< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Приклади ухвалення управлінських рішень

Класифікація витрат на змінні і постійні привела до виникнення методу прямого віднесення витрат на собівартість товару, що випускається. Цей метод — дуже важливе і ефективне знаряддя в руках керівництва організації, особливо при плануванні і контролі прибутковості її роботи і встановленні цін на ту, що випускається: продукцію. Він заснований на принципі маржинального прибутку, який визначається як різниця між виручкою від продажу товару і Змінними витратами на його виготовлення. Маржинальний прибуток йде на покриття постійних витрат, а різниця, що залишається, с прибутком організації.

Приклад 7.1

Вироби

Т1

Т2

Т3

Т4

Т5

всього

Виручка від продажу товару, тис. ГО*

100

500

300

100

250

1250

Змінні витрати, тис. ГО

40

350

150

115

125

780

Маржинальний прибуток, тис. ГО

60

150

150

-15

125

470

Маржинальний прибуток, %

60

30

50

-45

50

Постійні витрати, тис. ГО

250

Чистий прибуток, тис. ГО

220

* ГО — грошові одиниці


Приклад 7.2

Вироби

Т1

Т2

Т3

Т4

Т5

всього

Виручка від продажу товару, тис. ГО

100

500

300

250

150

Змінні витрати, тис. ГО

40

350

150

125

665

Маржинальний прибуток, тис. ГО

60

150

150

125

485

Маржинальний прибуток, %

60

30

50

50

42,2

Постійні витрати, тис. ГО

250

Чистий прибуток, тис. ГО

235

В прикладі 7.1 підприємство випускає п'ять різних виробів. Для спрощення розрахунків всі витрати, що йдуть на випуск цих виробів, розділені на дві групи: змінні і постійні невигідні витрати. Маржинальний прибуток, одержуваний в результаті реалізації кожного виробу, є різницею між виручкою від його продажу і змінними витратами. Далі, віднімаючи з неї постійні витрати, одержуємо чистий прибуток. Аналізуючи дані з прикладу 7.1, керівництво підприємства може зробити наступні висновки:

  • • необхідно максимально розвивати виробництво і продаж виробу ТІ, оскільки в порівнянні з іншими воно дає підприємству найбільший в процентному відношенні маржинальний прибуток;
  • • виріб Т2 хоча і дає найбільший по сумі маржинальний прибуток, але він складає лише 30 % обороту, тому цілком імовірно, що варто детально проаналізувати структуру витрат і методи виробництва цього виробу, з тим щоб спробувати виявити які-небудь резерви економії;
  • • по виробах ТЗ і Т5 є цілком задовільні результати;
  • • що стосується виробу Т4, то необхідно або зменшити витрати по його виробництву, щоб його продаж давав прибуток, або припинити виробництво.

В прикладі 7.2 показана ситуація, коли з кількості виробів, що випускаються підприємством виробів виключений виріб Т4. Подібне рішення — одне з найпринципових в управлінні діяльністю підприємства: першорядним моментом с не абсолютна виручка від продажу того або іншого виробу, а частка його участі в загальному прибутку, одержуваному підприємством від реалізації всіх виробів, що випускаються. В даному прикладі в результаті припинення виробництва виробу Т4 сумарний маржинальний прибуток, а, отже, і чистий прибуток підприємства збільшуються на 15 тис. ГО, не дивлячись на те, що виручка підприємства від продажу виробів, що залишилися, зменшується на 100 тис. ГО.

Тепер розглянемо приклад аналізу витрат на виробництво виробу.

Приклад 7.3

З розрахунку на 5 тис. штук, тис. ГО

3 розрахунку на одиницю продукції, ГО

Прямі витрати на матеріали

10

2,0

Прямі витрати на робочу силу

2

0,4

Прямі невигідні витрати

3

0,6

Разом основних витрат

15

3,0

Змінні невигідні витрати

4

0,8

Разом змінних витрат

19

3,8

Постійні невигідні витрати

6

1,2

Повні витрати (собівартість)

25

5,0

Прибуток

5

1,0

Продажна ціна

30

6,0

В даному прикладі виріб продається за ціною 6,0 ГО, тобто з прибутком 20 % по відношенню до його собівартості. Прямі витрати на виготовлення виробу, тобто витрати, змінюються пропорційно кількості випущених одиниць виробу, складають 3,8 ГО.

Тепер, якщо ми знаємо, що 5 тис. од. виробів вже продається на внутрішньому ринку, і вважаємо, що якась додаткова кількість може бути продана на зовнішніх ринках, ми можемо використовувати відомі нам змінні витрати у розмірі 3,8 ГО як базу визначення експортної піни, оскільки:

  • • постійні невигідні витрати у розмірі 6 тис. ГО не зміняться і їх частку в собівартості кожного виробу у розмірі 1,20ГО не потрібно буде повертати в ціну виробів, реалізованих на експортних ринках;
  • • при продажу на експорт обмежитися прибутком меншої ніж 1,0 ГО. Іншими словами, експорт цього виробу здійснюватиметься з прибутком, якщо його експортна ціна буде вищою за величину змінних витрат у розмірі 3,8 ГО.

Якщо ми хочемо при цьому одержувати прибуток, наприклад у розмірі 20 % змінних витрат, ми повинні продавати виріб за ціною 4,56 ГО (3,8 ГО + 0,76 ГО).

Проте слід, визнати, що використання методу прямого віднесення витрат на собівартість зберігає в собі і деякі небезпеки. Абсолютно очевидно, що він не може бути застосовний для встановлення цін на всі товари. Доцільний даний метод тільки тоді, коли реальні умови виробництва такі, що постійні невигідні витрати можуть відшкодовуватися і фактично відшкодовуються в цінах, встановлених для певної базової кількості вироблених і проданих виробів, а встановлення цін на базі прямих витрат відбувається тільки для додаткової кількості виробів. Надалі ситуація може змінитися таким чином, що базова кількість товару, що випускається, взята за основу при розрахунку ціни, зменшиться. В цьому випадку первинна калькуляція, складена по методу прямого віднесення витрат, вже не відображатиме реального положення справ і якщо продовжувати ґрунтуватися на ній, то це приведе до зменшення загального прибутку підприємства. Значить, метод прямого віднесення витрат можна з впевненістю застосовувати при встановленні цін тільки тоді, коли є невикористані резерви виробничих потужностей і коли всі постійні невигідні витрати відшкодовуються в цінах, встановлених залежно від поточного об'єму виробництва.

Ухвалення рішень стосується майбутньої діяльності підприємства. Змінити що-небудь в минулому вже немає можливості. Тому минулі витрати слід виключити з аналізу або брати їх в розрахунок, тільки якщо вони є єдиною базою визначення майбутніх витрат. Витрати, що враховуються при ухваленні одного рішення, можна повністю ігнорувати при ухваленні іншого альтернативного рішення.

Основне питання, яке слід з'ясувати: приймати або не враховувати ті або інші витрати, в чому різниця? Тому, щоб бути врахованими при розгляді того або іншого варіанту рішення, витрати повинні відповідати двом умовам:

  • 1. Це повинні бути витрати, очікувані в майбутньому.
  • 2. Вони повинні бути різними для різних варіантів альтернативних рішень.

Метод прямого віднесення витрат часто корисний при визначенні тих складових витрат, на які слід звертати увагу при ухваленні специфічних рішень:

  • • продовжити або припинити випуск якої-небудь групи товарів;
  • • проводити які-небудь комплектуючі вироби або придбанням їх;
  • • приймати або відхилювати спеціальне замовлення;
  • • як реагувати з приводу впливу на розмір маржинального прибутку обмежуючих умов або інших найважливіших чинників.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >