< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Розпад Київської Русі

Найбільшим феодальним князівством на території України було Київське. Воно розташовувалося на багатих землях Середнього Подніпров'я і налічувало 45 міст і безліч інших населених пунктів. Найбільшими містами князівства були Київ, Канів, Черкаси, Овруч, Житомир і Чорнобиль. Київ залишався політичним та економічним центром князівства й одним з найбільших міст Європи. Населення Києва досягало 50 тис. чоловік, тут знаходилися потужна фортеця, княжий двір, адміністративні будівлі, подвір'я місцевої знаті. Крім того, Київ залишався церковним і релігійним центром усіх руських земель. У місті знаходилися резиденція митрополита, багато храмів і монастирів, найбільша на Русі Києво-Печерська лавра.

На півдні територія Київського князівства межувала із землями половців, які здійснювали часті набіги на Русь. Київські князі були вимушені постійно піклуватися про захист своїх південних рубежів.

Київ продовжував грати роль центру руських земель, і боротьба за місто між численними князями не припинялася. У період між 1146 і 1246 рр. Київ 47 разів переходив із рук у руки, й у ньому по черзі правили 24 князі.

На лівому березі Дніпра з центром у давньому Чернігові розташувалося Чернігово-Сіверське князівство. Воно було одним із найбільших і могутніх на українських землях. Князівство займало території північно-східної України, південно-східної Білорусі та західної Росії. У XII ст. з його складу виділилося Новгород-Сіверське князівство.

Традиційно на цих землях правили нащадки Олега Святославича, внука Ярослава Мудрого. Тут розташувалися 46 староруських міст, найбільшими з яких були Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Ніжин, Прилуки, Рильськ, Остер. Князівство мало достатньо розвинене землеробство і ремісниче виробництво.

Страждаючи від постійних набігів половців, чернігівські та новгород-сіверскі князі були змушені здійснювати часті походи у степ. Не всі вони закінчувалися звитяжно. Літопис зберігає розповідь про похід проти половців у 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря, який був розбитий кочовиками і навіть потрапив до них у полон. Ця історична подія лягла в основу відомого староруського літературного твору - "Слова о полку Ігоревім".

Значним було Переяславське князівство, що знаходилося на лівому березі Дніпра нижче Київа. Воно налічувало 25 міст із центром у Переяславі. Тут успішно розвивалися землеробство, ремесла та різні промисли. Проте головною проблемою князівства була боротьба з половцями, з теріторією яких Переяславське князівство мало досить протяжний кордон на сході та півдні.

Західно-українські землі

На території південно-західних областей сучасної України виділялися Галицьке і Волинське князівства. На заході вони межували з Польщею та Угорщиною, і мали з цими країнами стійкі культурно-економічні зв'язки, а також нерідкі військові зіткнення.

Головними містами Волинського князівства були Володимир-Волиньський, Любомль (сучасний польський Люблін), Кам'янець, Луцьк, Кременець, Холм. У Галицькому князівстві виділялися міста Галич, Перемишль, Звенигород, Теребовля. Князівства розташовувалися у сприятливій кліматичній зоні, мали багато родючих земель, густих лісів і повноводних річок. Тут швидкими темпами розвивалися економіка і торгівля.

У 1199 р. обидва князівства були об'єднані під владою Романа Мстиславича, нащадка Володимира Мономаха

Перше зіткнення з монголо-татарами

ХШ вік є важливим рубежем в історії України й усієї Європи. Це пов'язано з татаро-монгольскими завоюваннями, що мали серйозні наслідки для долі народів Азії та Східної Європи. На Русі монголів називали татарами, звідси з'явився термін "монголо-татари".

У безкрайніх степах далекої Монголії наприкінці XII - початку ХШ ст. сформувалася потужна держава на чолі з талановитим полководцем Темучином, який у 1206 р. прийняв ім'я Чингізхана (великого хана). Монголи вели постійні загарбницькі війни, їм удалося підкорити Китай, Середню Азію і Закавказзя. У 1222 р. 25-тисячний монгольський загін з'явився на східному кордоні половецьких володінь.

Половецький хан Кобяк звернувся за допомогою до руських князів. На початку 1223 р. в Києві відбувся княжий з'їзд, а незабаром на Русь прибули і монгольські посли. Монголи запропонували руським князям мир, якщо вони не втручатимуться у справи степовиків. Проте було вирішено, правда, не одностайно, виступити на допомогу половцям, при цьому монгольські посли були необачно вбиті.

На початку травня 1223 р. троє руських князів зі своїми дружинами виступили на з'єднання з половцями. У похід проти монголів рушили: київський князь Мстислав Романович, галицький - Мстислав Удатний, чернігівський - Мстислав Святославич. Руське воїнство перейшло Дніпро й об'єдналося з половцями. Битва з монголо-татарами відбулася 31 травня 1223 р. в Приазовських степах на річці Калка.

У цій битві руські князі діяли вкрай неузгоджено. Першим раптово атакував монголо-татар Мстислав Удатний. Його підтримали половецькі полки, але решта руського війська залишилася стояти на місці. Під час відчайдушної сутички з монголами половці почали відступати, зім'явши при цьому руські дружини. Побачивши поразку Мстислава Удатного, два інших руських князя стали укріпленим табором на березі ріки. Взявши в облогу табір, монголо-татари запропонували руським почесну капітуляцію, обіцяючи зберегти їм життя. Проте, коли дружини покинули свій табір, монголи напали на них і знищили велику частину воїнів. Мстислав Романович і Мстислав Святославич були захоплені в полон. Роману Галицькому з частиною своїх військ удалося втекти. Вороги переслідували руських до самого Дніпра, а потім повернули назад. Полонені князі з їх найближчим оточенням були зв'язані, покладені на землю, а зверху монголи спорудили настил з дощок, на якому бенкетували до тих пір, поки князі не задихнулися.

Розбивши руських на річці Калці, монголо-татари не зважилися відносно слабкими силами рушити углиб країни і відступили на схід. Вони зникли також раптово, як і з'явилися. Русь зітхнула з полегшенням, але, як виявилося, ненадовго.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >