< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Наростання кризових явищ (друга половина 60-х - середина 80-х років)

Підміна економічних засад керівництва народним господарством адміністративно-командними методами

Після усунення М. Хрущова від влади у 1964 р. у суспільно-політичному житті України посилилися негативні тенденції, що і призвело до застою у всіх сферах життя.

Промисловий потенціал України був порівняно нижчий від середніх показників у СРСР через велику диспропорцію між високоіндустріалізованими областями і не дуже розвинутими західними регіонами. Необхідно було шукати способи піднесення економіки, здійснювати господарську реформу, яка почалася в СРСР 1965 р., усунути зайві адміністративні перепони, надмірну централізацію, непотрібну опіку, які стримували економічний розвиток.

Основний зміст реформи передбачав:

  • 1) розширення економічної самостійності підприємств;
  • 2) збільшення безпосередніх зв'язків між ними;
  • 3) встановлення економічно виважених цін;
  • 4) необхідність заохочення і стимулювання трудових колективів в безпосередній залежності від результатів їх праці;
  • 5) оцінювання виробничої діяльності за такими поняттями, як "прибуток" і "рентабельність".

Недоліки реформи 1965 р. у роки восьмої п'ятирічки ще не позначалися на розвитку народного господарства. На певний час підприємства одержали відносну самостійність, зросла заробітна плата. Завдяки співдружності вчених різних республік СРСР, інженерно-технічних працівників, робітників за п'ятирічку промисловість України освоїла виробництво 440 зразків нової техніки і матеріалів, відмовившись від застарілої техніки. На підприємствах було введено в дію 310 автоматизованих виробництв, понад 3 тис. цехів і дільниць, 8 тис. автоматичних, напівавтоматичних і механізованих ліній. Завершилась електрифікація сіл України. Основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 раза, а національний дохід - більше ніж на 30 %. Дві третини приросту промислової продукції було отримано за рахунок підвищення продуктивності праці. Незважаючи на індустріальну перевантаженість, у другій половині 60-х років було споруджено понад 250 великих підприємств. Однак виробництво предметів споживання істотно відставало від потреб населення.

Хоча завдання восьмої п'ятирічки було виконано з кращими, ніж у попередні роки, показниками, загалом реформа особливо не поліпшила добробуту трудівників, фактично майже не торкнулася сфери управління. Промисловість розвивалася екстенсивно через надмірні витрати, нарощування паливно-енергетичної та хімічної бази, непродумане залучення до виробництва нових природних ресурсів. Це призвело до сировинної та екологічної криз. Без належного наукового обґрунтування високими темпами розвивалася атомна енергетика в густонаселених та маловодних Пів-денно-Західному й Південному економічних районах України, в межиріччі Дніпра, Десни, Прип'яті. Створювалися штучні моря на Дніпрі, зводилися найбільші в Європі Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові електростанції та інші величезні новобудови.

Бюрократична система стримувала творчу ініціативу, самостійність працівників і підприємств, бо це ставило під загрозу саме її існування. Бюрократизація позначалася насамперед на якості продукції. У 1966-1970 рр. майже третина промислових виробів в УРСР не відповідала встановленим стандартам.

Починаючи з 70-х років, економічна ситуація в Україні погіршувалася, спостерігався спад виробництва. Промисловість працювала неритмічно, продукція була неякісною, механізація робіт низькою. Майже 40 % робітників у промисловості працювало вручну, в будівництві - понад 60 %. Дев'ятий п'ятирічний план розвитку народного господарства (1971-1975) передбачав зростання національного доходу в Україні на 37-39 %, а фактичний приріст становив лише 28 %, тоді як у попередній п'ятирічці - 39 %. Низькою була і продуктивність праці.

У десятій п'ятирічці (1976-1980) застій у промисловості поглибився, а в одинадцятій (1981-1985) ситуація погіршилася ще більше. Якщо протягом 1960-1970 рр. темпи зростання промислового виробництва в Україні щорічно становили в середньому 4,9 %, то в одинадцятій п'ятирічці - 2,8 %. За період 1961-1985 рр. майже вдвічі зменшилася рентабельність підприємств, швидко старіли виробничі фонди. Рівень їх зношення в республіці зріс від 28 % у 1961 р. до 43 % у 1985 р., що було значно більше, ніж загалом у СРСР. Переважання групи "А" призвело до того, що лише 29 % промисловості працювало на споживчий ринок.

Та навіть за цих умов промисловість України нарощувала свій потенціал. У 1985 р. порівняно з 1970 р. було виплавлено значно більше металу, вироблено електроенергії, побутових товарів. Але технічний і технологічний рівень, якість випущеної продукції залишалися низькими. Практично безрезультатними були спроби в 1979 р. вдосконалити господарський механізм і систему планування.

Нераціональна інвестиційна політика центру проводилася без урахування перспектив і реальних можливостей регіонів. Основна частка капітальних вкладень спрямовувалася не на оновлення і реконструкцію діючих виробничих потужностей, впровадження нових технологій, а на будівництво нових підприємств, що особливо негативно позначилося на стані традиційних галузей української промисловості - чорної та кольорової металургії, паливно-енергетичного і хімічного комплексів, де зношеність основних виробничих фондів досягла 50-60 %. Величезні кошти з року в рік заморожувалися у "довгобудах".

Отже, економіка України в ті роки не була повністю готовою до нововведень, оскільки в ній залишалися застарілі інфраструктури, переважали паливні й сировинні галузі. А перетворення всіх найважливіших республіканських міністерств на союзно-республіканські ще більше обмежило можливості України самостійно приймати рішення.

Керівництво республіки намагалося знайти вихід із ситуації, за якої індустрія України виявилася такою відсталою. Поряд з доцентровими інтеграційними тенденціями (до 80 % загального обсягу промислового виробництва не мало на території республіки закінченого технологічного циклу) почали проявлятися відцентрові, дезінтеграційні тенденції. Спротив проти диктату Москви різко зріс. Про це свідчили і багаточисельні листи до ЦК КПРС з питань капіталовкладень у металургійну та вугільну промисловість, які обґрунтовували необхідність їх модернізації і з інших актуальних проблем. Тому досить високими були показники розвитку України за даними на 1989 p.: видобуток вугілля - 180 млн т, залізної руди - 100 млн т, виплавка сталі - 50 млн т, майже 38 млн т у галузі виробництва прокату, 23 млн т цементу, 200 млрд кВт/г було вироблено електроенергії. На підприємствах України виготовлялося майже все сучасне устаткування - від найпотужніших пресів і найбільших лайнерів до стратегічних ракет і мікроелектроніки.

Виробництво товарів народного споживання з 1971 по 1985 р. збільшилося вдвічі, хоча на споживчий ринок працювало менше 30 % потужностей української промисловості. Однак рівень заробітної плати в грошовому обчисленні значно випереджав наростання товарної маси. Україна за рівнем життя перебувала серед держав, що посідали в світі 50-60-те місця. Широко проявлялися реакційні тенденції, що породжувало опозиційний, дисидентський рух у суспільстві. Через обмеженість, непрофесіоналізм, догматизм компартійних структур не було повністю використано творчий потенціал народу, його енергію та сумлінність. Все це диктувало необхідність оновлення суспільства.

Отже, у другій половині 60-х - першій половині 80-х років зусиллями українського народу були забезпечені певні позитивні зрушення в економіці. Проте глибока структурна перебудова не відбулася. У народному господарстві переважала важка промисловість, причому кращі кадри працювали на військових підприємствах. Політика центру перетворила Україну на полігон для експериментів центральних міністерств і відомств. Концентрація атомних електростанцій, збудованих за недосконалими проектами, досягла небезпечного рівня.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >