Фітомеліоративний вплив рослин на ґрунт

За підбору культур на солонцюватих, засолених, перезволожених, кислих та інших ґрунтах з несприятливими властивостями важливо враховувати їх здатність активно впливати на меліоративні процеси. Наприклад, при меліорації солонцевих ґрунтів необхідно використовувати рослини, які найбільше здатні збагачувати ґрунт органічною речовиною, кальцієм, підвищувати концентрацію С02, сприяти розчиненню ґрунтових карбонатів кальцію за рахунок прижиттєвих кореневих виділень, так як і розкладання великої кількості рослинних решток. За цих умов таку здатність має буркун з глибокопроникною кореневою системою. Багаторічні бобові трави (конюшина та люцерна) як кальцієлюбні рослини збільшують запаси в орному шарі карбонату кальцію, покращуючи цим структурний стан ґрунту і його підвищену стійкість до ерозії. Для запобігання засоленню ґрунтів з неглибоким заляганням мінералізованих ґрунтових вод особливо ефективно використовувати люцерну, коренева система якої проникає в глибину ґрунту на 2-3 м і поглинає велику кількість вологи, сприяючи зниженню рівня ґрунтових вод.

У деяких районах для зрошення використовують високомінералізовані води, що є причиною засолення ґрунтів. Для того, щоб зменшити їх шкідливий вплив на ґрунт, поряд з запобіжними заходами особливу увагу необхідно приділяти підбору культур і запровадженню спеціальних сівозмін з насиченням люцерни, кормових буряків і іншими культурами, які виносять з урожаєм велику кількість солей.

Оцінка культур за впливом на фітосанітарний стан ґрунту

Вирощування кожної культури супроводжується нагромадженням у ґрунті збудників хвороб та деяких шкідників. Після збирання врожаю залишаються рослинні рештки, змінюється вміст поживних речовин у ґрунті, характер мікробіологічних процесів, водний та повітряний режими.

Всі означені фактори впливають не тільки на розвиток наступних культур, а й на збудників хвороб і шкідників. В одних випадках вони сприяють їх інтенсивному розвитку, в інших — обмежують шкодочинність. Тому виникає необхідність впровадження сівозмін з таким чергуванням культур, яке сприяло б одержанню високого врожаю, запобігало б розвитку збудників хвороб і шкідників та зменшенню їх на посівах.

За умов інтенсифікації землеробства значення правильного чергування культур у сівозміні в оптимізації санітарного стану ґрунту значно зростає.

Заселені шкідниками і уражені збудниками хвороб рослинні рештки, що залишаються в ґрунті та на його поверхні після збирання культури, є одним із основних джерел поширення шкідників і хвороб у наступного року. Встановлення оптимального насичення культур в сівозміні та вибір кращих попередників забезпечують не тільки високу врожайність, а й обмежують нагромадження шкідливих організмів. Тому при встановленні оптимального співвідношення кожної культури в сівозміні треба виходити з потреб виробництва продукції та враховувати біологічні особливості культури, ґрунтово-кліматичні умови, а також ступінь ураження рослин патогенами. Порушення цих вимог, як правило призведе до погіршення фітосанітарного стану в агроценозі.

Висока концентрація цукрових буряків посилює загрозу розмножування бурякового довгоносика, кореневої попелиці, нематоди, плямистості та збільшення від цього втрат урожаю.

Повернення соняшнику раніше, як через 8-10 років на поле попереднього його вирощування, призводить до посилення ураження посівів білою і сірою гнилями та несправжньою борошнистою росою й іншими патогенами.

Повторні посіви кукурудзи призводять до помітного погіршення фітосанітарного стану через нагромадження специфічних збудників хвороб (летюча та пухирчаста сажка), а також шкідників. Проте у виробничих умовах трапляються посіви кукурудзи два і більше років підряд на одному полі. На таких посівах особливу увагу необхідно приділяти дотриманню всього комплексу захисту культури від шкідників.

Повторна сівба пшениці два і більше років підряд призводить до масового розмноження хлібної жужелиці, клопа-черепашки і значного ураження посівів кореневими гнилями. Пшениця має спільних з кукурудзою збудників кореневих гнилей, тому ураження пшениці при вирощуванні після кукурудзи, особливо на початку розвитку, також підвищується.

Встановлено, що у збудників фузаріозу та інших хвороб льону життєздатність їх в ґрунті зберігається чотири-п'ять років.

За повторного вирощування картоплі на одному й тому ж полі в ґрунті нагромаджуються збудники вертицильозу, звичайної і борошнистої парші та інших хвороб, внаслідок чого ураження її цими хворобами в 10-15 разів більша, ніж у сівозміні.

Повторні посіви та монокультура призводять до нагромадження в ґрунті шкідників, особливо спеціалізованих. Так, вирощування кукурудзи на одному і тому ж полі декілька разів підряд супроводжується збільшенням чисельності ґрунтових шкідників — дротяників та несправжніх дротяників, зростає чисельність стеблового метелика і південного сірого довгоносика.

У сівозмінах з використанням багаторічних трав також відбувається нагромадження дротяників. Тому доцільно після цього попередника висівати пшеницю озиму, а потім просапні культури.

Чисельність спеціалізованих шкідників зростає в міру тривалості беззмінного вирощування культури. Але навіть всеїдні шкідники, такі як лучний метелик, віддають перевагу певній культурі, тому чергування в сівозміні є фактором, що обмежує нагромадження шкідників.

Велике значення має сівозміна в боротьбі з нематодами. Найпоширеніші галова, пшенична, стеблова та інші нематоди. Деякі паразитують на певних культурах — кукурудзі, вівсі, ячмені, просі. Проте в частини з них відсутня вузька спеціалізація. Так, бурякова нематода пошкоджує буряки, ріпак, рижій, але не уражує зернові колосові, зернобобові, кукурудзу, картоплю, багаторічні трави, сівба яких сприяє очищенню ґрунту від цих паразитів.

Тому, щоб запобігти нагромадженню в ґрунті шкідників, збудників хвороб і нематод, треба встановлювати певний інтервал повернення культур на попереднє місце вирощування, тривалість якого визначається часом, продовж якого забезпечується пригнічення та значне придушення розмноження шкідників і розвитку хвороб у ґрунті під впливом активної діяльності ентомофагів та антагоністів, які обмежують їх поширення. Наприклад, для пшениці цей інтервал становить 2-3 роки, соняшнику — 8-10, цукрових буряків — 5-6 років.

У спеціалізованих сівозмінах, де, як правило, нагромаджуються вузькоспеціалізовані шкідливі організми, велику роль відіграють культури, за допомогою яких можливе біологічне знезараження ґрунту. Так, перерва беззмінного вирощування кукурудзи продовж чотирьох — п'яти років, коли в ґрунті нагромаджуються збудники летючої та пухирчастої сажки, сівба пшениці сприяє біологічному очищенню ґрунту від цих хвороб. Пшениця не уражується сажкою, але стимулює проростання спор, які гинуть під впливом кореневих виділень культури.

Важливе значення має також добір культур, які перериваючи у спеціалізованих сівозмінах тривале використання в одному полі певної культури, сприяють очищенню ґрунту від спеціалізованих шкідників. Так, розміщення цукрових буряків, гороху, соняшнику, безпокривних посівів багаторічних бобових трав після кількарічного вирощування озимих забезпечує майже повне очищення поля від хлібної жужелиці, хлібних трипсів, злакових мух. Тим часом, при вирощуванні ярих колосових і кукурудзи більша частина популяції перелічених шкідників зберігається.

Отже, значному обмеженню шкідників і збудників хвороб сільськогосподарських культур сприяє впровадження науково обґрунтованого чергування культур.