< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

Для генеалогічних досліджень важливі методи: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних. Методологічне значення має процедура філософської рефлексії.

Історичний метод передбачає пізнання конкретної історії роду його духовних вартостей, динаміки і протиріч розвитку (потрібно відокремлювати факти, історичні дані про рід від міфологізації, легенд).

Біографічний метод пов'язаний з історичним, наприклад, історичне дослідження роду дає змогу проектувати життєвий шлях особистості.

Інформаційний метод певною мірою конкретизує біографічний (використовуються біографічні методики, зокрема інтерв'ю, анкети, тести; спогади родичів і близьких людей, збір документальних даних про родину).

Бесіда — це метод збирання необхідної інформації за спеціально розробленою програмою у процесі вербальної комунікації.

Цілісність біографії (П. Флоренський

Як зазначав П. Флоренський, сім'я виражає прагнення й ідеали того народу, до котрого належить, а особистість постає типовим представником сім'ї, тому дослідження діяльності окремих сімей, окремих особистостей обов'язкове і необхідне для правильного осмислення і критики історії, оскільки окремі факти та події утворюють історичне ціле. Риси подібності родичів, кров, тобто видимі форми — явища невидимого роду, носії родової енергії, а не сам рід (хоча вони його символізують), рід і його види — це сутності, які проступають у всіх представників роду, що зумовлює значення родичів для вічності. Певне ціле становить біографія як розгортання внутрішнього різномаїття і ритму особистості. Образ людини, її моральне обличчя можливо пізнати через єдиний закон її життя, від колиски до могили, тобто через функціонування у часі. Яким би не був розквіт особистості, він лише символічно натякає на ціле, а не відміняє її зростання і спад. Кожен вік сам по собі, а не лише стосовно завтрашнього, виражає чотиримірну повноту особистості, тому жоден вік не відміняється іншим. Окремі періоди і дні нашого життя біографічно найвідповідальніші та найхарактерніші. Однак ми і сьогодні, і завтра, і післязавтра живемо заради цілісності, яка жодним днем не вичерпується і водночас кожним днем символічно ознаменована. Біографія і має відтворити цілісність особистості. Біографічний синтез відображає зв'язаний хід всього розвитку життя, охоплює дитинство, юність, зрілість, старість — усі віки в їхній сукупності. Тому важливо відтворити життя особистості в її головному цілому — духовності. Біографічний портрет має завдання показати надчасову єдність особистості. В онтологічній площині — це вся людина за все її життя — безцінне у кожній миттєвості (Флоренський, 2000).

Універсальність "Я—Ти зв'язку" (М.Вубер).

Для осмислення буття роду як діалогічних відносин поколінь методологічно важливі концепція діалогізму М. Бахтіна (1866—1940) і універсальність "Я—Ти-зв'язку" М. Вубера (1878—1965).

За М. Бахтіним, життя — це "життя духу, а життя духу — це діалог"; одкровення індивідуального духу здійснюється у діалозі; евристичну цінність має контекст (до-повнюваність, багатомірність смислових значень предмета) і багаторакурсна рефлексія. Життя як діалог ідей і позицій особистостей М. Бахтін розглянув у праці "Проблеми творчості Достоєвського" (1929). У дослідженні "Естетика словесної творчості" він зазначав: "Життя за своєю природою діалогічне. Жити — означає брати участь у діалозі: запитувати, відповідати, погоджуватись й ін. У цьому діалозі бере участь вся людина і всім життям: очима, душею, духом, тілом, вчинками. Вона вкладає всю себе у слово, і це слово входить у діалогічне тло людського життя, у світовий симпозіум. Кожна думка і кожне життя вливаються у незавершений діалог" (Бахтін, 1979, с. 318).

Філософія М. Бубера близька до екзистенціалізму, її центральна ідея — буття як діалог між Богом і людиною, людиною і світом. У праці "Я і Ти" він розглядав відносини "Я—Ти" і "Я—Воно" (Бубер, 1992). Відносини "Я—Ти" інтимно-діалогічні, інтерперсональний діалог становить засіб соціального спілкування, а "Я—Воно" — когнітивно-практичні, суб'ект-об'ектні, до цієї сфери належить пізнання, розуміння, набуття знань (зокрема, порівняння й оцінка предметів і явищ)* Його особливе відкриття — це ідея абсолютної рівнозначності "Я" і "Ти". Зрозуміти себе можливо лише у зіставленні з іншими. Він визначив три сфери, в яких реалізується універсальний "Я—Ти-зв'язок": життя з природою (домовний рівень), життя з людьми (мовна форма) і життя з духовними сутностями (образи, відчуття, думки, дії, слово). У структурі "Я—Ти-зв'язку" немає містицизму. Філософська антропологія Бубера орієнтує на подолання індивідуалізму та колективізму внаслідок нового бачення науки, основний предмет якої становить не індивід і не колектив, а "людина у взаємозв'язку з іншою людиною". Пізнання на таких засадах дає змогу людському роду знову знайти дійсне "Я" особистості й "заснувати дійсну спільність". Положення М. Бубера про універсальність "Я—Ти-зв'язку" становить теоретичне підґрунтя суб'єкт-суб'ектних відносин у педагогіці. Він розмірковував над питаннями: "Чи спроможний учень з граничною сприйнятливістю оцінити спільну ситуацію й за педагога? Чи властива учневі відповідна духовна діяльність?" За висновком Бубера, незалежно від того, припиниться "Я—Ти-зв'язок" чи набуде будь-якого іншого характеру, специфічному відношенню виховання як такому повна взаємність не властива (Гуревич, 1992).

Безперечно, для розкриття потенціалу учня (студента) необхідно сприймати його як конкретну неповторну особистість у всьому розмаїтті її суб'єктивності. В педагогічному процесі суб'єкт-суб'ектні відносини передбачають взаємне партнерство, коли не лише педагог сприймає студента як цілісність, а й студент виступає партнером у реальній біполярній ситуації. Натомість доцільно запитати: "Що передається від педагога студентові, суб'єкту навчання загалом?" Очевидно, педагог покликаний виховати у суб'єкта навчання передусім здатність долати стереотипи мислення, здатність відчути себе неповторною особистістю, здатність творчої самореалізації в універсумі людського буття на засадах полікультурної взаємозумовленості та взаємодії.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >