< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості гірських туристсько-краєзнавчих подорожей

Подорожування у гірській місцевості потребує ретельної підготовки. Вибираючи одяг, турист повинен зважати на те, що у горах погода часто змінюється. Обов'язково потрібно взяти штормову куртку та брюки, пошиті з міцної тканини, або комбінезони; гірські черевики, окуляри з темними нейтральними фільтрами.

Під час вибору шляху підйому на гірських маршрутах слід враховувати стежки, що проклали туристи або місцеві жителі, що полегшить фізичне навантаження туристів і гарантуватиме безпеку.

Режим і порядок дня

У гірському поході розпорядок дня відрізняється тим, що він "зміщений" на одну-дві години вперед порівняно з розпорядком пішого походу. Це пов'язано з нестійкістю погоди у горах (у другій половині дня вона часто псується) і деякими специфічними небезпеками гірського рельєфу. Так, ближче до 12 години дня збільшується небезпека каменепадів, зменшується міцність снігових мостів, талий сніг стає важкопрохідним, а річки - складними для переправи.

У гірському поході рекомендується робити підйом о 4-5 год., а вихід на маршрут о 6-7 год. (на перевальних ділянках підйом часто роблять о 2-3 год. ночі). Великий обідній привал іноді доводиться заміняти годинним відпочинком, під час якого лише трохи перекусити, а зупинятись і облаштовувати табір для ночівлі слід о 14-16 год.

Режим руху на затяжних підйомах змінюється за рахунок частіших зупинок на відпочинок: через кожні ЗО хв. підйому має бути 5-8-хвилинний привал. На крутих ділянках 1-2-хвилинні зупинки, під час яких не знімають рюкзака, роблять через 10-15 хв. підйому.

Темп руху

У горах темп руху залежить від конкретного рельєфу і схилів: на підйомах він уповільнений, а на спусках нескладним шляхом прискорений.

Рухаються в горах у колону по одному. Під час переміщення крутими каменепади йми схилами, осипами не можна, щоб одні туристи перебували прямо вище по схилу над іншими. Якщо інший порядок руху неможливий, слід рухатись упритул один до одного.

Схема руху

Шлях на гірських маршрутах визначають за наявністю стежок, які прокладені місцевими жителями або туристами. Іноді новачки намагаються ігнорувати їх, що неправильно. Якщо з певного місця підйому може здатися, що до перевалу є коротший шлях і не потрібно йти стежкою по серпантину, слід рухатись прокладеною стежкою. Обхідний шлях, як правило, найбезпечніший. Скорочувати шлях можна тільки на спусках, якщо їх нахил незначний.

За відсутності стежок у гірській місцевості і під час походу до невідомого перевалу необхідно організувати попередню розвідку для вибору найкращого шляху руху.

Схема руху на перевал улітку. Похід до перевалу здійснюють долиною (краще схилом південної експозиції або покритим рідкою рослинністю); траверсування субальпійських і альпійських лугів та підйом - осипами, зокрема для шляху обирають їх "мертві" ділянки з великим камінням; вихід на пологий шлях - льодовиком в обхід тріщин до снігової ділянки або невеликої скельної стінки перевальної сідловини. Підйом на сідловину по снігу або скелях відбувається, як правило, вертикально вгору із забезпеченням каменепадо-лавинної безпеки. Із скельних ділянок найпристосованіші для підйому пологі ребра і контрфорси.

Схема руху на перевал узимку. У зоні лісу туристам рекомендується йти по літній стежці, але під час потепління по можливості виходити на північний схил, а в період похолодання - на південний. Виходячи з лісу, доцільно притримуватись дна урвища (русла ріки). Якщо ріка не замерзла, то для переправи можна скористатися сніговими мостами, які утворені лавинами, що зійшли раніше.

На льодовик підіймаються прямо з його язика і в жодному разі не під "баранячими лобами" (згладжені виступи, скелі). Ідучи по центру льодовика, краще вибирати ввігнуті місця його поверхні й уникати опуклих. Верхній цирк льодовика долають завжди посередині, за необхідності знявши лижі і рухаючись прямо.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >