< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Філософський світогляд

Філософія є особливим різновидом духовної культури, призначення якого полягає у тому, щоб раціональними засобами випрацьовувати світогляд - узагальнену систему уявлень і знань про навколишній світ, найсуттєвіші характеристики людського ставлення до природи, суспільства і духовного життя в усіх його основних виявах. З'ясування місця людини у Всесвіті пов'язане з побудовою "картини світу" як упорядкованої цілісності, що синтезує різноманітні знання про нього на підставі певної системоутворювальної ідеї.

З розвитком людства, насамперед суспільного матеріального і духовного виробництва, міфологічні та релігійні форми світоглядної свідомості перестали задовольняти людину, її не влаштовували ні фантастична, наївно-емпірична картина світу, яку пропонує міфологія, ні релігійне пояснення світу, засноване на визнанні існування вищих надприродних сил, божественної волі. Відбувся поступовий перехід від до-філософського до філософського світогляду. Звернені до світу питання людини набули філософського характеру.

Філософський світогляд - вищий теоретичний тип світорозуміння, який прагне осягнути світ у єдності його виявів, представити найзагальніше, універсальне, раціональне (розумове) його усвідомлення.

Головна проблема філософського світогляду - з'ясування місця людини в системі "людина - світ", її призначення.

Попередні світоглядні форми (міфологія, релігія) також містили в собі елементи філософського ставлення до світу (йдеться про міфологію як "філософію" первісної людини). Але вони вже не задовольняли духовні потреби людства у розумінні глибинних сутностей і закономірностей світу природи, людини, людського мислення. Унаслідок цього виникла потреба у такому світосприйнятті і поясненні світу, яке давні греки назвали філософським, тобто мудрим. Виникнення філософського пізнання світу зумовлене необхідністю пошуку нових світоглядних орієнтирів, які регулюють і спрямовують людську діяльність.

Відповіді на світоглядні запити людина відтепер шукала не в давніх примітивних віруваннях (магія), не в переказах заповітів предків (міфологія), не у вірі у священний авторитет (релігія), а в доказах і умовиводах розуму. Такий пошук засновується саме на глибинному, сутнісному знанні. Якщо магія та міфологія обмежувалися зображенням чуттєво-наочних образів прояву природних та суспільних сил, а релігія пояснювала їх причину надприродними чинниками, то філософія прагнула збагнути їх сутність і пояснити аргументами не відчуття (міфологія) або вірування (релігія), а розуму (раціоналізм).

З'ясування сутності речей, пошук їх метафізичних, тобто надчуттєвих, принципів і першопричин - найхарактерніша ознака філософського світогляду. Знання цих першоначал давньогрецький філософ Арістотель (384-322 до н. е.) називав "першофілософією" або просто "мудрістю". На думку Платона, який був учителем Арістотеля, мета філософської мудрості полягає у пізнанні справжньо сущого, тобто ідей, які можна осягнути лише розумом. Філософські, метафізичні, тобто надприродні, першопричини і першосмисли сутностей буття приховані від людини. Філософія покликана пізнати їх в умоосяжний, теоретичний спосіб, дати філософське знання. Таке знання про першозасади буття, на думку античних мудреців, є метою людського життя, джерелом розумової насолоди. Якби мислення було здатне виявити у рухливих явищах єдині, універсальні першопринципи і першосмисли буття і небуття, життя і смерті, добра і зла, людський розум був би повністю "задоволений і щасливий", - як зазначав французький філософ Альбер Камю (1913-1960). "У порівнянні з таким щастям міф про блаженство видався би жалюгідною підробкою. Ностальгія по Єдиному, прагнення до Абсолюту відбиває сутність людської драми".

Замислюватися над філософськими проблемами (першоначало, сутність, єдине, універсальне, мудре, належне, благо) люди почали тисячоліття тому. Поява перших філософських поглядів припадає на епоху переходу від патріархальних суспільств, регулювання життя яких здійснювала міфологічна традиційна свідомість, до перших землеробських і міських цивілізацій. З появою і зміцненням у людській культурі зачатків науки відбувалося становлення раціонального (розумного, обґрунтованого, доцільного) знання, поглиблення процесу розподілу праці (відокремлення розумової праці від фізичної), поява соціальних груп людей, які професійно займалися розумовою роботою, що потребувало теоретичного, абстрактного мислення, постановки і розв'язання філософських проблем.

Дослідженням філософських проблем займалися вчені східних країн - Китаю, Індії, Єгипту. Філософування давніх східних мудреців поєднувалося з міфічним, міфологічним, релігійним світосприйняттям, нерідко здійснювалося у формі настанов, моральних вчень тощо. Для філософських шкіл Сходу характерний традиціоналізм - виправдання існуючих соціальних цінностей, звичаїв тощо. Ними детально розроблялися та обґрунтовувалися ідеї космологічної природи свідомості, принципи життєвої мудрості, морального виховання і духовного самоконтролю. Своєрідним уособленням східної філософії є, зокрема, поняття давньокитайської філософії "Дао" (шлях, закономірність). Зародження уявлень про Дао сягає давніх релігійних спроб пояснення світу (магії, шаманства). Однак лише у концепціях Лао-цзи (IV-Ш ст. до н. е.) та інших представників даосизму це поняття почали витлумачувати як засадничий принцип всього, що існує, як первісну, всеосяжну основу, субстанціональне (лат. substantia - сутність, дещо засадниче) начало, загальний закон буття Всесвіту.

В індуїзмі та індійській філософії аналогічним духовним абсолютом, з якого виникає світ і все, що він у собі містить, є Брахман - вища об'єктивна реальність, абсолют, творчий початок, безмежна свідомість, вище блаженство. Брахман - це верховний бог, творець. Всесвіт - це "яйце Брахмана". Дао і Брахман є результатом обґрунтування і використання ірраціональних принципів побудови філософських вчень, а також самими принципами.

Інший тип філософування склався в західній, європейській, культурі. Антична філософія, насамперед давньогрецька, орієнтувалася на логічно-раціоналістичну побудову філософського знання. Методологічного значення в цьому плані набуло поняття "Логос" - основа, закон, смисл, розум, необхідне. Вважається, що першим або одним із перших поняття "філософія" запропонував грецький учений, релігійний і політичний діяч Піфагор Самоський (прибл. 570-500 до н. е.). Філософами він іменував людей вищої мудрості і "правильного" способу життя. Терміном "філософія" Піфагор зафіксував появу нової форми світогляду - філософського, покликаного не лише пояснити світ, але й навчити людей правильно до нього ставитися. Його філософські погляди формувалися під впливом вчення східних мудреців: він відвідував Єгипет (пробув там 22 роки), мав бесіди з магами і халдеями. Ознайомившись з "таїнствами філософії", Піфагор почав навчати своїх учнів, яких у нього було понад 300. Однак власного цілісного філософського вчення він не створив.

Філософія як певна система внутрішньо узгоджених теоретичних положень була створена грецьким мислителем Платоном, учнем античного філософа Сократа (прибл. 470- 399 до н. е.) і вчителем Арістотеля. Платон, за словами давньогрецького історика філософії Діогена Лаертського, створив діалектику (грец. dialektike - мистецтво вести бесіду) - мистецтво доказів, поєднавши вчення Геракліта, Піфагора і Сократа про все, що сприймається почуттями (Геракліт), розумом (Піфагор) та в соціальний (моральний) спосіб (Сократ). Тобто Платон першим із європейських учених створив філософію як теорію, яка поєднала такі складові світогляду, як світосприйняття, світорозуміння і ставлення до світу. Це спричинило створення філософії як цілісної системи поглядів на світ і місце людини в ньому. Платонівський світогляд є типовим зразком ранньої філософської картини світу. За його вченням, існують два начала всього - Бог і речовина (Бога він називав розумом і причиною). Єдиний світ містить вогонь, повітря і землю і є одухотвореним. Душа (psyche) - безсмертна, здатна переселятися в різні тіла. Вона включає такі частини: розумну (logisticion), уміщену в голові; чуттєву (thymoce і Ides) - в серці; хтиву (epithymeticon) - при пупку і печінці. Заслуга Платон а як філософа полягає в обґрунтуванні далекосяжної перспективи розвитку філософської думки. Він заклав основу багатьох понятійних філософських методів. Вчення Платона, яке ввібрало чимало натурфілософських моделей і трансформацій міфологічних сюжетів, є першим у європейській культурі зразком цілісної і системної філософсько-світоглядної концепції.

Роботу із систематизації античної філософії завершив Арістотель - учень Платона. Йому належить створення системи абстрактних понять філософії (категорій): "форма", "матерія", "начало", "мета", "можливість", "дійсність" ("логіка"). Арістотель створив особливе вчення - "першу філософію", тобто метафізику. Він, за словами Гегеля, вперше робить філософію науковою, обґрунтовуючи умоглядність за допомогою абстрактних понять. Усе філософське знання Арістотель поділяв на теоретичне, або умоглядне, - знання задля самого знання; практичне - знання для діяльності; поетичне, творче - знання задля творчості. Обґрунтування теоретичного світогляду європейськими мислителями-класиками означало якісно новий етап у світоглядній культурі людства.

На відміну від магічно-міфологічної та релігійної думки філософія утверджує принципово новий тип розуміння світу. Логічний аналіз, узагальнення, аргументовані докази в ньому поступово витісняють образний дух міфології, залишивши її у сфері художньої творчості. У філософії міфологічні сюжети використовуються лише як метафори - "вогонь Прометея", "печера Платона", "подорожі Одіссея ", "танталові страждання", "скринька Пандори" тощо. Філософія як раціональний світогляд долає межі звичайної практичної свідомості, її погляд відшукує начало всіх речей, розуміння їхньої сутності, бажання і вміння здобувати справжнє знання - істину. Любов до істини і мудрості поступово стає самостійною духовною галуззю і вищою цінністю, елементом духовної культури.

Отже, магічний світогляд представляв дорефлексивну (неусвідомлену) форму погляду на світ, яка ґрунтувалася на почуттях, у яких домінувало побоювання; міфологічний світогляд забезпечував розуміння світу засобами олюднення навколишньої дійсності (анімація) за допомогою чуттєво-наочних образів; релігія як світогляд виходила із положення про подвійність світу, віри у надприродне начало всіх начал (ідея Бога), формулювала своє розуміння світу у символах; філософія засвідчила появу системи науково-теоретичного пояснення світу за допомогою логічно вибудованих понять - категорій.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >