< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Промислово-фінансові групи (ПФГ)

Сучасні ПФГ являють собою диверсифіковані багатофункціональні структури, що утворюються в результаті об'єднання капіталів підприємств, кредитно-фінансових та інвестиційних інститутів, а також інших організацій з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках, зміцнення технологічних і коопераційних зв'язків, зростання економічного потенціалу їхніх учасників.

Тенденції формування промислово-фінансових груп відображають загальні закономірності розвитку світового виробництва і носять універсальний характер:

  • - концентрація капіталу (злиття і поглинання, створення стратегічних альянсів);
  • - інтеграція промислового і фінансового капіталу;
  • - диверсифікованість форм і напрямів діяльності;
  • - глобалізація діяльності (поширення товарів і послуг, створення дочірніх структур на найбільш привабливих іноземних ринках);
  • - інтернаціоналізація капіталу (зростання транснаціональних компаній, залучення іноземних інвестицій тощо);
  • - сек'юритизація активів компаній;
  • - використання новітніх інформаційних технологій;
  • - поширення міжнародних стандартів регулювання національних ринків (капіталу, товарів, послуг, праці).

Промислово-фінансові групи мають низку переваг перед іншими суб'єктами ринку в економічному і фінансовому плані:

  • 1) відбувається зміцнення технологічного ланцюга від видобутку сировини до випуску кінцевої продукції, посилюється інтегрованість виробництва;
  • 2) диверсифікованість діяльності сприяє стабільності підприємств, групи і підвищує конкурентоспроможність їх продукції;
  • 3) створюються реальні передумови і можливості для структурної перебудови виробництва;
  • 4) з'являються перспективи акумулювання значного капіталу для досягнення поставлених виробничих і фінансових цілей;
  • 5) виникають реальні можливості маневрування фінансовими ресурсами як у рамках ПФГ, так і поза нею, розширення масштабів діяльності і сфер впливу;
  • 6) відбувається перерозподіл капіталу між різними підрозділами ПФГ відповідно до стратегічного вибору групи;
  • 7) збільшується фінансова міць групи, її фінансова стабільність і спроможність з максимальною ефективністю використовувати авансований капітал.

Крім ПФГ серед поширених форм промислово-виробничих комплексів і об'єднань слід виділити холдинги, консорціуми, стратегічні альянси, спільні підприємства.

Холдинг - це організація, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній з метою здійснення стосовно них функції контролю й управління. Холдинг є специфічним управлінським і фінансовим ядром сучасних корпорацій, конгломератів та інших організаційних структур ринку.

Функціонування холдингових систем на ринку, як і ПФГ, має ряд переваг перед окремо взятими компаніями:

  • o можливість створення замкнених технологічних ланцюжків від видобутків і сировини до випуску готової продукції та доведення її до споживача;
  • o економія на торговельних, маркетингових та інших послугах;
  • o використання переваг диверсифікованості виробництва;
  • o єдина податкова і кредитно-фінансова політика;
  • o можливість ефективного розподілу фінансових та інвестиційних ресурсів у межах холдингової системи;
  • o кожне підприємство, яке увійшло до холдингу і одержало його акції в обмін на передавання частки своїх акцій, стає економічно зацікавленим в ефективній діяльності всіх його суб'єктів.

До того ж холдинги мають певні переваги і щодо інших об'єднаних форм організації бізнесу:

  • - холдинг є більше простим з юридичної точки зору і менш дорогим способом здійснення контролю над іншими фірмами, ніж злиття, поглинання або покупка активів іншої фірми;
  • - при створенні холдингу материнська компанія враховує добровільність і думку дочірнього товариства;
  • - створення дочірніх товариств, контрольованих холдингом, дозволяє корпорації одержати юридичні підстави для проникнення на ринки країн, в яких діяльність корпоративних структур обмежена.

Консорціум являє собою одну з форм об'єднань, створюваних на основі угоди між кількома банками, підприємствами, компаніями, фірмами, науковими центрами, державами для спільного проведення великих фінансових операцій з розміщення позик, акцій або реалізації науко- і капіталомістких проектів, у тому числі міжнародних.

Завдяки такої форми відбувається зрощування банківського і промислового капіталу, однак партнери, що входять до консорціуму, повністю зберігають свою економічну і юридичну самостійність, за винятком тієї частини діяльності, що стосується цілей консорціуму. Консорціуми організовуються для посилення конкурентних позицій їх учасників. На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу консорціуми практикуються в галузях, пов'язаних з новими технологіями, на стику різних сфер діяльності і галузей. Характерною рисою сучасних консорціумів є спільне проведення науково-дослідних робіт.

Стратегічний альянс - це особлива форма координації діяльності на довгостроковій основі виробничої та ринкової діяльності двох і більше компаній.

Стратегічні альянси можуть бути горизонтальними (з іншими фірмами галузі) і вертикальними (з партнерами в інших галузях) залежно від завдань, які ставлять перед собою сторони.

Мета стратегічних альянсів може бути також різною:

  • o проникнення на нові ринки;
  • o зниження ризику за рахунок його перерозподілу;
  • o одержання економії на масштабах, зменшення витрат;
  • o подолання торговельних та інвестиційних бар'єрів;
  • o обмін технологіями і розробка загальних технічних стандартів;
  • o розширення асортименту продукції та ін.

Незважаючи на стрімке поширення таких альянсів у 1990-ті роки, вони не завжди дають бажаний ефект. У галузях з динамічною технологією стратегічні альянси нестабільні, фірми постійно перегруповують свої сили, реагуючи на потреби, що швидко змінюються.

Стратегічні альянси створюють такі взаємозв'язки, за яких кожен з учасників розраховує збільшити прибутковість належних йому активів, посилити переваги власності. Разом з тим такі союзи, очевидно, являють собою нову специфічну форму інтернаціоналізації ринкових відносин і значно доповнюють традиційні переваги інтернаціоналізації. Вони мають також значний потенціал вигод у зв'язку з перевагами розміщення партнерів, причому на відміну від прямих інвестицій у іноземні проекти одержання цих вигод не пов'язане з великим ризиком. Не випадково багато великих компаній розглядають транснаціональні союзи як альтернативу спільним підприємствам.

Спільне підприємство - інститут міжфірмового співробітництва з метою розроблення, виробництва або маркетингу продукту, що перетинає національні кордони, не заснований на короткострокових ринкових трансакціях і припускає значний і тривалий внесок партнерів у вигляді капіталу, технології або інших активів та розподілом відповідальності в управлінні між фірмами-партнерами

Спільні підприємства створюють з різною метою:

  • - підвищення експортних можливостей;
  • - отримання прямих іноземних інвестицій;
  • - продаж технології за допомогою ліцензування та ін.

Серед основних переваг спільних підприємств слід відмітити таке:

  • o спільна діяльність найбільш вигідна для невеликих підприємств, які не мають достатніх фінансових можливостей, рівня підготовки персоналу, не має інформації про кон'юнктуру та обсяг зовнішнього ринку, позиції конкурентів;
  • o вихід на іноземні ринки значно полегшується, якщо у спільному підприємстві бере участь місцева фірма;
  • o у період економічної кризи надається підтримка національній економіці.

Безумовно, як і будь-яка інша форма підприємницької та інноваційної діяльності, спільні підприємства мають ряд недоліків:

  • - відсутність регламентованої державної підтримки діяльності;
  • - недосконала система захисту іноземних інвестицій;
  • - розвиток і навчання персоналу майбутнього конкурента;
  • - складність в організації взаємовідносин, вирішення проблемних питань;
  • - конкуренція з власними підприємствами.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >