< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Літературно-наукові та наукові органи

Разом з органами політично-інформаційного характеру охопила українська преса різноманітні галузі культурного і господарського життя. В першу чергу були це органи літературно-наукового характеру. Хронологічно першим з них виступає журнал під назвою "Митуса", що почав виходити у Львові з січня 1922 р. за редакцією В. Бобинського, Р. Купчинського та П. Ковжуна. Був це місячник літератури і мистецтва. Серед співробітників були: О. Бабій, Ю. Шкрумеляк, А. Павлюк, М. Обідний, Б. Гомзин, Ю. Липа, Д. Загул, М. Семеренко та інші, крім згаданих вже вище. Тут же — відділ "Мистецької Трибуни", в якому П. Ковжундав свої "Записки маляра", М. Рудницький — статтю про модерну музику, В. Січинський - уваги з приводу історії мистецтва М. Голубця і постановок в українському Львівському театрі та ін. Кожне число приносило репродукції мистецьких творів Г. Нарбута, О. Архипенка, П. Ковжуна, автора самої обкладинки журналу. Журнал збуджував сподіванки на його розвиток. Але так не сталося. З травня того ж року (1922) заступив його другий журнал. Був це "Літератур-но-Науковий Вісник". Перше число його появилося за редакцією Д. Донцова у виданні "Української Видавничої Спілки" у Львові.

У вступній статті під назвою "Наші цілі" редакція повідомила, шо є це відновленням "Літературно-Наукового Вісника" з минулих літ. "Відновлюючи видання "Літературно-Наукового Вісника", - писала вона, — редакція свідома величезної трудности зачатої справи... Вирвати нашу національну ідею з хаосу, в якім вона грозить згинути, очистити від сміття і болота, дати їй яскравий виразний зміст, зробити з неї стяг, коло якого гуртуватиметься ціла нація — ось завдання до розв'язання котрого, разом з іншими, хоче причинитися і відновлений "Літературно-Науковий Вісник".

Приступивши до реалізації цього завдання, редакція розгорнула його в напрямі безоглядної боротьби з традиціями й ідеями, якими жив "Літературно-Науковий Вісник" у минулих роках. Зокрема виступає проти ідеї демократизму в українському житті, висуваючи натомість ідеологію так званого українського націоналізму.

Редакція "Літературно-Наукового Вісника" минулих літ, на чолі з проф. М. Грушевським запротестувала проти вживання старої назви та проти твердження про відновлення старого "Літературно-Наукового Вісника". Вказувала, що новий журнал не має нічого спільного з "Літературно-Науковим Вісником" минулих літ, навпаки — суперечить його світогляду, традиції і становищу.

Протест цей реальних наслідків не мав. Викликав він тільки деякі відгуки, з яких варто згадати хоч би той, що появився в часописі "Книжка". Усупереч твердженню М. Рудницького в "Громадськім Вістнику" (1923, ч. 29), що "чимало із старих, довголітніх співробітників "Літературно-Наукового Вісника" поставилося вороже до нового редактора", "Книжка", обговорюючи перші чотири книжки журналу, зазначала, що він "співробітників згуртував у себе всіх, які ще живуть на землях соборної України", з таким дивним додатком: "...за виїмком комуніствуючих, в тім числі Олеся і Грушевського"(!)

Виходив новий "Літературно-Науковий Вісник" до 1933 р., коли його засади і завдання перебрав журнал під назвою "Вістник", як безпосередній продовжувач "ЛНВ", проіснував "Вістник" до 1939 р. як орган Д. Донцова.

Поза публіцистичною сторінкою, що принесла низку статей з-під гострого пера самого редактора, скерованих ним на "очищення" національної ідеї від "сміття і болота", якими вважав він ідею демократизму і соціалізму, обидва ці органи, одначе незважаючи на це, принесли чимало цінних творів із красного письменства, зокрема молодших письменників.

Поруч зі згаданими журналами розгорнула діяльність низка інших, що так само відбивали те чи інше ідеологічне становище. Так, з квітня 1931 р. за редакцією П. Ісаєва починає виходити у Львові місячник "Дзвони", який так визначає своє завдання: "Будемо змагати до того, щоб давати нашим читачам якнайбільш здорову творчість, оперту на християнський світогляд"...

Упродовж дев'яти років журнал цей зумів згуртувати чимало поважних літературних та наукових сил.

Рівночасно з оригінальною творчістю появилося тут чимало матеріалів, що знайомили читача з європейською літературою. Порушувано всі актуальні в науковому світі питання. З 1932 р. при журналі почала виходити "Бібліотека "Дзвонів", що дала низку цінних праць, з яких згадати хоч би такі: Є. Ю. Пеленського "Бібліографія української бібліографії", О. Мицюка "Тадей Рильський як хлопоман і економіст", С. Смаль-Стоцький "Українська мова" та інші. З красного письменства: У. Самчук "Волинь" (II т.); Ю. Косача "Чарівна Україна", Ю. Липи "Вірую"; Н. Королевої "Інакший світ" та "Водні они"; Б. Антонича "Книга лева" (поезії) та інші.

В цілому виявили себе "Дзвони" як виразно культурний і цікавий, живий своїм змістом орган, що міг привабити увагу читача, незалежно від його того чи іншого світогляду чи політичного переконання.

В 1929—1932 рр. виходив у Львові журнал під назвою "Нові Шляхи", що за редакцією А. Крушельницького був речником совєтофільських змагань на галицько-українських землях. Давав він обґрунтування та ширення настроїв прихильних совєтській дійсності на східноукраїнських землях. Велика частина вміщеного тут матеріалу належала перу самого редактора та його сина Івана і лише подекуди траплялися твори інших авторів.

В тих же роках і з тією ж метою виходив у Львові другий місячник літератури, мистецтва і критики під назвою "Вікна". Видавцем і редактором спочатку був В. Бобинський, а потім С. Олексюк. Журнал був ілюстрований багатьма образками з життя совєтської України.

Під впливом націоналістичної течії були такі часописи як місячник "Дажбог", двотижневик "Напередодні", тижневик "Обрії". Всі вони виходили старанням і при ближчій участі Кравціва. Перший був більш публіцистичного характеру і менше літературного. Два дальші були часописами літературно-мистецькими. Відбивали думки і настрої молодих творчих сил. Виходили в 1936—1938 рр., взявши за зразок зовнішній вигляд двотижневика літератури, мистецтва, науки і громадського життя під назвою "Назустріч", що почав виходити у Львові в 1934 р. в газетному форматі за редакцією В. Сімовича, а потім С. Гординського.

Цей багато ілюстрований часопис був живим відгуком на кожний прояв літературно-мистецького життя і творчості. Під вправним редакційним веденням здобув він одно з поважних місць в українській журналістиці, піднісши її на європейський рівень.

Крім згаданих часописів літературно-наукового та мистецького характеру цієї доби, виходили ще такі як "Наука і Письменство" — місячник української молодої генерації, перше число появилося в 1927 р. за редакцією Я. Церківського; "Поступ", що був речником християнської моралі і виходив у 1921—1930 рр. за редакцією О. Моха та інших.

З органів наукових у першу чергу треба згадати "Записки Наукового Товариства ім. Шевченка", що хоч і не точно продовжували появлятися під проводом К. Студинського, В. Сімовича, І. Крип'якевича та "Записки чина св. Василія Великого" (Жовква), що приносили багато праць історичного характеру, з археології, архівництва, музейництва тощо. В 1924—1925 рр. виходив у Львові за редакцією І. Кревецького місячник історії і культури під назвою "Стара Україна", що його видавала книгарня Наукового Товариства ім. Шевченка.

Поставивши завданням розбудження свідомості індивідуальності про теперішнє й минуле, журнал цей приніс чимало цінного матеріалу, що конкретно виявився в працях: а) про історичну культуру та історичні традиції в Україні; б) з історії і культури старої України з увагою до національно-державних змагань та побутових особливостей українського народу; в) з історії поодиноких українських земель; г) про поодинокі історичні інституції України, як також біографії, мемуари як українців, так і чужинців, описи пам'яток України та важніші документи та інше.

Все це — старанням і працею таких наукових сил як В. БарвінськиЙ, В. Карпович, Я. Гординський, І. Крип'я-кевич, М. Возняк, К. Студинський, І. Свенціцький, В. Дорошенко, Д. Дорошенко, І. Борщак, В. Липинський, В. Заіжин, П. Зайцев, П. Богацький, В. Сочинський та інші, став цей журнал в ряди цінних українських наукових видань.

Поважне місце здобуло також "Слово", журнал слов'янської філології, що його в 1936 р. почав видавати "Семінар Слов'янської Богословської Академії" за редакцією

К. Чеховича. Виходив двічі на рік. Своїм завданням ставив "...не тільки науково досліджувати і побільшати наукові здобутки в усіх ділянках слов'янської філології, а також оцінювати давні і новіші наукові славістичні праці, не промовчуючи і їхнього ідеологічного забарвлення".

Перша книжка журналу принесла праці членів "Семінару". Прихильно зустрівши "Слово", преса висловила побажання бачити в ньому праці ширшого кола "також із світських науковців".

Побажання не залишилося без наслідків. Вже з другої книжки появляються тут цінні праці таких представників наукової думки як С. Смаль-Стоцький, М. Возняк, М. Гнатишак, В. Щербаківський та інші.

Року 1939 почав виходити у Львові новий журнал українознавства під назвою "Сучасне і Минуле", який почало видавати Наукове Товариство ім. Шевченка за допомогою Центросоюзу. Головним редактором став д-р І. Раковсь-кий, а фактичну редакційну працю поділено між членами колегії референтів поодиноких відділів під головуванням д-ра В. Сімовича.

Програмою і змістом перших чисел та вправним редакційним веденням заповідався цей журнал на поважний науково-культурний орган. Однак, воєнні події, що незабаром наступили, не дали вже змоги йому розгорнутися. Появилося лише троє чисел, з яких одно подвійне, присвячене Т. Шевченкові.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >