< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Науково-технічна політика як інструмент здійснення державного регулювання інноваційної діяльності

Постійне вдосконалення засобів і предметів праці, технології виробництва та його організації є головною рушійною силою розвитку продуктивних сил і економічного зростання. Розвиток в Україні системи ринкових відносин загострив проблему занепаду рівня науки та техніки в останні роки. Національна продукція втрачає конкурентоспроможність не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку. Відбувається це насамперед через низький науково-технічний рівень, низьку якість та великі витрати на виробництво вітчизняної продукції. Нині в Україні відбувається катастрофічна руйнація науково-технічного та інтелектуального потенціалу суспільства. За роки реформ більше ніж у чотири рази скоротилась частка ВВП, яка витрачається на розвиток науки. Водночас в економіці промислово-розвинутих країн вона становить 1,2- 1,5 %, в Південній Кореї, де в останні роки відбулось швидке зростання виробництва, витрати на науку сягнули навіть 2 % від ВВП. Руйнування науково-технічного потенціалу зумовлює й низький рівень конкурентоспроможності товарів, що виробляються в Україні. Дослідження сучасних проблем міжнародної конкуренції дало змогу М. Портеру дійти висновку, що умовою рівноправної інтеграції країни у світове господарство є п'ять чинників: наука і технологія; капітал; робоча сила; інфраструктура; інформація. Усі вони безпосередньо пов'язані з рівнем розвитку освіти і науки.

Підтримка національної науки та освіти та їхній подальший розвиток потребують негайного втручання з боку держави: треба розробити активну науково-технічну політику, побудувати оптимальний для сучасних умов економічний механізм, який поєднував би державні та ринкові важелі впливу на науково-технічні процеси та був би максимально зорієнтованим на економічне зростання України та її інтеграцію у світову економіку як промислової держави. Однією з причин браку такої політики є нерозуміння багатьма урядовцями ролі НТП в економічному зростанні та розвитку промисловості зокрема. Верховна Рада України ухвалила перелік законодавчо-нормативних актів, спрямованих на розвиток національної науки та використання наукових результатів у суспільному виробництві. Однак вони потребують перегляду та вдосконалення, тому що зовнішнє середовище постійно змінюється та ускладнюються цілі соціально-економічного розвитку країни. Основними завданнями державної науково-технічної політики на майбутній період мають бути:

  • - визначення пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки;
  • - структурна перебудова науково-технічної сфери;
  • - підтримка нових інноваційних структур;
  • - розвиток вищої освіти та організація підготовки наукових кадрів;

розвиток міжнародного співробітництва.

Одним із головних завдань науково-технічної політики є визначення пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки: охорона навколишнього природного середовища, здоров'я людини, виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції, екологічно чиста енергетика та ресурсозберігаючі технології, нові речовини та матеріали, перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв'язку.

Брак активної інвестиційної політики, вивезення капіталу за кордони України, значна "тінізація" економіки зумовлюють необхідність дбайливого вибору структурних пріоритетів, тобто тих наукових напрямів, які необхідно насамперед розвивати за рахунок бюджету та позабюджетних фондів, внутрішніх кредитних ресурсів та іноземних інвестицій. Процес вибору загальнодержавних пріоритетів потребує врахування таких головних чинників, як науково-технічне забезпечення найважливіших для України галузей виробництва (табл. 14.4), способи розв'язання найбільш гострих проблем певного періоду, реальний потенціал в окремих галузях науки та техніки.

Таблиця 14.4. Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації

Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації

Структурна перебудова науково-технічної сфери - це приведення її у відповідність із новими суспільними вимогами й можливостями економіки України. У складі науково-технічної сфери виділяють чотири сектори: академічний, вузівський, галузевий, заводський. Для кожного з них характерні специфічні шляхи інтеграції в ринкову економіку, які визначаються попитом на науково-технічну продукцію, обсягами та джерелами фінансування, тривалістю науково-технічних досліджень, наявністю дослідних заводів та ін.

Для академічної та вузівської науки характерною є велика частка державних замовлень у планах науково-дослідних робіт, які виконуються в межах пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки. Науково-технічні організації цього сектору, як правило, зберігають державну форму власності, але працюють на засадах госпрозрахунку, мають право збільшувати обсяги науково-дослідних робіт за рахунок прямих договорів із замовниками. Галузеву науку за умов ринку зосереджено в структурі галузевих міністерств та холдингових компаній або у сфері їхньої компетенції. Вона працює безпосередньо на потреби відповідних галузей. Галузева наука - це найбільший сектор науки, оскільки включає велику кількість наукових організацій, самостійних за статусом, різноманітних за організаційно-правовою формою та формою власності. Заводська наука тісно пов'язана з виробництвом, інтегрована в структуру промислових підприємств на правах структурних підрозділів або господарсько-самостійних одиниць.

Одним із напрямів структурної перебудови науково-технічної сфери є підтримка державою нових інноваційних структур: технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів, які сприяють активізації й розвитку науково-технічної діяльності. Важливою умовою структурної перебудови у сфері науки е створення ринкової інфраструктури: комерційні інформаційні центри, біржі інтелектуальної власності, запроваджу вальні фірми, провайдери, інноваційні фонди, лізингові компанії. Сучасною формою прискорення впровадження досягнень НТП є франчайзинг. Франчайзинг - це угода великих корпорацій з невеликими фірмами або окремими підприємствами. Сутність франчайзингу полягає в тому, що фірма-франчайзер передає своєму партнерові право здійснення окремого виду діяльності з використанням своєї технології, ліцензій, "ноу-хау", фірмової торговельної марки.

Світовий досвід свідчить, що вирішальний внесок у прискорення НТП роблять невеликі фірми, їхня діяльність ґрунтується на сучасній матеріально-технічній базі, висококваліфікованих наукових і технічних кадрах. Невеликі фірми сприяють розвитку конкуренції в науково-технічній сфері, що зменшує тривалість досліджень та розробок і ціну науково-технічної продукції. Тому уряд повинен розробити систему підтримки приватного сектору, який виконує науково-технічні роботи. Йдеться насамперед, про зниження ставки податку на прибуток, який спрямовується на придбання основних засобів для науково-технічних робіт; надання пільгових кредитів за рахунок коштів інноваційного фонду, фонду післяприватизаційної підтримки підприємств, інших позабюджетних фондів; застосування гнучкої амортизаційної політики; забезпечення охорони інтелектуальної власності; удосконалення системи патентування та ліцензування; спрощення порядку державної реєстрації науково-дослідних і проектних організацій.

Успішне проведення науково-технічної політики в Україні неможливе без активізації творчої індивідуальності, що безпосередньо пов'язано з розвитком вищої освіти. Матеріально-технічна база багатьох (особливо технічних) вищих навчальних закладів сьогодні є застарілою, потребують удосконалення програми та методики навчання. За останні роки зруйновано систему галузевих інститутів підвищення кваліфікації, у підприємств не вистачає коштів для внутрішньофірмової підготовки кадрів, знизилась мотивація молоді до наукової праці. Необхідно визнати недопустимим скорочення частки бюджетного фінансування науки і освіти у ВВП, створити умови для посилення зацікавленості вищих навчальних закладів у виконанні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт за рахунок коштів суб'єктів господарювання, стимулюючи водночас співробітництво компаній з університетами та технічними вузами щодо розробки нової техніки, технології, організації виробництва та підготовки фахівців.

Відомо, що наука не може розвиватися у вузьких національних рамках. На жаль, недосконалість законодавства не сприяє розширенню цього співробітництва. Для ефективної інтеграції України у світову науку треба створити сприятливі умови для залучення іноземних інвесторів у науку, для входження в національну економіку світової науково-технічної інформації, запровадити систему кредитних, митних, амортизаційних та інших пільг для вітчизняних експортерів науково-технічної продукції та для іноземного капіталу, що сприятиме поширенню в Україні нових виробничих технологій. З'ясувавши основні цілі, напрями та завдання науково-технічної політики в Україні можна дійти висновку, що всі вони тісно взаємопов'язані, а відтак потребують комплексного державного підходу до їхнього розгляду та реалізації.

Науково-технічну та інноваційну політику уряду в перспективі необхідно спрямувати на забезпечення науково-технічного прогресу, розвиток наукомістких виробництв, подолання ресурсовитратного характеру виробництва та його технологічне оновлення, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та виходу її на міжнародні ринки збуту. Головною метою науково-технічної та інноваційної діяльності в перспективі має бути реалізація нових пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки, а також пріоритетів інноваційної діяльності в галузях науки, промисловості, АПК, медицини, у яких Україна має значний науковий, технологічний і виробничий потенціал. Випробуваними способами реалізації цих пріоритетів є формування і виконання державних науково-технічних програм та державного замовлення на науково-технічну продукцію, які дають змогу концентрувати обмежені матеріальні та інтелектуальні ресурси на розв'язанні науково-технічних проблем, що мають стратегічне значення для держави.

Належна організація системи державних науково-технічних програм вкрай важлива і в соціальному плані, оскільки створює більш прийнятні умови праці для вчених у вітчизняній науці, зокрема творчої молоді, загальмує негативні процеси виїзду вчених за кордон. Послідовно і надійно підтримувані державою програми стануть і певним центром кристалізації ресурсів всієї країни, адже вони виступатимуть вагомим аргументом під час вибору напряму найбільш перспективного і надійного вкладання приватних коштів.

Отже, на найближчу перспективу до бюджетного фінансування мають бути включені наукові програми, спрямовані:

. - на фундаментальні дослідження у сфері природничих, технічних, гуманітарних і суспільних наук;

  • - прикладні наукові та науково-технічні розробки з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;
  • - державні науково-технічні програми та наукові частини державних цільових програм;
  • - розробку найважливіших технологій у стратегічно важливих галузях економіки;
  • - міжнародне науково-технічне співробітництво;
  • - фінансову підтримку розвитку інфраструктури науково-технічної сфери.

Фундаментальні дослідження - це експериментальні або теоретичні дослідження, що спрямовані на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їхнього взаємозв'язку, без будь-якої конкретної мети, пов'язаної з використанням цих знань. Результатом їх виконання є гіпотези, теорії, методи тощо. Фундаментальні дослідження можуть закінчуватися рекомендаціями щодо проведення прикладних досліджень для визначення можливостей практичного використання одержаних наукових результатів, науковими публікаціями тощо. Прикладні дослідження - це оригінальні дослідження, які здійснюються для отримання нових знань, але призначені переважно для здійснення конкретної практичної мети чи завдання. Прикладні дослідження визначають можливі шляхи використання результатів фундаментальних досліджень, нові методи розв'язання проблем, сформульованих раніше. Науково-технічні розробки - це систематичні роботи, що ґрунтуються на існуючих знаннях, отриманих у результаті досліджень і/чи практичного досвіду, та спрямована на створення нових матеріалів, продуктів, процесів, пристроїв, послуг, систем чи методів. Ці роботи можуть також виконуватись для значного вдосконалення об'єктів, що вже існують.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >