Сутність та характеристика трудоресурсного потенціалу

Розвиток країни в новій соціально-економічній ситуації, пов'язаний з переходом економіки на інтенсивний шлях розвитку, привів до зміни поглядів на місце людини в суспільному виробництві та виникнення у 80-х роках минулого століття поняття "трудо-ресурсний потенціал" як інтегральної динамічної системи, яка включає демографічну, економічну і соціальну підсистеми, об'єднані спільністю трудової діяльності. Впровадження в науковий обіг поняття "трудо-ресурсний потенціал" означало перегляд оцінки ролі особистості у виробничому процесі, визнання значення накопиченого у суспільстві інтелектуального та освітнього потенціалу.

Трудо-ресурсний потенціал (ТРП) — це узагальнююча характеристика кількості та якості сукупних здатностей до праці працездатного населення, до участі у суспільно корисній діяльності. ТРП характеризується кількісними та якісними параметрами. Кількісна сторона трудо-ресурсного потенціалу визначається демографічними факторами (природним приростом; рухливістю (міграцією); чисельністю працездатного населення; статевовіковою структурою; кількістю робочого часу, відпрацьованого працездатним населенням; чисельністю безробітних; потребами виробництва у робочій силі та можливостями задоволення потреб працездатного населення у праці).

Основними показниками руху населення відображається такими сумарними показниками:

• — природний приріст — визначається як різниця між кількістю народжених та тих, хто помер у певний період часу;
• — сальдо міграції — визначається як різниця між кількістю тих, хто прибув до регіону, та тих, хто вибув з нього за певний період часу;
• — загальне збільшення населення — сума народжених у регіоні та тих, хто прибув до нього за певний період часу;
• — загальне зменшення населення — сума кількості померлих в регіоні та тих, хто вибув з нього за певний період часу;
• — загальна динаміка населення — сума показників загального збільшення та зменшення, або природного приросту, та сальдо міграції населення регіону.

Поряд з абсолютними показниками застосовують відносні показники руху населення у вигляді так званих демографічних коефіцієнтів: коефіцієнти народжуваності, смертності, природного приросту і т.д Демографічні коефіцієнти показують кількість народжених, померлих, природного приросту і т.д. у розрахунку на 1тисячу жителів і обчислюються у проміле ( /00).

Варто зауважити, що аналіз сучасних відновлюваних процесів в Україні показав наступне: 1) показник народжуваності населення постійно зменшується (у 1940 р. -27,3 0/00; у 1985р. — 15,00/00; у 2005р. — 9,00/00; у 2010 р. — 100,8 0/0а у 2011 р. — 11,00/00); 2) смертність зростає і в 2005 р. склала 16,6 /00особливо високий показник дитячої смертності — 20050р. — 10,00/00 (у т.ч. у міських поселеннях — 9,40/0, а в сільських — 11,2/00) і друга особливість заключається в тому, що коефіцієнт смертності чоловіків у 3,5 — 4 рази вищий від відповідного показника у жінок у віці повної працездатності (20-44 роки). Серед причин смертності на першому місці хвороби системи кровообігу, на другому — новоутворення як результат не здорової екології і на третьому — нещасні випадки, отруєння і травми (в першу чергу травми як наслідок ДТП).

Таким чином, за віковою структурою населення Україна відноситься до "старіючих" країн. Основними причинами даної соціально-демографічної проблеми фахівці вважають: а) тривале збереження низьких показників народжуваності, що не забезпечували навіть простого відтворення населення; б) успіхи охорони здоров'я, які дозволяють продовжити тривалість життя людей та приводить до збільшення абсолютної чисельності осіб похилого віку; в) порівняно високі показники передчасної смертності людей працездатного віку; г) від'ємне міграційне сальдо (виїжджають з країни на роботу чи навчання переважно молоді люди, а повертаються особи старшого, часто навіть пенсійного віку); д) порівняно різко підвищилась участь жінок у господарській та культурній діяльності, що з одного боку збільшує дохід для проживання і відволікає від можливості народжувати і виховувати дітей; е) висока боротьба лікарів за виживання новонароджених за допомогою ліків призводить до появи нездорового покоління фізично малоздатного продовжити потомство (тобто, виживають, але живуть не довго і не продуктивно); ж) широке захоплення молодого покоління у навчальний процес і кар'єрний ріст відтягують відтворення покоління на більш пізніший вік, що зв'язано з ризиком для здоров'я як пізні роди.

Якісними характеристиками ТРП є : стан здоров'я, загальноосвітній та професійно-кваліфікаційний рівень, схильність носіїв праці до мобільності, конкурентоспроможності робочої сили та ін. Якість трудо-ресурсного потенціалу-поняття відносне, воно розкривається у параметрах і компонентах таких, як: якість працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного працівника або робочої сили. Якісна визначеність ТРП формується під дією потреб виробництва, попиту на робочу силу на основі розвитку системи загальної та професійної освіти та виховання. Особливо в умовах активного розвитку "економіки знань" зростає роль освіти в поліпшенні якості трудо-ресурсного потенціалу (табл. 4.3). Рівень розвитку інтелектуальної компоненти країни значною мірою зумовлює його спроможність формувати інтелектуальну еліту якнайактивніше " ядро " суспільства, що є головним носієм та генератором знань, передового науково-технічного, суспільного, політичного та іншого досвіду. Формування інтелектуальної еліти у всіх сферах діяльності сприяє підвищенню рівня освіченості, інтелектуалізації всього суспільства, а отже, його здатності до сприйняття інновацій.

Таблиця 4.3. Головні характеристики системи освіти за типами суспільств

Як видно з таблиці 4.3 різниця в характеристиках індустріального та постіндустріального суспільств дуже значна. В сучасних умовах, коли більшість розвинених країн знаходиться на шляху від індустріального до постіндустріального (та навіть інформаційного, "нового") суспільства, відбувається переорієнтація економічних видатків держави на ринках праці, збільшення частки фінансування освіти та підвищення кваліфікації кадрів, подовження термінів навчання студентів, розширення спектра спеціальностей та дисциплін ВНЗ, а також професійних навчальних закладів.

З метою відображення зростаючого значення кваліфікованої праці та інтелектуальної діяльності для відтворення суспільного життя останнім часом в економічній думці активно використовується поняття "людський капітал" як сукупність знань, здібностей і кваліфікації, здатність кваліфікованої робочої сили створювати прибуток, та "інтелектуальний капітал" для характеристики інтелектуального потенціалу (рис.4.5), застосованого в економіці.

Застосування таких понять є визнанням того, що активізація творчого потенціалу людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання, найважливішим ресурсом як окремої корпорації, так і суспільства у цілому. На думку одного із фундаторів теорії людського капіталу П. Друкера "найбільш цінним капіталом компанії XX століття було її виробниче обладнання, а в XXI столітті найбільш цінним капіталом компанії, як комерційної, так і не комерційної, стануть працівники, які займаються інтелектуальною працею [6]. Тобто трудо-ресурсний потенціал (ТРП) є найважливішою й найактивнішою складовою економічного потенціалу країни. Інші його складники — засоби виробництва, природні ресурси — стають реальними продуктивними силами лише за умови прикладання до них живої праці. Під ТРП слід розуміти максимально можливі здібності людини до живої праці, якими володіє індивід, колектив і суспільство. Щоб повніше і глибше зрозуміти категорію ТРП, потрібно з'ясувати співвідношення таких понять: робоча сила — трудові ресурси — трудовий потенціал — людський капітал — людський капітал.

Рис. 4.5. Структура інтелектуального потенціалу суспільства

Класичне визначення робочої сили дав Карл Маркс: робоча сила, або здібність до праці — це сукупність фізичних і духовних сил, які людина використовує у виробництві споживних вартостей (життєвих благ). А.Маршалл доповнив ці риси робочої сили, виокремивши та підкресливши моральні сили. Категорію "трудові ресурси" вперше в 1920-х роках увів в економічну науку й господарчу практику видатний радянський економіст С.Г.Струмилін, щоб розробити плановий баланс праці на першу п'ятирічку (1928-1933 рр.). Під трудовими ресурсами слід розуміти працездатну частину населення, що має необхідні здоров'я, знання, здібності, навички та досвід для виконання тієї чи іншої роботи.

Поняття трудового потенціалу (ТП) вперше з'явилось в економічній науці в 1970 р. у збірнику праць Інституту економіки АН СРСР "Использование трудового потенциала". ТП має кількісну і якісну характеристику. У кількісному плані ТП рівний добутку чисельності працездатного населення на законодавчо встановлену тривалість робочого дня. Кількісно ТП і трудові ресурси співпадають. Але в якісному сенсі трудовий потенціал характеризує продуктивні можливості людини повніше, ніж трудові ресурси, охоплюючи і творчість, і прагнення до інноваційності, і моральні властивості — наполегливість і чесне виконання укладених угод. Близьким до ТП є поняття людський капітал. Його концепція виникла на Заході на початку 1960-х років, коли було видано перші праці засновників цієї концепції Г.Беккера (1962-1964 рр.) і Т.Шульца (1961-1964 рр.). Людський капітал — це нагромаджений людиною запас здоров'я, знань, умінь, навичок, мотивацій, намагань та інших продуктивних здібностей, що використовуються у виробництві товарів і послуг. Цей капітал характеризують: 1) як результат інвестицій у людину; 2) як чинник продуктивності праці; 3) як джерело доходів. За умов ринково-капіталістичної економіки людський капітал є найбільш адекватною формою трудового потенціалу. Проте в історичному і логічному плані категорія ТП — ширше за людський капітал.

У сучасних умовах постіндустріальної стадії розвитку економіки ТП переростає у людський потенціал. Термін "людський потенціал" як і " людський розвиток" введений у широке застосування Програмою ПР ООН у 1990 р. Згідно з нею головною метою суспільного прогресу є розвиток людського потенціалу (ЛП), забезпечення народу тривалого здорового і гідного життя. Розвинута людина — основа національного багатства. ЛП — це сукупність фізико-біологічних, інтелектуально-культурних і духовно-моральних якостей та цінностей людини, що виступає у двоїстому значенні: як мета суспільного прогресу і як вирішальний засіб розвитку соціуму. Однак потрібно визначити економічно активне населення (ЕАН) і економічно неактивне населення (ЕНН).

ЕАН складають працездатні особи 15-70 років, як забезпечують пропозицію праці для виробництва товарів і послуг. Вони утворюють дві групи: зайняте економічною діяльністю населення і безробітні. Решту населення у віці 15-70 років становить ЕНН: це учні та студенти денних відділень навчальних закладів, пенсіонери, домогосподарки, особи, що мають достатній дохід і не хочуть працювати, та ін.

Більш детально розкриває категорію трудового потенціалу його структура. Слід відрізняти ТП на мікро- і макрорівні. Трудовий потенціал на макрорівні достатньо розкрито спеціалістами з управління персоналом як трудоресурсний потенціал підприємства [2, 9]. Структура трудового потенціалу на макрорівні відрізняється від ТП на макрорівні двома складовими: 1) галузево-регіональною структурою сукупної робочої сили; 2) їхньою мобільністю і конкурентоспроможністю. Структуру ТП на макрорівні складають наступні елементи: а) природно-біологічний, або демографічний; б) освітньо-професійний; в) соціально-економічний; г) інтелектуально-креативний; д) структурний; е) конкурентоспроможний і мобільний.

Співвідношення категорій трудового потенціалу на мікро- і макрорівні та людського потенціалу ілюструє рисунок 4.6.

Рис.4.6 Структура трудового і людського потенціалу [2, 41]

Однак узагальнюючим показником стану демографічного та трудо-ресурсного потенціалу є Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). Загалом "людський потенціал" виступає як сукупність знань, здібностей і кваліфікації, здатність кваліфікованої робочої сили створити прибуток, а також "інтелектуальний капітал" для характеристики інтелектуальної праці. Розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання, найважливішим ресурсом суспільства.

Індекс розвитку людського потенціалу — це індекс для порівняльної оцінки рівня життя, писемності, освіти, середньої тривалості життя та інших показників регіону чи країни. Індекс людського розвитку (ІЛР) було розроблено в 1990 році пакистанським економістом Махбубом ель Хаком. Із 1993р. індекс використовується ООН у щорічному звіті з розвитку людського потенціалу [40]. За даними звітів ООН про розвиток людини, у 2001 р. Україна за значенням ІЛР посідала 80-те місце серед 175 країн світу, у 2005 р. — 78-ме місце серед 177 країн світу, у 2010 р. — 69-те місце серед 169 країн світу [7], а у 2011 р. — 76-те місце серед 187 країн світу та потрапила до групи країн з високим рівнем розвитку людського потенціалу (табл. 4.4).

Таблиця 4.4. Динаміка індексу людського розвитку в Україні

Протягом 1990-2011 рр. очікувана тривалість життя при народженні в Україні зменшилася приблизно на рік, середня тривалість навчання зросла більше ніж на 2 роки (18,5%), очікувана тривалість навчання — також більш ніж на 2 роки (24%). Як свідчать дані таблиці 4.4, за останні 20 років, коли розраховують ІЛР, в Україні відбулось значне погіршення з показником ВНД на одну особу, він зменшився на 30,1%. Така динаміка цього показника значною мірою зумовлена трансформаційною кризою вітчизняної економіки, скороченням обсягів інвестицій та спадом виробництва [22].

Методика розрахунку Індексу використовує середнє арифметичне значення таких трьох показників соціальної політики країни: 1) очікувана тривалість життя при народженні; 2) писемність дорослого населення та валове охоплення всіма видами навчання; 3) величина ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності.

Обчислюються ці три виміри за формулами [6, с. 95-96]

Індекс тривалості життя:

де Хі — очікувана тривалість життя при народженні населення /- тої території;

X — максимальне значення показника (прийняте на рівні 85 років); Xmin — мінімальне значення життя (прийняте на рівні 25років). Індекс рівня освіченості:

де Ісиїм — індекс грамотності дорослого населення;

^шм- індекс сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку;

Складові цього індексу обчислюються за такою самою формулою, що й очікувана тривалість життя при народженні. При цьому X, означає частку грамотних серед дорослого населення і-тої території у %-х (для розрахунку Xaduh) і сукупну частку учнів у %% (для розрахунку ХМи); максимум і мінімум фіксовані відповідно — 100 % і 0%.

Індекс скоригованого реального ВВП на душу населення:

де Хг— скоригований реальний ВВП на душу населення і-тої країни;

Xmax- максимальне значення показника (40тис. дол. США на одну особу);

ХтіП — мінімальне значення показника (100дол. США на одну особу).

У загальному вигляді ІЛР розраховується за формулою:

Теоретично він може мати максимальне значення 1,000, а мінімальне — 0,000. Він призначений стати показником того, як регіони чи країни використовують свої матеріальні блага на користь населення, тобто на соціальний розвиток. За словами Махбуба ель Хака "основна мета розвитку — це розширення вибору, який можуть робити люди, а також створення середовища, в якому люди могли б жити здоровим та творчим життям" [22].

Треба зауважити, що у 2009 році було видано звіт ООН "Про розвиток людського потенціалу" за 2009 рік. За період з 2001р. позиція України в індексі країн повільно підвищувалась (від 80 у 2001 та 78 у 2003 до 77 та 76 у 2005 і 2006 рр. відповідно). Проте найвищий індекс розвитку людського потенціалу в Норвегії, за нею ідуть Австралія та Ісландія. Із найближчих сусідів України, наприклад, Білорусь посіла 68-ме місце, Росія — 71-ше, 84-те у Вірменії і 86-те місце посів Азербайджан. У 2010 році Україна посіла 69 місце, Білорусія — 61-ше, Росія — 65-те, Казахстан — 66-те [7 ].

Отже, у XXI столітті найціннішим фактором розвитку економіки визначається людський капітал. Він є ресурсом регіонального розвитку набагато важливішим, ніж природні ресурси чи накопичене багатство. За словами О.А.Грішнової "саме людський капітал, а не матеріальні засоби виробництва, є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання і ефективності", [4, с.45] вона дає визначення "людський капітал — це сформований і розвинутий у результаті інвестицій та накопичений людиною певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій..." [4, с.52 ].

Одним із основних інструментів регулювання використання тру-до-ресурсного потенціалу є баланс трудових ресурсів. Його складають за даними статистичного обліку, демографічними розрахунками, даними відділів з використанням трудових ресурсів облдержадміністрацій (ОДА), міських бюро з прав лаштуванням та інформацій населення, а також підприємств і закладів, що розміщенні на території регіону. На даний час структура зайнятості трудових ресурсів в Україні така (табл. 4.5):

Таблиця 4.5. Структура зайнятості населення за видами економічної діяльності

Чисельність населення України, як уже зазначалось, постійно зменшується через від'ємні показники природного приросту, його механічну рухомість та інтенсивний відтік осіб молодшого віку за кордон, що зумовлює деформацією вікової структури працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному їх відтворенні та зумовить потребу в організації на впровадження трудозберігаючих технологій у галузях виробництва, та в окремих регіонах.

Разом з тим в країні зростає безробіття, тому потрібно шукати додаткові можливості для розширення сфери зайнятості населення. Особливо результати аналізу зайнятості населення показують, що у нас появилися надлишки працездатного населення у малих містах і селищах міського типу. Причина одна — відсутність робочих місць породила армію безробітних.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до неї (Закон України "Про зайнятість населення") [14,19,25,40].

Кризові процеси в економіці держави зумовили такі негативні соціально-економічні явища, як:

• — незареєстрована зайнятість (окремі особи, які офіційно є безробітними і отримують державну допомогу по безробіттю, водночас активно трудяться у "тіньовій економіці", отримуючи там доходи в конвертах, без сплати податків державі);
• — неповна зайнятість працівників (вимушені відпустки за свій рахунок та праця неповний робочий день);
• — нелегальні трудові міграції за кордон (вимушені нелегальні еміграції наших громадян у пошуках роботи, особливо молодих людей з вищою освітою).

Окрім того, для сучасного ринку праці в Україні характерним є: 1) збереження низького рівня попиту на робочу силу в усіх секторах економіки; 2) перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї; 3) значна питома вага серед офіційно зареєстрованих безробітних осіб з високим рівнем професійно-кваліфікованої підготовки; 4) "приховане" (скрите) безробіття. До речі, американський економіст Артур Оукен вивів закон співвідношення між рівнем безробіття і відставанням ВВП, яке формулюється таким чином, якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1% то втрати ВВП становлять 2,5% [36]. Тобто, цей закон дозволяє визначити абсолютні втрати ВВП при будь-якому рівні безробіття.

Рівень безробіття за обмеженням визначається як відношення кількості безробітних до економічно активного населення (робочої сили у відповідній віковій групі, статі, географічних ознаках). Рівень зареєстрованого безробіття (РБ) визначається відношенням чисельності зареєстрованих безробітних (Бн) до працездатного населення у працездатному віці (Чпв) :

Незайняте працездатне ^населення у працездатному віці є балансуючою статтею розрахунків. Його кількість встановлюється за формулою:

де Чн — чисельність населення не зайнятого працею у працездатному віці;

Зн — зайнято у народному (державному) господарстві; Зі — зайняті в інших сферах економічної діяльності; Ув — учні у працездатному віці, які навчаються з відривом від виробництва;

Бн — чисельність зареєстрованих безробітних.

Незайняте працездатне населення у працездатному віці є резервом екстенсивного використання трудо-ресурсного потенціалу регіонів, мобілізація якого потребує здійснення відповідних управлінських заходів: вивчення ситуації на регіональному ринку праці, створення нових робочих місць, виконання програми суспільних робіт тощо. А також до ТРП відносяться пенсіонери, які працюють. Однак, сьогодні найбільший недолік державної політики по трудовлаштуванню той, що у нас немає попиту на молоду робочу силу з вищою освітою, яка змушена виїжджати за кордон і таким чином наша країна вносить інвестиції в чужу економіку людським капіталом.