< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Методи економічного обґрунтування розміщення промислових комплексів

Розміщення промислових підприємств, груп виробництв і галузей на території країни завжди потребує наукового обґрунтування. Для цього є спеціальні методи, за допомогою яких вибираються варіанти розташування, оцінюється ефективність виробництва і територіальної організації промисловості. Досягнення найвищої ефективності виробництва - це головне завдання науки і практики. Критерієм ефективності розміщення і територіальної організації промисловості завжди вважалися затрати. Конкретною формою вираження цього критерію на практиці, як правило, є мінімум сумарних затрат при досягненні заданих обсягів виробництва по країні. До показників ефективності належать: питомі капіталовкладення, трудо-, фондо- і матеріаломісткість, терміни окупності витрат, собівартість продукції, продуктивність праці. На ефективність впливають також транспортні витрати, рівень розвитку інфраструктури, рівень комплексності, рівень урбанізації, географічне положення та низка інших факторів.

Ефективність виробництва

Визначається двома складовими: ефектом виробничої діяльності підприємств і затратами на його досягнення. При цьому головною умовою є: максимум ефекту за мінімуму затрат. Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність. Загальна ефективність народного господарства визначається методом зіставлення одержаного приросту новоствореної вартості (національного доходу) із зазначеними капіталовкладеннями. Порівняльна ефективність розраховується при виборі пай вигід пішого варіанта розміщення об'єкта серед усіх інших об'єктів.

Затрати складаються із капіталовкладень К і поточних витрат С (собівартість продукції). Оскільки під час розрахунків річних затрат сумувати витрати і капіталовкладення неможливо, адже капіталовкладення мають окупитися протягом багатьох років, вводиться спеціальний коефіцієнт ефективності капіталовкладень. Його величина означає певну частину капіталовкладень, що окупаються протягом року. Є нормативні терміни окупності, що встановлює в плановій економіці держава з огляду на рівень суспільної продуктивності праці на певний період розвитку країни. В умовах ринкової економіки нормативні терміни окупності не регламентуються. Однак за середній термін окупності капіталовкладень береться такий, протягом якого затрати будуть ефективними. Перевищення цього терміну недопустиме, оскільки воно призводить до неефективних затрат.

Під час розрахунків прийнято використовувати нормативний показник ефективності. Його величина для державного сектору економіки України становить 0,15, тобто нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень Е означає нижню допустиму межу ефективності. Він є зворотною величиною терміну окупності й означає певну частину капіталовкладень, що окупаються протягом року.

Щоб вирахувати порівняльну економічну ефективність при виборі декількох варіантів розміщення промислових об'єктів, застосовують формулу приведених витрат: береться сума всіх поточних витрат на виробництво одиниці продукції (собівартість) С та добуток питомих капітальних витрат К і нормативного коефіцієнта їх ефективності £, тобто

Множення цієї величини на кількість продукції, що визначається балансовими розрахунками, становить повні приведені витрати. Вибір оптимального варіанта розміщення підприємства здійснюється за мінімуму приведених витрат (порівнюються різні варіанти). Таким чином,

Приклад

Маємо три варіанти розміщення промислового підприємства в різних районах. Вихідні дані й результати розрахунків варіанта з мінімальними приведеними витратами на 1 т продукції (гри) подано в табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Порівняльна ефективність варіантів розміщеним промислового підприємства

Порівняльна ефективність варіантів розміщеним промислового підприємства

Як видно з розрахунків, наведених у табл. 2.1, найкращим є третій варіант, оскільки витрати на виробництво найменші (приведені витрати на 1 т продукції становлять 145 гри).

Радянська школа економічної і соціальної географії, з огляду на особливості господарської моделі соціалізму (її замкненість на адміністративно-структурних, .неринкових методах одержання прибутку), визначала ефективність промислового виробництва, як показано вище, лише на основі показників приведених витрат. Так, у роботах Б.Б. Алаєва, А.Т. Хрущова, М.Д. Шаригіна, М.М. Паламарчука, В.О. Воротилова додатковий економічний ефект розвитку промислового виробництва обґрунтовувався шляхом вигідності компактного розташування підприємств і широкого розвитку взаємозв'язків між ними, що приводило до суттєвої економії витрат на інженерне та інфраструктурне облаштування, утилізацію і переробку промислових відходів, налагодження замкнених енерговиробничих циклів, усунення нераціональних транспортних зв'язків тощо.

З цією метою використовувалась формула, запропонована Е.Б. Алаєвим і доповнена А.Т. Хрущовим:

де Ек - ефективність компактного розміщення підприємств; К - коефіцієнт ефективності при компактному розміщенні в розрахунку на одне підприємство, який за проектними даними становить 2,5 %; Пк - кількість компактно розміщених підприємств; Пі - кількість ізольовано розміщених підприємств; К{ - коефіцієнт ефективності при ізольованому розміщенні підприємств; Зпк - приведені витрати при компактному розміщенні підприємств; 3^- приведені затрати при ізольованому розміщенні підприємств.

За цією формулою економічна ефективність визначається як різниця двох величин, що характеризують приведені витрати на виробництво продукції в умовах сумісного та ізольованого розміщення підприємств.

Компактне розміщення підприємств, на думку згаданих раніше авторів (А.Т. Хрущова, М.Р. Шаригіна та ін.), формує додатковий економічний ефект шляхом блокування підприємств, комбінування і кооперування виробництва, створення єдиної будівельної бази, системи енерго- і водопостачання, транспортного і складського господарства, допоміжних цехів і виробництв, централізації науково-дослідної і проектно-конструкторської бази, поєднання виробництв, що раціонально використовують трудові ресурси, а також завдяки комплексному нормативно-плановому підходу до вирішення питань комунально-побутового й інших видів обслуговування промислово-виробничого персоналу.

В.О. Воротилов запропонував свою формулу оцінювання загальної економічної ефективності виробництва:

Д° СПІ - річні планові експлуатаційні витрати і-го промислового підприємства території; Ск - річні експлуатаційні витрати всіх промислових підприємств території; Kk - капітальні вкладення на будівництво промислового підприємства території; п - кількість промислових підприємств території.

Зазначені вище моделі економічної ефективності промислових комплексів мали істотні недоліки, зумовлені як самою соціалістичною системою господарювання, так і обмеженістю математичного апарату. У них не враховувались ринкові важелі формування прибутків підприємств, діяльність кредитно-фінансової, інвестиційної та комерційної сфер, розвиток підприємницьких ініціатив і конкуренції. Саме ці фактори набувають все більшого значення в процесі оцінювання прибутковості промислового виробництва в сучасних умовах.

Зарубіжні учені визначали ефективність промислового виробництва за допомогою стандартних показників економічного ефекту функціонування промисловості (розглянемо їх нижче), що представлені у класичних роботах з економічної теорії та регіональної економіки. Це відобразилося у працях багатьох зарубіжних дослідників: У. Ізарда (Izard, W.), А. Маршалла (Marshall, А.), М. Фуджіти та Ж.-Ф. Ticca (Fujita, М., Thisse, J.-F.).

Нині вітчизняні та зарубіжні вчені сходяться на думці, що ефективність промислового виробництва зводиться до мінімізації витрат капіталу, живої та уречевленої праці за максимізації прибутків, отже, може бути розкрита за допомогою класичної системи економічних показників: продуктивності праці, рентабельності, фондоозброєності та фондовіддачі тощо.

Одним із таких показників є рентабельність промислового виробництва. Вона визначається як відсоткове співвідношення чистого прибутку підприємства та суми його видатків. З огляду на те, що показники чистого прибутку підприємства не реєструються вітчизняною статистикою, в наукових дослідженнях доцільно використовувати показники чистого доходу. Вони відрізняються від показників прибутку підприємства на суму його видатків, однак для порівняльного аналізу ефективності функціонування промислових підприємств території є досить репрезентативними. Багато вчених-економістів вважають, що показники рентабельності підприємства, розраховані на основі чистого доходу, а не прибутку, слід називати дохідністю. Однак чіткої думки з цього приводу поки що немає. Формула, за якою розраховують рентабельність (дохідність) промислового виробництва, має такий вигляд:

де І? - рентабельність (дохідність) промислового виробництва; Р - чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); 8 - собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), яка визначається за формулою

де МС - матеріальні затрати; ЬС - витрати на оплату праці; 5С - відрахування на соціальні заходи; АС - амортизація; ОС - операційні витрати; ІС - інші звичайні витрати; 1/С - надзвичайні витрати; ТС - податки на прибуток.

Чистий дохід від реалізації продукції можна охарактеризувати такими показниками:

де й - дохід (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); СЮ - інші операційні доходи; Ю - інші звичайні доходи; ІЮ - незвичайні доходи; ІІТ - непрямі податки та інші вирахування з доходу. Якщо рентабельність (дохідність) підприємства перевищує 100 %, воно працює економічно ефективно.

Інколи замість чистого доходу використовують інші показники економічної діяльності виробництва, зокрема, обсяги реалізованої продукції, валову додану вартість тощо. Однак перший не повністю відтворює особливості формування економічної ефективності підприємства, а другий не розраховується державною статистикою на локальному рівні щодо окремих видів економічної діяльності.

З економічною ефективністю виробництва тісно пов'язаний показник продуктивності праці, в основі якого лежить співвідношення обсягів виробленої (реалізованої) продукції та затрат робочої сили. Визначається продуктивність праці кількістю продукції чи послуг, вироблених працівником за одиницю часу:

де ЬР - продуктивність праці; V- обсяги реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг); Ь - чисельність промислово-виробничого персоналу. Для розрахунків цього показника застосовуються матеріали КВЕД, що містять загальну звітність підприємств. Причому чисельність промислово-виробничого персоналу розраховується лише за кількістю штатних працівників, оскільки в офіційній статистиці відтворено лише цей показник. Показник продуктивності праці свідчить про ефективність використання робочої сили на підприємстві, зниження працемісткості та розвиток уніфікації, автоматизації, роботизації, інформатизації тощо.

Важливе значення для визначення економічної ефективності виробництва мають показники фондоозброєності та фондовіддачі. Фондоозброєність, або озброєність основними засобами, - це основні засоби підприємства у вартісному вираженні, що припадають на одного робітника (промислово-виробничого персоналу). Розраховується цей показник шляхом ділення середньорічної балансової вартості діючих основних засобів на середньорічну чисельність працівників:

де 2? - фондоозброєність праці; Ґ - середньорічна балансова вартість діючих основних засобів; X, - середньорічна чисельність працівників (промислово-виробничого персоналу). Цей показник використовується для економічного аналізу забезпеченості виробництва основними засобами як основи зростання продуктивності праці, виявлення резервів, розроблення заходів щодо підвищення ефективності виробництва тощо.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >