Групування і класифікації у статистиці підприємств

Загальна характеристика групувань і класифікацій у статистиці підприємств

Одним із ключових інструментів статистичного дослідження, а саме - систематизації первинних даних про діяльність підприємств, є їх групування та класифікації. На відміну від групувань, класифікації розглядаються як стандарти і затверджуються Держспоживстандартом України.

До Державної системи класифікацій та кодування техніко-економічної та соціальної інформації в Україні входять класифікації, класифікатори та номенклатури.

Класифікація - це систематизований за ієрархічним принципом розподіл явищ та об'єктів між групами, класами, розрядами на підставі їх збігу або різниці. Однією з основних характерних ознак класифікації є те, що один і той самий код мають багато об'єктів, які піддаються класифікації. Наприклад, вид діяльності за кодом С. 10.82 у Класифікації видів економічної діяльності мають усі підприємства країни, які виробляють какао, шоколад і цукрові кондитерські вироби.

Класифікатор - це систематизований, наприклад, за алфавітною ознакою, перелік об'єктів (держав світу, валют, адміністративно-територіальних одиниць тощо), кожен з яких має свій код. Наприклад, Україна у Класифікаторі країн світу має код 804.

Номенклатура - це перелік систематизованих певним чином об'єктів. Іноді термін "номенклатура" вживається як синонім терміна "класифікація". Наприклад, номенклатура продукції промисловості (НПП) побудована за ієрархічним принципом і відповідає тим самим вимогам, що й класифікація.

В Україні Державна система класифікації як база для переходу на сучасні методи організації статистичних спостережень створювалась протягом 1993-1997 років відповідно до Державної програми переходу на міжнародну систему обліку і статистики. Державною

4. Групування і класифікації у статистиці підприємств

Таблиця 4.1. Групування та класифікації суб'єктів господарювання (підприємств)

Комерційними (суб'єктами підприємницької діяльності) називають підприємства, які провадять господарську діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів і з метою одержання прибутку. Підприємства, господарська діяльність яких не має на меті одержання прибутку, є некомерційними.

Розподіл підприємств та інших суб'єктів підприємництва за організаційно-правовими формами господарювання визначений державним стандартом - Класифікацією організаційно-правових форм господарювання в Україні (документ розміщений на офіційному веб-сайті Держстату України у рубриці "Методологія та класифікації" ( ukrstat.g-v.ua ) програмою було визначено перелік державних класифікацій та відповідні міжнародні класифікації, які необхідно розробити як базові для гармонізації; визначено статус державних класифікацій, які прирівнювалися до державних стандартів та відповідно затверджувалися Держстандартом України. З повним переліком державних класифікацій, які використовуються у статистичній практиці, можна ознайомитися на офіційному веб-сайті Державної служби статистики України у рубриці "Методологія та класифікації" (ukrstat.g-v.ua).

У вітчизняній та зарубіжній статистиці групування та класифікації пов'язані з найважливішими якісними та кількісними ознаками, які відрізняють, або навпаки - об'єднують підприємства. Такими ознаками є мета та характер діяльності, організаційно-правова форма господарювання, вид економічної діяльності, розмір підприємства. Перелік груп і класів підприємств за цими та іншими ознаками наведено у табл. 4.1.

Правові й організаційно-економічні основи та особливості господарської діяльності підприємств різних форм господарювання визначає Господарський кодекс та інші відповідні нормативні та інструктивні документи, зокрема Цивільний кодекс, закони України "Про кооперацію", "Про фермерські господарства", "Про об'єднання громадян", "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" тощо.

За національною належністю капіталу прийнято розрізняти національні підприємства, підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні. Статутний фонд національного підприємства формується тільки за рахунок вітчизняних засновників. Якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше 10%, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100%, вважається іноземним підприємством [1].

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду, в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство [1] створюється одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує, відповідно до закону, статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через призначеного керівника, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні, комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство створюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Залежно від кількості працівників та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть належати до малих, середніх або великих.

Згідно з Господарським кодексом України (в редакції закону від 04.11.2011 р.), малими визнаються підприємства, в яких середня кількість працівників за звітний рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Особливим об'єктом статистичного вивчення у ринковій економіці є суб'єкти малого підприємництва, до яких у статистиці відносять2':

• - малі підприємства;
• - фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;
• - фермерські господарства.

Відповідно до закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробленням та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Великими визнаються в Україні підприємства, в яких середня кількість працівників за звітний рік перевищує двісті п'ятдесят осіб, а річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України. Усі інші підприємства визнаються середніми.

В організації державних статистичних спостереженнях підприємств різних розмірів враховують особливості окремих видів економічної діяльності, зокрема сільськогосподарських підприємств. Для цього використовують спеціально розроблені статистичні критерії (детальніше див [ 15]).

На європейському рівні поняття малих і середніх підприємств визначені у Рекомендаціях Комісії Європейського Союзу відповідно до яких малими є підприємства з чисельністю працівників, що не перевищує 50 осіб, річним оборотом, що не перевищує 10 млн. євро, чи обсягом річного балансу, що не перевищує 10 млн. євро; середніми є підприємства із значенням відповідних показників: менше 250 зайнятих, річним оборотом що не перевищує 50 млн. евро або прибутком, що не перевищує 43 млн. євро. Окремо виділено категорію мікропідприємств, до яких відносять підприємства з чисельністю зайнятих менше 10 осіб та річним оборотом чи балансовим прибутком, що не перевищує 2 млн. євро [38].

В організації статистичних спостережень до різних за розмірами підприємств застосовуються різні підходи, а саме: великі та середні підприємства вивчаються за допомогою обстеження їх основного масиву або на суцільній основі, а малі - вибірковим методом (на несу цільній основі). Водночас для певної категорії підприємств, запроваджуючи спрощений порядок подання статистичної звітності, враховують насамперед їх частку у національній економіці.

Статистичне вивчення демографії підприємства передбачає облік подій, пов'язаних зі способом його створення, структурними змінами, припиненням діяльності. Відповідно підприємство може створюватися шляхом [35]:

• - утворення нового підприємства. Підприємство вважається новоствореним у разі створення абсолютно нових факторів виробництва: нових робочих місць і засобів виробництва або створення на базі ліквідованого підприємства за умови зміни основного виду діяльності, виникнення нової правової одиниці (юридичної особи), яка не є правонаступником ліквідованого підприємства;
• - злиття підприємств в одне. У цьому разі внаслідок злиття підприємств виникає одне нове підприємство, до якого переходять усі майнові права та обов'язки підприємств, що злились і при цьому є ліквідованими;
• - поділу підприємства на декілька. Ця демографічна подія може відбуватися шляхом:
• - поділу підприємства на декілька нових підприємств, до яких переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства, яке при цьому ліквідується;
• - утворення підприємства на базі структурного підрозділу (або кількох). До новоствореного підприємства (або кількох) переходять за роздільним актом (балансом) майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства, яке при цьому не зникає, а лише зазнає організаційних змін;
• - перетворення (поновлення діяльності раніше існуючого підприємства). У цьому разі відбувається зміна власника в результаті продажу, дарування, спадкування підприємства, вкладання внеску до акціонерного капіталу або зміна правової категорії, наприклад, підприємець - фізична особа для продовження своєї діяльності створює підприємство зі статусом юридичної особи. При цьому на підприємстві зберігаються основний вид діяльності та хоча б половина працівників; в інший, не передбачений попередніми варіантами спосіб. Технологічну та територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють діяльність інших підприємств. Залежно від обсягу капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна поділити на дочірні, асоційовані та філії [46]. Дочірне підприємство (компанія) - це юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційоване підприємство є формально самостійним, але з різних причин залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств, філія не користується юридичною та господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

Для організації статистичних обстежень, зокрема формування якісної основи вибірки підприємств, важливе значення має їх розподіл на економічно активні, сплячі та мертві.

Підприємство як статистична одиниця вважається активним, якщо виконується одна з таких умов: за даними форм державних статистичних спостережень (включаючи фінансову звітність) або за даними адміністративних джерел (Пенсійного фонду) підприємство мало у минулому році найманих працівників; - за даними форм державних статистичних спостережень (включаючи фінансову звітність) здійснює реалізацію продукції, робіт, послуг.

У випадку, коли не виконуються ці умови, проте підприємство подавало у звітному році квартальну фінансову звітність або є відомості про кількість найманих працівників за даними першого півріччя звітного року, то підприємство вважається економічно активним.

Якщо одиниця протягом двох останніх років не провадить економічної діяльності: не має найманих працівників чи не здійснює реалізацію продукції, робіт, послуг за даними форм державних статистичних спостережень (включаючи фінансову звітність) і адміністративних джерел, вона є "сплячою" у статистичному сенсі.

Якщо для одиниці більше двох останніх років виконуються ті ж самі умови, що й для "сплячої", вона є "мертвою" у статистичному сенсі.

За критерієм контактності розрізняють доступні та недоступні підприємства. Доступними у статистиці вважаються підприємства, з якими налагоджено стабільний поштовий, телефонний або інший зв'язок. Недоступні підприємства - це ті, яких не можна знайти за адресою, вказаною у реєстраційній картці, а місце їх фактичного знаходження невідоме.

Таблиця 4.2. Взаємозв'язок інституцій них секторів економіки, їх основних функцій та інституційних одиниць

На макрорівні статистична інформація, розроблена за результатами зведення і групування первинних даних про діяльність підприємств, систематизується у процесі складання та аналізу СНР. Для побудови СНР у переліку статистичних одиниць, крім поняття "підприємство", ключове значення має поняття інституційна одиниця під якою розуміють економічну одиницю, що може володіти активами і брати на себе зобов'язання. У Положенні ЄС одиниця вважається інституційною, якщо вона володіє автономністю рішення у виконанні своєї основної функції і має повне рахівництво, тобто веде бухгалтерські документи, баланс активів і пасивів за звітний період.

Таким чином, у ринковій економіці підприємства становлять основу всієї сукупності інституцій них одиниць. За функціями в економіці інституційні одиниці групуються в інституційні сектори (табл. 4.2):

• 1. Фінансові корпорації.
• 2. Нефінансові корпорації.
• 3. Органи державного управління.
• 4. Домашні господарства.
• 5. Некомерційні організації.

До сфери вивчення статистики підприємств належать інституційні одиниці у фінансовому та нефінансовому секторах, а також, частково, у секторі домашніх господарств, до яких зараховують фізичних осіб - підприємців як самозайняте населення.

На мікрорівні підприємства для своїх оперативних потреб, а також для прогнозування, планування, контролю та аналізу господарської діяльності, як правило, використовують додаткові, специфічні групування та класифікації.