою досягнення багатства:

  • - наука, техніка і технології суть величезне благо для людей;
  • - швидкий розвиток атомної енергетики;
  • - пріоритет добувним ресурсозатратним технологіям;
  • - применшення значення регулювання, використання ринкових механізмів, індивідуальна відповідальність за ризик

Продумане планування і дії з метою уникнення ризику:

  • - наука, техніка і технології не завжди благо;
  • - "ні" дальшому розвиткові атомної енергетики;
  • - пріоритет ресурсозберігаючим технологіям;
  • - державне регулювання з метою захисту природи і людини, їх взаємна відповідальність

4.

Зростання без обмежень:

  • - природні ресурси невичерпні;
  • - проблеми перенаселення не існує;
  • - пріоритет виробництву і споживанню

Обмежене зростання:

  • - природні ресурси обмежені;
  • - треба обмежити зростання кількості населення планети;
  • - пріоритет збереженню

5.

Збереження традиційного суспільства:

  • - люди по-хижацьки руйнують природу і свій організм;
  • - ієрархія та ефективність

Потреба в якісно новому суспільстві:

  • - люди в міру використовують природу;
  • - відкритість і співучасть

6.

Домінуюча соціальна програма:

  • - надання переваги ринку;
  • - змагання і конкуренція;
  • -- стилі життя, які є складними і швидко-замінними;
  • - праця з метою задоволення економічних потреб

Нова соціальна програма:

  • - надання переваги суспільному благові;
  • - кооперування;
  • - прості стилі життя;
  • - у праці головне - задоволення нею

7.

Стара політика:

  • - експертиза;
  • - надання переваги механізмам ринкового контролю;
  • - відмова від прямих дій, використання існуючих соціальних інститутів;
  • - збереження старої, "право-лівої" політико-партійної структури

Нова політика:

  • - консультації та співучасть;
  • - надання переваги передбаченню і плануванню;
  • - готовність до прямих дій;
  • - нова політико-партійна структура, орієнтована на нові проблеми

зазначає, що для такої коеволюції природи і суспільства принципово не досить подолати ГЕК суто технічними заходами. Потрібно, на його думку, якісно змінити антропологічне навантаження на біосферу, а отже, перебудувати й саме суспільство. Це не буде управлінням у звичайному сенсі цього слова; у таких надскладних системах, якими є суспільство і біотичні системи, воно не буде достатньо ефективним. Це має бути "напрямний, скеровуючий розвиток", де, звичайно, матимуть місце й зусилля щодо створення і вдосконалення техніки й технологій. Однак головна увага зосереджуватиметься в гуманітарній сфері: як жити далі, як перебудувати суспільство, змінити палітру потреб, визначати максимально припустимі навантаження на біосферу й узгоджувати з ними життєдіяльність людства. Ці питання й будуть основними проблемами і науки, і освіти, і конкретної життєвої практики.

Суперсистема соціобіотехносфери

Як бачимо, ці парадигми не обмежуються лише проблематикою відносин природи і суспільства. З них випливає, наприклад, нове бачення соціального устрою і політичних процесів, а це породжує потребу перегляду багатьох фундаментальних основ соціології як науки загалом. У недалекому минулому, та й нині, соціологічний аналіз скеровувався передусім на вивчення наслідків втручання людини у природу. Навіть Чорнобильська аварія, найбільша у XX ст., яка мала велетенський безпосередній вплив на життя десятків мільйонів людей, у соціології отримала своє висвітлення лише у серії емпіричних досліджень соціальних наслідків цієї катастрофи. Тому нині соціологічний аналіз повинен дедалі більше спрямовуватися на ідею цілісної соціобіотехносфери як глобальної суперсистеми, в якій людське суспільство - лише одна зі складових частин системи.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >