< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

Певні функції виконували давньослов'янські волхви-жерці. Наприклад, "хмарогонителі" впливали на "погоду", "чародії" здійснювали магічні дії з водою за допомогою спеціального посуду — "чари", "потворники" (знахарі) займалися своєю сферою діяльності. Окремо діяли так звані кощунники — своєрідні волхви-"ідеологи", які складали і виконували "кощуни" (це слов'янське слово грецькі автори перекладали словом міф). Центральний персонаж кощун — Кощій, представник "кощного", потойбічного, мертвого, "зимового" царства. Він полонив дівчину і тримав упродовж періоду зимового змертвіння природи. Позитивний герой убивав Кощія і визволяв дівчину; влада зими припинялась, природа пробуджувалась, і наставав новий землеробський цикл. Давньослов'янська міфологія виразно землеробська: Лада і Леля — типово землеробські божества, Сварог і Ко-локсай мають справу зі землеробськими знаряддями праці (плуг), Кощіїв "полон" триває впродовж "мертвого" землеробського сезону (зими) тощо. Саме тут джерело зародження антеїзму як однієї з визначальних рис слов'янської (отже, давньоукраїнської) світоглядної ментальності (Бичко, 1994).

Зображення "чаклунок" у культурі енеоліту та неоліту.

Для землеробських культур енеоліту і неоліту, що охоплювали Балканський півострів, Подунав'я, Правобережну Україну, характерні глиняні зображення "чаклунок", фігурок жінок, які здійснювали заклинання священної води у великій мископодібній чарі. Від заклинань води у чарі походить слово "чародійство". В трипільській культурі (поселення у Назвисько) виявлено статуетку сидячої жінки, сідалище, розписну чару і "черпало" — глиняні обрядово-ритуальні елементи заклинання води, моління про дощ. Українські та російські етнографічні дослідження подають безліч прикладів аграрно-магічних дій з "живою водою". Чари з небесними оленями відомі в місцях поширення трипільської культури (Томашівка, Стара Буда, Володимирівна). У землеробів-трипільців енеоліту небесні олені зображувались у вигляді завихристих дощових смуг, тобто такі, які подають небесну вологу, дощ, необхідні для врожаю (Рибаков, 1965).

Про відповідний культ оленя у трипільців засвідчують матеріали раннього поселення у Ленківцях на Середньому Дністрі (Черниш, 1959).

За Рибаковим, якщо сутність світогляду первісного землероба передати простою формулою: зерно + земля + дощ = врожай, то пластика Трипілля відображає всі ланки цієї формули за допомогою жіночої фігури. Земля, зоране поле уподібнювались жінці; засіяна нива, земля з зерном — жінці, котра "понесла в чреві своїм"; поява із зерен нових колосків уподібнені народженню дитини. Жінку та землю поєднала прадавня ідея родючості. Пишно орнаментовані черпаки-чарки використовували для розливу або пиття освяченої "живої" води. Парні біноклеподібні лійки, ймовірно, слугували для того, щоб наливати в них священну воду, тобто поїти землю, імітувати дощ, пролитий із грудей Великої Матері. Так давній художник втілив ідею зрошення поля небесною богинею. Зображення жінок, котрі піднімають до неба посудини з водою, чаклують з розписною чарою, окроплювання землі за допомогою подвійних посудин, імітуючих жіночі груди, розписи у вигляді двох небесних олениць, що дарують зі свого вимені дощ, — належали до кола енеолітич-них реалій з характерними аграрними культами, моліннями про небесну воду і дощ (Рибаков, 1981, с. 178,187— 188).

Це підтверджує виявлена серединна перемичка бінокле-подібної посудини із Верем'ї. Антропоморфність хрестоподібної фігурки (хоча обличчя, руки, ноги майже не виділено) засвідчують чіткі, рельєфні означення жіночих грудей, навколо них зображено знак засіяного поля, а вниз показана вертикальна смуга крапок-капель (Мовша, 1969).

З Мізинської стоянки відомі умовні жіночі зображення, прикрашені ромбо-меандровим і зигзаговим орнаментом, що імітує рисунок мамонтової кістки. Палеолітичні "венери", вирізьблені з бивня мамонта й оздоблені ромбічним орнаментом, уособлювали родючість. Своєрідними оберегами були численні трипільські статуетки з відбитками зерен або зі знаками засіяного поля. Засіяне поле символізували один ромб, чотири з'єднані ромби або квадрат, у середині яких зображено знак зерна (крапка чи кілька крапок).

Функцію охоронців (заступників) роду, племені виконували божества, пов'язані з культом предків.

Дослідники виділили слов'янські терміни споріднення, де старослов'янське "родь" тлумачиться як "власне слов'янська новація", нове використання індоєвропейських морфем. Зазначено поширену метатезу: род — ард — арт; з цим пов'язано додаткове значення — "походження", "род" (нім. Art); "високий", "великий" ( ірл. ard, галльське ardu) (Тру-бачов, 1959).

В іранських мовах, зокрема скіфській, Ard — культовий термін, що означає божество. Вираз arta — ard є одним з найважливіших понять іранського світу, що означає "божество", "уособлення світла"; осетинське ard — клятва, первісно "божество", яким клянуться (Абаєв, 1949).

В осетинській міфології Уасхо — покровитель численних родів осетин-тагаурців. За давнім звичаєм, представники роду збиралися у святилищі свого охоронця у горах Тага-урії і давали клятву міжродової дружби. У випадку порушення клятви Уасхо знищував рід винуватця.

В японській міфології божества-покровителі роду мають назву удзигамі (давньояпон. — божества роду).

За припущенням вчених, першобог давньоукраїнської міфології — Род є зачинателем усього живого (Плачинда, 1993).

Аналізуючи витоки багатоманітних уявлень про Род як давнє божество, Б. Рибаков виділив розгалужений комплекс давньоруських слів, які містять корінь "род", передусім слова, пов'язані з поняттям споріднення і породження: Род, народ, рідня, род-ичі, родина, род-ити, природа, породжувати. Слово "род" і метатеза "ард" у значенні "божества", "рода", "великого" характерні не лише для слов'янського ареалу. Давньоруський книжник, знайомий з відповідними грецькими джерелами, автор "Слова про ідолів" (ймовірно, початок XII ст.), вважав культ Рода однією зі світових релігій, яка колись охоплювала Єгипет (Озирис), Вавилон,

Грецію ("Артемід" —Аполлон ?), Рим і слов'янський світ. Тут зазначено географічний діапазон культу Рода. Крім цього, відомі також два ряди понять з коренем "род". Перший — означення води, водного середовища — "родища", джерела (криниці); квітів, що ростуть поблизу води, — лілій — "родій" ("криній"). Другий ряд вміщує значно ширші тлумачення: podia — блискавка; роді к, роді А — плід граната; род, родъство — гієна вогненна; родрий, рьдриі — червоний; ръдритися, рдііть, рдяний — червоний, червоніти. Безліч слов'янських слів з коренем "род" мають ознаки червоного і вогненного (для порівняння: лат. ardeo — горіти, ardor — жар, спека). Відтак з Родом як божеством може бути пов'язано не лише народження живого (рід, народ, родити), а й природа, вода (родище, джерело), дощ (грудіе, спадаючі з неба), блискавка — родія, і вогонь пекла (Рибаков, 1981, 442—444, 451—453).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >